"ЗАКОН ЯК ДИШЛО..."
***
Логіка цього листа міндоходівців підводить до того, що платник завжди у своїх діях неправий, неправий до того моменту, коли міндоходівці вважатимуть його правим.
Тобто, всі дії платника щодо оподаткування під питанням. Зняти ці питання можна тільки після проведення податкової перевірки, за наслідками якої не буде знайдено порушень.
Відповідний акт перевірки буде як пропуском до правоти. Тобто, акт - це як грамота на правоту.
А за грамоту, як відомо, слід поборотися.
***
ЩОДО ПРАКТИКИ НЕОБГРУНТОВАНОГО НЕЗАСТОСУВАННЯ П.56.21 СТ. 56 ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
Лист Міністерства доходів і зборів України
від 12 червня 2014 р. N 11117/5/99-99-22-02-03-13
Презумпцію правомірності рішень платника податку, встановлену пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ, слід вважати загальною нормою, яка встановлює один із базових принципів податкового законодавства. Проблема полягає в тому, що пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ сформульовано некоректно, про презумпцію правомірності рішень платника податку слід було говорити взагалі, а не лише у тому (випадку, коли існують взаємовиключні норми актів податкового законодавства. Відповідно, будь-яке рішення платника податків стосовно господарської операції, її кваліфікації і, відповідно, відображення її результатів в обліку такого платника апріорі має розглядатися податковими органами як правомірне. Але презумпція спростовна. Тобто будь-яке рішення платника податку є правомірним лише допоки належним чином не буде встановлено протилежне. Наприклад, перевіряючи платника податків, податкові органи зобов'язані оцінювати господарські операції та відображення їх результатів в обліку платника податків, зважаючи на ту їх кваліфікацію, яку дав їм платник податків, але під час перевірки може бути встановлено й зворотне: платник податків неправильно застосував положення податкового законодавства, кваліфікував власні господарські операції або відобразив їх результати в своєму обліку тощо. Таким чином, пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ формулює початковий підхід податкових органів до оцінки рішень платників.
Водночас п. 56.21 ст. 5б ПКУ, що встановлює обов'язок контролюючих органів приймати рішення на користь платників податків за наявності обставин, встановлених цим пунктом, під час оскарження рішень контролюючих органів, є спеціальною нормою. До того ж імперативний характер цієї норми щодо прийняття рішення на користь платників податків за наявності обставин, встановлених цим пунктом, поширюється не тільки на процедуру адміністративного оскарження, а й на оскарження у судовому порядку. Відповідно, застосовуватися це правило має лише за наявності рішення податкового органу і під час його оскарження платником податків у рамках процедури адміністративного або судового оскарження.
Із зазначеного вище випливає, що контролюючі органи загалом у своїх діях зобов'язані враховувати презумпцію правомірності рішень платника податку. Але насамперед для захисту прав платників податків значення має імперативна норма - п. 56.21 ст. 56 ПКУ. Просимо надати інформацію стосовно практичного реального застосування п. 56.21 ст. 56 ПКУ та пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ органами Міндоходів (в 2013 та 2014 роках, на будь-яких стадіях).
Міністерство доходів і зборів України розглянуло лист щодо практики необгрунтованого незастосування п.56.21 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), та у межах компетенції повідомляє.
Положеннями частини другої ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Кодексу поряд з такими принципами, як загальність оподаткування, рівність усіх перед законом, фіскальна достатність, економічність оподаткування, з метою захисту інтересів платника податків та дотримання законності у діяльності контролюючих органів закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податків. Зазначений принцип закріплено у положеннях Кодексу, що регулюють порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Так, згідно з пунктом 56.21 ст. 56 Кодексу у разі, коли норма Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Щодо можливості доопрацювання вказаних положень законодавства
Міністерством доходів і зборів України буде розглянуто у встановленому порядку пропозиції щодо внесення відповідних змін до Кодексу у разі надходження.
Виходячи з аналізу спорів між платником та контролюючим органом при здійсненні процедур адміністрування, спірні питання виникають щодо документального підтвердження фактів порушень вимог податкового законодавства, зокрема належності та допустимості доказів в обґрунтування виявленого порушення. Така оцінка доказів на предмет їх належності та допустимості здійснюється контролюючим органом під час адміністративного оскарження та судом під час судового оскарження.
Крім того, при здійсненні своїх повноважень органи доходів і зборів у разі встановлення, зокрема, фактів порушення вимог податкового законодавства враховують роз'яснення Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.
Щодо офіційного тлумачення положень чинного законодавства
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України є єдиним уповноваженим органом. Роз'яснення інших органів державної влади мають рекомендаційний характер.
Щодо надання інформації та прикладів щодо практики розгляду скарг при процедурах адміністративного оскарження та мотивації застосування вказаних положень законодавства
Відповідно до пп. 17.1.9 ст. 17 Кодексу платнику податків гарантується нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків. При цьому у платників податків є можливість звернутися до інформаційних ресурсів контролюючих органів, де розміщені приклади розуміння тієї чи іншої норми податкового законодавства (узагальнюючі податкові консультації, база податкових знань тощо). Аналогічний по суті механізм передбачений також щодо процедури судового оскарження: платники податків можуть ознайомитись із судовими рішеннями, які розміщені на офіційних інтернет-сайтах судової гілки влади.
Перший заступник Міністра
І. Білоус
"Бухгалтерія"
N 37, від 15 вересня 2014 р.
Логіка цього листа міндоходівців підводить до того, що платник завжди у своїх діях неправий, неправий до того моменту, коли міндоходівці вважатимуть його правим.
