Печера Буковинка.
Буковинка - одна з найбільших печер Буковини. Виявлена в лютому 1976 року в стінці покинутого гіпсового кар'єру.
Знаходится біля с. Стальнівці, Новоселицького району, Чернівецької обл. Загальна протяжність більше 5 км.
(вхід в печеру)
З Кам'янця-Подільського добирання вкрай погане, з прямих рейсів тільки Хмельницький-Кишинів, але він прибуває запізно, тож добирались через Припруття, Новоселицю і Мамалигу.
В покинутому кар'єрі, біля ставка, улюблена локація бухання пікнікування місцевих, тож сміття достатньо.
Передягання, останні приготування, перевірка спорядження і вперед. (12 листопада, переддень Великого Снігу)
Неподалік входу дрімає нічниця.
Скажу наперед, в печеру просто таки необхідно брати з собою фотокамеру, і чим дорожчу тим краще.
Тільки хай бере хтось інший, не я. Страшно заважає рухатись шкурниками і повзухами, а щоб зробити знімок, то цілий алгоритм -
1-зняти рукавички(всі в глині)
1-пообтирати в щось руки(поки знімав то вже й замастився)
2-знайти в що пообтирати руки(бо ж весь у глині)
3-розстебнути кофр(знов замастив руки в глину)
4-пообтирати руки(знову невідомо в що)
5-обережно дістати камеру, налаштувати, сфотографувати.
6-запхати фот в заліплений глиною кофр так, щоб не вимастити його
7-вдягнути рукавички.
І це через кожних 3-5 хвилин.
Злобні колобки.
Так у Буковинці копають, глина мокра, лопата її не бере, тож перший в забої руками риє, ліпить колобки і передає
ланцюжком у відвал. Пекельна праця.
Карта печери, червоним позначено верхній поверх(Буковинка "триповерхова")
Зал Сухий. У цьому шурфі нещодавно спелеопалеонтологом був знайдений череп печерного ведмедя,
котрому вже близько 40 тис років. Кістяк має бути десь неподалік.
А шурф таки глибоченький, під 3 метри буде.
Зал з сталактитами, до нього веде повзуха-шкурник "Сороконіжка" довжиною метрів зо 30.
Дійсно, сороконіжкам тут було б добре, а люди проходять з скрипом, пихтінням і сопінням.
От так виглядає "вповз" людини до сталактитів.
Надихали, натуманили, і селфнулись(якпопало) в тісній кімнатці залі Сталактитів.
Після проходження "Сороконіжки" вдруге, бо ж повернутись треба,
приємно повалятись на долівці, роздивлятись гіпсові стіни з "печивками" вичавленої глини.
Вертикальний колодязь до "Гребінця", як на мене найгарнішої часини печери.
Полінувався і залишив камеру внизу. Шкода.
Колонії кажанів і кристали залишились поза кадром.
Підйом по мотузці. Мотузка в глині, руки в глині, підошви в глині. Тільки завдяки вузлам на линві, мажна піднятись нагору
а потім так само спуститись.
А це сімейство нічниць дрімало в привхіднй зоні.
Підсумовуючи побачене, можна сказати, що Буковинка кльова, сюди хочеться повернутись(з фотокамерою)),
позазирати у всі шпари(тут їх безліч), знову пообдиратись у шкуродерках, пошукати кристали,
перевірити себе на гнучкість у повзухах і вивалятись у глині по вуха. Годинник тому підтвердження.
Знаходится біля с. Стальнівці, Новоселицького району, Чернівецької обл. Загальна протяжність більше 5 км.
(вхід в печеру)
З Кам'янця-Подільського добирання вкрай погане, з прямих рейсів тільки Хмельницький-Кишинів, але він прибуває запізно, тож добирались через Припруття, Новоселицю і Мамалигу.
В покинутому кар'єрі, біля ставка, улюблена локація бухання пікнікування місцевих, тож сміття достатньо.
Передягання, останні приготування, перевірка спорядження і вперед. (12 листопада, переддень Великого Снігу)
Неподалік входу дрімає нічниця.
Скажу наперед, в печеру просто таки необхідно брати з собою фотокамеру, і чим дорожчу тим краще.
Тільки хай бере хтось інший, не я. Страшно заважає рухатись шкурниками і повзухами, а щоб зробити знімок, то цілий алгоритм -
1-зняти рукавички(всі в глині)
1-пообтирати в щось руки(поки знімав то вже й замастився)
2-знайти в що пообтирати руки(бо ж весь у глині)
3-розстебнути кофр(знов замастив руки в глину)
4-пообтирати руки(знову невідомо в що)
5-обережно дістати камеру, налаштувати, сфотографувати.
6-запхати фот в заліплений глиною кофр так, щоб не вимастити його
7-вдягнути рукавички.
І це через кожних 3-5 хвилин.
Злобні колобки.
Так у Буковинці копають, глина мокра, лопата її не бере, тож перший в забої руками риє, ліпить колобки і передає
ланцюжком у відвал. Пекельна праця.
Карта печери, червоним позначено верхній поверх(Буковинка "триповерхова")
Зал Сухий. У цьому шурфі нещодавно спелеопалеонтологом був знайдений череп печерного ведмедя,
котрому вже близько 40 тис років. Кістяк має бути десь неподалік.
А шурф таки глибоченький, під 3 метри буде.
Зал з сталактитами, до нього веде повзуха-шкурник "Сороконіжка" довжиною метрів зо 30.
Дійсно, сороконіжкам тут було б добре, а люди проходять з скрипом, пихтінням і сопінням.
От так виглядає "вповз" людини до сталактитів.
Надихали, натуманили, і селфнулись(якпопало) в тісній кімнатці залі Сталактитів.
Після проходження "Сороконіжки" вдруге, бо ж повернутись треба,
приємно повалятись на долівці, роздивлятись гіпсові стіни з "печивками" вичавленої глини.
Вертикальний колодязь до "Гребінця", як на мене найгарнішої часини печери.
Полінувався і залишив камеру внизу. Шкода.
Колонії кажанів і кристали залишились поза кадром.
Підйом по мотузці. Мотузка в глині, руки в глині, підошви в глині. Тільки завдяки вузлам на линві, мажна піднятись нагору
а потім так само спуститись.
А це сімейство нічниць дрімало в привхіднй зоні.
Підсумовуючи побачене, можна сказати, що Буковинка кльова, сюди хочеться повернутись(з фотокамерою)),
позазирати у всі шпари(тут їх безліч), знову пообдиратись у шкуродерках, пошукати кристали,
перевірити себе на гнучкість у повзухах і вивалятись у глині по вуха. Годинник тому підтвердження.