про звичайний робочий день
17:41, 10 серпня 2017 року. За вікном +30. Сьогодні зовсім звичайний робочий офісний день. Щойно закрились двері за останнім менеджером, якому перед виходом я сказала, що дуже тішуся, що вона є в моєму житті. Бо вона приносить в нього ще більше світла. А всім іншим сказала, що вони всі мені потрібні, як одна команда. Бачила їхні посмішки - приємно бути комусь потрібною, відчувати, що тебе цінують. А я ціную вклад кожного з них. І вірю в них. Навіть більше, ніж іноді вірю в себе.
***
А вчора було так сумно-сумно. Так багато водночас відбувалось процесів, і стільки думок водночас крутилось в голові, що мозок відмовився транслювати все чітко, і ніби дИмку на свідомість напустив. Не думалося, не сприймалось інформацію, я забувала, розсіювалась. Ідеально було лише в спортзалі, коли треба було думати лише про одне - щоб правильно працював той чи інший м'яз. Було величезне бажання пожаліти себе, поплакати, згорнутись калачиком дома і включити якесь приторно-солодке кіно. І попросити Рому, щоб гладив мене по голові аж поки я не засну. Але він був як завжди настільки уважним, що я картала себе ще більше, що цими днями не можу приділити йому достатньо уваги, ніжності і турботи.
Цей стан нагадав мені про те, як не треба. Не треба нести додому роботу. Не треба виснажувати себе нічим. Не треба віддавати 100% енергії кудись в одне русло, хоч яким воно важливим і не було б. Бо якщо в тебе є сім'я, то, будь добрим, віддавай їй більшу частину світла своєї душі. Бо нічого важливішого від сім'ї немає. Бо це найбільший Дар і найбільша цінність, яка лише може бути в людини. Коли тебе люблять, навіть втомленою, неуважною і розсіяною. І коли любиш ти...
***
Думається мені про те, що зараз такий час МІЖ. Отой проміжок "МІЖ" важливими подіями. В голові зазвичай залишаються спогади про конкретні події, перемоги або поразки. А оті проміжки, що були між тим, стираються з пам'яті. І ти не пам'ятаєш як йшов до тієї чи іншої цілі. Пам'ятаєш, що лише досягнув її або ж не досягнув.
Зараз я в тому проміжку. Спочатку до 15 серпня, бо з тої дати почну свою роботу директором журналу. А потім проміжок до 20 вересня - бо саме тоді має вийти наш наступний випуск. Наш з новою командою. Оновлений, свіжий, сучасний, інтелектуальний, мотивуючий та надихаючий журнал.
І зараз я хочу якомога більше запам'ятати кожен свій день в тому проміжку МІЖ. Бо саме зараз відбувається процеси формування всього: роботи команди, моєї нової ролі/посади, самого продукту. Хочу насолодитися цим періодом, попри те, що він даватиметься не завжди не легко.
Та всередині себе я спокійна - я знайшла тих людей, яких я чую і які чують мене. Які можуть бути моїми руками, моїми ногами і якщо треба, моєю головою. І ці люди - найбільша цінність цього бізнесу.
***
А наступного тижня, вже через пару днів буде презентація моєї книжки. Я зовсім до неї ще не підготувалася, але відчуваю, що буде добре. Бо прийдуть ті, хто захоче прийти. І навіть якщо це буде для 10 людей, я буду рада бачити їх і буду радіти так, ніби то сотні. А колись будуть і сотні... Неодмінно будуть.
***
Закінчується звичайний робочий день. Я п'ю трав'яний чай і ложкою їм, розплавлений від спеки, шоколад. Ввечері дивитимемось кіно на даху і слухатимемо цікаву лекцію про бізнес. На горизонті сідатиме сонце. Поруч буде найкращий в світі чоловік. І я почуватимусь абсолютно-абсолютно щасливою. Бо я мала можливість прожити цей день таким, який він був.
***
А вчора було так сумно-сумно. Так багато водночас відбувалось процесів, і стільки думок водночас крутилось в голові, що мозок відмовився транслювати все чітко, і ніби дИмку на свідомість напустив. Не думалося, не сприймалось інформацію, я забувала, розсіювалась. Ідеально було лише в спортзалі, коли треба було думати лише про одне - щоб правильно працював той чи інший м'яз. Було величезне бажання пожаліти себе, поплакати, згорнутись калачиком дома і включити якесь приторно-солодке кіно. І попросити Рому, щоб гладив мене по голові аж поки я не засну. Але він був як завжди настільки уважним, що я картала себе ще більше, що цими днями не можу приділити йому достатньо уваги, ніжності і турботи.
Цей стан нагадав мені про те, як не треба. Не треба нести додому роботу. Не треба виснажувати себе нічим. Не треба віддавати 100% енергії кудись в одне русло, хоч яким воно важливим і не було б. Бо якщо в тебе є сім'я, то, будь добрим, віддавай їй більшу частину світла своєї душі. Бо нічого важливішого від сім'ї немає. Бо це найбільший Дар і найбільша цінність, яка лише може бути в людини. Коли тебе люблять, навіть втомленою, неуважною і розсіяною. І коли любиш ти...
***
Думається мені про те, що зараз такий час МІЖ. Отой проміжок "МІЖ" важливими подіями. В голові зазвичай залишаються спогади про конкретні події, перемоги або поразки. А оті проміжки, що були між тим, стираються з пам'яті. І ти не пам'ятаєш як йшов до тієї чи іншої цілі. Пам'ятаєш, що лише досягнув її або ж не досягнув.
Зараз я в тому проміжку. Спочатку до 15 серпня, бо з тої дати почну свою роботу директором журналу. А потім проміжок до 20 вересня - бо саме тоді має вийти наш наступний випуск. Наш з новою командою. Оновлений, свіжий, сучасний, інтелектуальний, мотивуючий та надихаючий журнал.
І зараз я хочу якомога більше запам'ятати кожен свій день в тому проміжку МІЖ. Бо саме зараз відбувається процеси формування всього: роботи команди, моєї нової ролі/посади, самого продукту. Хочу насолодитися цим періодом, попри те, що він даватиметься не завжди не легко.
Та всередині себе я спокійна - я знайшла тих людей, яких я чую і які чують мене. Які можуть бути моїми руками, моїми ногами і якщо треба, моєю головою. І ці люди - найбільша цінність цього бізнесу.
***
А наступного тижня, вже через пару днів буде презентація моєї книжки. Я зовсім до неї ще не підготувалася, але відчуваю, що буде добре. Бо прийдуть ті, хто захоче прийти. І навіть якщо це буде для 10 людей, я буду рада бачити їх і буду радіти так, ніби то сотні. А колись будуть і сотні... Неодмінно будуть.
***
Закінчується звичайний робочий день. Я п'ю трав'яний чай і ложкою їм, розплавлений від спеки, шоколад. Ввечері дивитимемось кіно на даху і слухатимемо цікаву лекцію про бізнес. На горизонті сідатиме сонце. Поруч буде найкращий в світі чоловік. І я почуватимусь абсолютно-абсолютно щасливою. Бо я мала можливість прожити цей день таким, який він був.