Тобто, всі дії платника щодо оподаткування під питанням. Зняти ці питання можна тільки після проведення податкової перевірки, за наслідками якої не буде знайдено порушень.
Відповідний акт перевірки буде як пропуском до правоти. Тобто, акт - це як грамота на правоту.
А за грамоту, як відомо, слід поборотися.
***
ЩОДО ПРАКТИКИ НЕОБГРУНТОВАНОГО НЕЗАСТОСУВАННЯ П.56.21 СТ. 56 ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ
Лист Міністерства доходів і зборів України
від 12 червня 2014 р. N 11117/5/99-99-22-02-03-13
Презумпцію правомірності рішень платника податку, встановлену пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ, слід вважати загальною нормою, яка встановлює один із базових принципів податкового законодавства. Проблема полягає в тому, що пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ сформульовано некоректно, про презумпцію правомірності рішень платника податку слід було говорити взагалі, а не лише у тому (випадку, коли існують взаємовиключні норми актів податкового законодавства. Відповідно, будь-яке рішення платника податків стосовно господарської операції, її кваліфікації і, відповідно, відображення її результатів в обліку такого платника апріорі має розглядатися податковими органами як правомірне. Але презумпція спростовна. Тобто будь-яке рішення платника податку є правомірним лише допоки належним чином не буде встановлено протилежне. Наприклад, перевіряючи платника податків, податкові органи зобов'язані оцінювати господарські операції та відображення їх результатів в обліку платника податків, зважаючи на ту їх кваліфікацію, яку дав їм платник податків, але під час перевірки може бути встановлено й зворотне: платник податків неправильно застосував положення податкового законодавства, кваліфікував власні господарські операції або відобразив їх результати в своєму обліку тощо. Таким чином, пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ формулює початковий підхід податкових органів до оцінки рішень платників.
Водночас п. 56.21 ст. 5б ПКУ, що встановлює обов'язок контролюючих органів приймати рішення на користь платників податків за наявності обставин, встановлених цим пунктом, під час оскарження рішень контролюючих органів, є спеціальною нормою. До того ж імперативний характер цієї норми щодо прийняття рішення на користь платників податків за наявності обставин, встановлених цим пунктом, поширюється не тільки на процедуру адміністративного оскарження, а й на оскарження у судовому порядку. Відповідно, застосовуватися це правило має лише за наявності рішення податкового органу і під час його оскарження платником податків у рамках процедури адміністративного або судового оскарження.
Із зазначеного вище випливає, що контролюючі органи загалом у своїх діях зобов'язані враховувати презумпцію правомірності рішень платника податку. Але насамперед для захисту прав платників податків значення має імперативна норма - п. 56.21 ст. 56 ПКУ. Просимо надати інформацію стосовно практичного реального застосування п. 56.21 ст. 56 ПКУ та пп. 4.1.4 ст. 4 ПКУ органами Міндоходів (в 2013 та 2014 роках, на будь-яких стадіях).
Міністерство доходів і зборів України розглянуло лист щодо практики необгрунтованого незастосування п.56.21 ст. 56 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), та у межах компетенції повідомляє.
Положеннями частини другої ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Статтею 4 Кодексу поряд з такими принципами, як загальність оподаткування, рівність усіх перед законом, фіскальна достатність, економічність оподаткування, з метою захисту інтересів платника податків та дотримання законності у діяльності контролюючих органів закріплено принцип презумпції правомірності рішень платника податків. Зазначений принцип закріплено у положеннях Кодексу, що регулюють порядок оскарження рішень контролюючих органів.
Так, згідно з пунктом 56.21 ст. 56 Кодексу у разі, коли норма Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Щодо можливості доопрацювання вказаних положень законодавства
Міністерством доходів і зборів України буде розглянуто у встановленому порядку пропозиції щодо внесення відповідних змін до Кодексу у разі надходження.
Виходячи з аналізу спорів між платником та контролюючим органом при здійсненні процедур адміністрування, спірні питання виникають щодо документального підтвердження фактів порушень вимог податкового законодавства, зокрема належності та допустимості доказів в обґрунтування виявленого порушення. Така оцінка доказів на предмет їх належності та допустимості здійснюється контролюючим органом під час адміністративного оскарження та судом під час судового оскарження.
Крім того, при здійсненні своїх повноважень органи доходів і зборів у разі встановлення, зокрема, фактів порушення вимог податкового законодавства враховують роз'яснення Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N 742/11/13-11.
Щодо офіційного тлумачення положень чинного законодавства
Відповідно до ст. 13 Закону України "Про Конституційний Суд України" Конституційний Суд України є єдиним уповноваженим органом. Роз'яснення інших органів державної влади мають рекомендаційний характер.
Щодо надання інформації та прикладів щодо практики розгляду скарг при процедурах адміністративного оскарження та мотивації застосування вказаних положень законодавства
Відповідно до пп. 17.1.9 ст. 17 Кодексу платнику податків гарантується нерозголошення контролюючим органом (посадовими особами) відомостей про такого платника без його письмової згоди та відомостей, що становлять конфіденційну інформацію, державну, комерційну чи банківську таємницю та стали відомі під час виконання посадовими особами службових обов'язків. При цьому у платників податків є можливість звернутися до інформаційних ресурсів контролюючих органів, де розміщені приклади розуміння тієї чи іншої норми податкового законодавства (узагальнюючі податкові консультації, база податкових знань тощо). Аналогічний по суті механізм передбачений також щодо процедури судового оскарження: платники податків можуть ознайомитись із судовими рішеннями, які розміщені на офіційних інтернет-сайтах судової гілки влади.
Перший заступник Міністра
І. Білоус
"Бухгалтерія"
N 37, від 15 вересня 2014 р.