Вступ
...
В цій книзі висловлена думка, що ліберальна традиція, з її повагою до особистої автономії, рефлексії та вибору, та національна традиція, з її наголосом на приналежності, лояльності та солідарності, хоч іх загалом і вважають взаємно виключними, насправді можуть знайти спільну мову. Ліберали можуть визнати важливість приналежності, членства та культурних зв’язків, а також конкретні моральні зобов’язання, які з них слідують. Націоналісти можуть оцінити вартість особистої автономії та індивідуальних прав та свобод, а також підтримати зобов’язання щодо соціальної справедливості як між так і всередині націй.
...
Розділ 1. Ідея про особу
...
Про атомізованих та вкорінених осіб - два полюси ідеї про особу.
Націоналізм та лібералізм є модерними рухами. Обидва рухи вважають, що вільні, раціональні та автономні люди здатні нести повну відповідальність за плин їхнього життя, та вірять у людську здатність досягати самоуправи, самовираження та самовдосконалення. Незважаючи на цей широкий консенсус, націоналізм та лібералізм розвинули радикально відмінні інтерпретації цих людських якостей.
Ліберали підкреслюють та святкують множинність бажань, переконань та концепцій добра, які мають різні індивіди, та вважають, що «де поведінкою керують не власний характер особи, а традиції та звичаї інших людей, там бракує однієї з основних складових людського щастя, а також фактично основної складової особистого та соціального прогресу», а саме елементу безперешкодного особистого розвитку.
Націоналісти наголошують неуникненний соціальний аспект особистої ідентичності і твердять, що єдиним способом повної самореалізації для індивідів є ідентифікація з нацією, служба їй, слідування її звичаям та позбавлене рефлексії святкування її величі.
Націоналісти бачать суспільства як природні органи, які не здатні ділитися на незалежно існуючі частини. Соціальна цілість, отже, вважається такою, що «передує, є більш важливою та величнішою від усіх її частин». Індивіди зводяться лише до частинок цілості, до засобів забезпечення її існування та добробуту. Згідно з цією точкою зору, національні цілі мають пріоритет над індивідуальними цілями, а особисту свободу можливо досягнути лише шляхом ідентифікації з «національною волею» та підкорення їй.
Ліберали не цілком відкидають органічний опис суспільства, але наголошують, що соціальні відносини між індивідами базуються на взаємній користі. Суспільство дозволяє індивідам отримувати користь від доповнючої природи своїх схильностей, уможливлюючи користання, через діяльність інших, з тих сторін своєї особистості, які вони «не мали змоги культивувати». Отже, згідно з ліберальною перспективою, самовираження та індивідуальні відмінності є осердям органічного бачення суспільства, а отже ці елементи мають бути пріоритетними.
Націоналісти вважають ліберальну ідею особи пустою абстракцією, на що ліберали відповідають аналогічною реплікою: Громада, кажуть, вони, є «фікцією», а інтереси громади є всього лиш сумою особистих інтересів усіх її членів. (...)
Як описують націоналісти, ліберали віддані ідеї особи як а пріорі вільної, а також як раціонального, рефлексивного агента «для якого приналежність до групи є добровільною». Лібералів звинувачують у хибному розумінні міцності суспільних зв’язків та у пропагуванні атомістичного, відчужуючого поняття асоціації, яке базується на конкуренції, недовірі та вузькому егоїзмі, неодмінно доводячи до національного занепаду, поразки та приниження. З їхнього боку, ліберали описують націоналізм як протиставлений раціональності, як укорінений в примітивних силах, які переважають судження та свободу. Вони звинувачують націоналістів у схваленні точки зору, що «люди тотально складаються лише з суспільних відносин, у яких вони неодмінно знаходяться» та попереджують, що таку точку зору можна використати - і в минулому її так і використали - для оправдання брутального гноблення індивідів.
(...) Ці екстремальні портрети відображають той факт, що націоналізм та лібералізм мають схильність наголошувати різні сторони ідеї про особу, до такої міри, що обидві стають легко спростовуваними «солом’яними фігурками». (Прим. пер. - straw man - фальшивий, підставний аргумент, дуже подібний до оригінального. Коли його спростовують, водночас складається враження, що було спростовано оригінальний, а не підставний аргумент.) Уважніший аналіз виявить, що ліберали не обов’язково мусять відкидати важливість культурного контексту, а націоналісти не обов’язково муссять ігнорувати важливість особистої свободи. Таким чином виникає значно збалансованіша ідея особи, яка виявляє широку згоду між цими на перший погляд протилежними поглядами.
