Відкриття концертного сезону у Полтаві
Учора випадково потрапив на концерт Полтавського симфонічного оркестру до театру ім. Гоголя.
Виконувалися українські пісні, вокалісти з театру, філармонії, оркестр акомпанував.
Я був у захваті. Неочікувано.
***
Зрозумілішою стало явище культури і навіщо її слід плекати і берегти.
***
Спільнота, що мешкає на певній території, з плином часу досягає вищого ступіню розвитку.
Спочатку люди живуть лише інстинктами. З’являється мова. На становлення, розвиток мови впливає в тому числі навколишня природа.
Потім виникає потреба одухотворити власне життя.
Мова льється піснею. Люди оспівують явища життя, які їх оточують.
Оспівують природу, власні почуття, взаємини між собою.
Згодом оспіване починає відображати основну суть спільноти, становить її цивілізаційну мітку. Ця мітка унікальна для конкретної спільноти. Вона вирізняє її з-поміж інших спільнот.
Така мітка - душа спільноти. Душа народу.
***
Але ж світ стає все більш глобальним. Люди все більш мігрують, потрапляють під вплив інших спільнот. Культури змішуються.
І ми поступово починаємо втрачати розуміння нашого єства.
Того, що нас, власне, і сформувало.
Ким ми є?
Зараз ми мавпуємо англійців, американців, європейців.
Воно якось дискомфортно у англійській шкурі.
Відчуваєш, що воно щось не те. Але що не те?
Не те те, що воно нам не рідне.
Наше рідне позакривалося по театрам і назвалося культурою.
Тому інколи випадково потрапляєш до театру і розумієш, що ось ти, нарешті, прийшов до себе, зустрів себе справжнього.
