dva
жити - не значить помирати.
так тихо поруч зі мною йде літо. настільки тихо, що іноді я забуваю про нього, занурююся у власні досить таки пласкі думки, не помічаючи, як занурююся в темінь червневих скверів, не помічаючи, як знову підглючує правий навушник, як трясеться у мовчазній істериці стільниковий в кишені, не помічаючи, як сам глибоко, з тютюновим димом навпіл, вдихаю дні і ночі цього міста, його брудне повітря, його смачне повітря.
у той момент, коли страх оволодіває твоїм єством, коли ручка дверей перед тобою так і не буде повернута, а самі двері вже залишаються там, куди не повернутися, баиш те, що могло б бути. і це, цанг, неприємно. дуже-дуже неприємно.
і боляче.
а життя триває, і сезони змінюються, і слова, тисячи, мільйони слів народжуються і помирають поряд із тобою.
і ріки течуть, і сигарети вогниками блукають вечорами.
так тихо поруч зі мною йде літо. настільки тихо, що іноді я забуваю про нього, занурююся у власні досить таки пласкі думки, не помічаючи, як занурююся в темінь червневих скверів, не помічаючи, як знову підглючує правий навушник, як трясеться у мовчазній істериці стільниковий в кишені, не помічаючи, як сам глибоко, з тютюновим димом навпіл, вдихаю дні і ночі цього міста, його брудне повітря, його смачне повітря.
у той момент, коли страх оволодіває твоїм єством, коли ручка дверей перед тобою так і не буде повернута, а самі двері вже залишаються там, куди не повернутися, баиш те, що могло б бути. і це, цанг, неприємно. дуже-дуже неприємно.
і боляче.
а життя триває, і сезони змінюються, і слова, тисячи, мільйони слів народжуються і помирають поряд із тобою.
і ріки течуть, і сигарети вогниками блукають вечорами.