...
Вибір, відкриття та формування ідентичності
Ліберали визнають важливість суспільних відносин та громадських зв’язків, але вони вважають, що індивіди можуть дистанціюватися від своїх суспільних ролей та зв’язків, «приймати, виконувати чи відкидати будь-які з них згідно з своєю волею (хоча не всі і, напевно, навіть не багато одночасно)». Воля, вибір, рефлексія та оцінювання, отже, є центральними у ліберальній ідеї про особу.
У цьому відношенні, комунітарна (communitarian) чи націоналістична ідея є протилежною до ліберальної. Вона вважає суспільні ролі та зв’язки природніми, визначеними долею, а не вибором: «Хто я є визначається для мене та для інших історією, яку ми отримуємо у спадок, суспільними позиціями, які я займаю, а також моєю “моральною кар’єрою”».
...
Можна визначити чотири моделі формування ідентичності:
- Строга модель відкриття. Ця модель припускає, що наші моральна і громадська ідентичності повністю визначаються для нас нашою історією та нашими суспільними зв’язками. Отже, ці ідентичності можна лише відкрити, а не вибрати.
- Модель громадського вибору. Ця модель пропонує, що наша громадська ідентичність може бути вибрана, але раз сформована, вона диктує наші цінності, допустимі цілі та концепції добра, а отже визначає нашу моральну ідентичність.
- Модель морального вибору. Згідно з цією моделлю, історія та доля визначають нашу громадську ідентичність, яку можна лише відкрити, але наша моральна ідентичність залишається невизначеною. Наша громадська ідентичність може встановлювати обмеження на наш моральний горизонт, але вона не визначає нашу концепцію добра та наші життєві плани.
- Строга модель вибору. Ця модель твердить, що індивіди можуть практикувати рефлексію та вибирати і громадську, і моральну ідентичності. Ця модель не вважає, однак, що ми є вільними відокремлювати себе від усіх своїх громадських та моральних зв’язків водночас і розмірковувати над ними з якоїсь Архімедової точки. Але вона твердить, що протягом життя ми можемо розмірковувати над і вибирати наші цілі, нашу концепцію добра, наші життєві плани, а також наші громадські зв’язки. Згідно з цією моделлю, індивіди можуть дистанціюватися як від своєї моральної, так і громадської ідентичностей.
Потрібно зауважити, що оскільки ми звичайно не починаємо процес всеохоплюючої зміни, який ставить під сумнів наші моральну та громадську ідентичності водночас, відкриття залишається важливим у останній моделі. Відповідно, в будь-який момент нашої рефлексії над нашою ідентичністю, ми використовуємо якусь комбінацію відкриття і вибору. Здатність відкрити нашу суспільну позицію, отже, є так само важливим для цієї моделі, як і здатність рефлексії над цією позицією. Тому вибір, рефлексія та відкриття вважаються взаємно доповнюючими, а не взаємно виключними.
...
Включення вибору в процес формування громадської ідентичності не означає, що ця ідентичність є несуттєвою чи марґінальною, а радше що навіть істотні, установчі елементи можуть бути вибраними. Наші громадські зв’язки - або, якщо на те пішло, наші шлюби - не те що не слабнуть від постійної практики вибору, а навпаки - міцніють від неї.
...
Вибір моральної ідентичності
...
Якщо ми хочемо відновити ідею вибираючого агента, ми мусимо припустити, що особа може принаймні дистанціюватися від якихось базових моральних цінностей, якими її забезпечує суспільство, та прийняти новий або змінений набір цінностей. Такий радикальний процес рефлексії може змусити нас стверджувати, що ця особа вже не та сама, якою була на початку. (...)
...
Індивіди можуть піти менш радикальним процесом і кинути виклик прийнятому розумінню базового набору суспільних норм та цінностей, який переважає в їх суспільстві, на умовах, поставлених тими ж самими цінностями. В таких випадках, мотивація для рефлексії та зміни випливає з напруженостей та непослідовностей всередині самої системи. Ці рефлексії можуть спричинитися до реінтерпретації суспільних норм та цінностей або до їх розширення. (...)
Відхилення припущення, що індивіди мають потенціал для рефлексії та відмови від цінностей та норм, які їм пропонуються протягом їх соціалізації, може зрештою довести нас до соціального та культурного детермінізму. Кожна прийнятна для лібералів концепція особи, отже, повинна включати поняття такого потенціалу.
Прийняття національної ідентичності
...
Чи можна вибрати до якої нації належати? Чи можуть індивіди, з вкоріненої позиції, дистанціюватися від своєї національної культури, піддати її рефлексії та прийняти вибір? Націоналісти хотіли б заперечити цю можливість, оскільки вони бачать культурні та національні зв’язки як результат долі, а не вибору. Чому тоді націоналісти вважають асиміляцію жахливою і святкують відновлення національної ідентичності? Це вказує на те, що хоча б на практиці націоналісти визнають, що індивіди справді здатні міняти свої національні зв’язки. З національної точки зору, питання тоді є не в тому, чи асиміляція можлива, а в тому, чи вона бажана чи допустима. Націоналісти вважають, що вона небажана, бо вона веде до розпаду нації, і що вона морально неправильна, оскільки становить зраду своєї культурної лояльності.
...
Визнання, що індивіди можуть вибирати свою громадську ідентичність все ж залишає відкритим питання, чи вони можуть приймати яку-небудь національну культуру чи їх вибір є обмеженим. Досить чітко зрозуміло, що індивіди можуть приймати далекосяжні вибори і успішно втілювати їх в життя. (...) Найсвіжіший та найцікавіший приклад - це спроба ствердити, що Соня Ґанді, народжена у Італії, має стати провідником індійської нації.
...
Відновлення ідентичності та асиміляція показує нам, що індивіди можуть піддавати рефлексії не лише те, якими людьми вони хочуть бути, але також те, яку громадську ідентичність вони хочуть розвинути. Поняття відновлення ідентичності може вказати, чому індивіди більш схильні вибрати бути собою, або бути тим, ким були їхні предки, тоді як асиміляція нагадує нам, що вони також можуть вибрати і прийняти чужу культуру, до якої вони начебто не мають ніякого відношення.
...
Концепція громадського вибору є важливою для нашої дискусії тому, що вона звертає увагу на дві важливі сторони модерної ідентичності - потребу жити своїм життям зсередини та потребу бути вкоріненим - а отже вловлює подвійність, яка притаманна образові модерного індивіда. (...)
...
Контекстуальний індивід
Думки, які висловлені в цьому розділі, можуть здаватися діаметрально протилежними загальноприйнятій націоналістичній мудрості. «Глибокий» національний підхід і справді відкидає ідею, що ми можемо вибирати культуру, а вважає, що індивіди є ув’язнені у культурі, в яку вони народилися. Така точка зору не лише веде до морально негідної позиції, а й пропускає повз увагу той факт, що в реальності індивіди асимілюються, розривають пута культури та переходять з однієї національної громади до іншої.
Однак підхід, який тут представлений, не має на увазі, що індивіди мають «точку зору нізвідки», що вони можуть вибирати як істоти позбавлені будь-якого контексту, зв’язків чи зобов’язань. Рефлексія завжди починається з якоїсь визначеної суспільної позиції, але контекстуально не виключає можливості вибору.
...
Уся наша дискусія до цього моменту пропонує концепцію особи, яка втілює в собі як ліберальну чесноту самовизначення, так і національну чесноту вкоріненості. Вона зображає автономну особу, яка здатна обміркувати, оцінити та вибрати свою власну концепцію добра, свої цілі та свої культурні та національні зв’язки, але є здатною робити такий вибір завдяки вкоріненості у конкретному суспільному та культурному середовищі, яке забезпечує її критеріями оцінки. Самовизначення, автономність та здібності до критичної рефлексії і вибору є невід’ємними рисами цієї концепції особи, але такими також є культурні зв’язки, релігійні переконання та концепції добра, тобто результати зроблених виборів. Отже, дискусія підвела нас до твердження, що індивіди можуть поводитися у згоді з обома моделями - громадського та морального вибору, - таким чином непрямо натякаючи на правдоподібність строгої моделі вибору. Ця модель твердить, що індивіди можуть зануритися у рефлексії як щодо своєї національної, так і моральної ідентичності, не потребуючи робити це водночас або радикально.
Ідея особи, яку було представлено у цій праці, «контекстуальний індивід», поєднує індивідуальність та товариськість як дві однаково непідроблені та важливі риси. Ця ідея дозволяє розробити інтерпретацію лібералізму, який є ознайомлений зі зобов’язуючим та установчим характером культурних та суспільних приналежностей, та інтерпретацію націоналізму, який уявляє індивідів як вільних та автономних учасників громадського ладу, що розуміють національну приналежність так, як її розумів Ренан - як щоденний плебісцит. Отже, поняття контекстуального індивіда дещо скорочує відстань між ліберальною та національною теоріями.