Про людей
По слідах флешмобу, флешбеків та зашкварів.
От буває так - спілкуєшся з колегою, нормальний хлоп, не підлий, на роботі знається, виручить, коли треба.
А потім в розмові про дітей проскакує - "та я вже тільки ремінь показую, вона вже шовкова, хехе". І я розумію, що цей нормальний чоловік з вищою освітою в краватці б'є ременем по дупці свою дочку. Дочці щойно виповнилось три рочки.
А от буває так - сусідка, цілком притомна, дітей підняла, з онуками допомагає, пиріжки на Майдан передавала, квіти під домом доглядає. А потім взнаєш, що вона завезла в ліс свого кота, коли він став незручним.
А цей красивий хлопець в дитинстві різав лапи голубам.
А цей герой-АТОшник вважає, що місце жінки на кухні.
А цей дідусь... а родичка... а топ-блогер...
Інколи мені здається, що нормальні - лиш я і моє найближче оточення. І це, звісно, ілюзія, тому що ми теж ніхера не нормальні.
Єдину вузеньку стежку над морем людської неправильності я знайшла для себе - розрізняти думки та вчинки. З думками можна не погоджуватись, можна відчувати відразу, відмовлятись спілкуватись і застерігати інших. Але судити треба лише за вчинки.
Хоча трясця його матері, я дуже злосна на Бігдана та Чиполіно і відчуваюся зрадженою. Ми ніби були на одному боці, на шляху до суспільства рівності і справедливості, але виявилось, що вони, як Руссо свого часу, не передбачали, що це буде розповсюджуватись ще й на жінок.
От буває так - спілкуєшся з колегою, нормальний хлоп, не підлий, на роботі знається, виручить, коли треба.
А потім в розмові про дітей проскакує - "та я вже тільки ремінь показую, вона вже шовкова, хехе". І я розумію, що цей нормальний чоловік з вищою освітою в краватці б'є ременем по дупці свою дочку. Дочці щойно виповнилось три рочки.
А от буває так - сусідка, цілком притомна, дітей підняла, з онуками допомагає, пиріжки на Майдан передавала, квіти під домом доглядає. А потім взнаєш, що вона завезла в ліс свого кота, коли він став незручним.
А цей красивий хлопець в дитинстві різав лапи голубам.
А цей герой-АТОшник вважає, що місце жінки на кухні.
А цей дідусь... а родичка... а топ-блогер...
Інколи мені здається, що нормальні - лиш я і моє найближче оточення. І це, звісно, ілюзія, тому що ми теж ніхера не нормальні.
Єдину вузеньку стежку над морем людської неправильності я знайшла для себе - розрізняти думки та вчинки. З думками можна не погоджуватись, можна відчувати відразу, відмовлятись спілкуватись і застерігати інших. Але судити треба лише за вчинки.
Хоча трясця його матері, я дуже злосна на Бігдана та Чиполіно і відчуваюся зрадженою. Ми ніби були на одному боці, на шляху до суспільства рівності і справедливості, але виявилось, що вони, як Руссо свого часу, не передбачали, що це буде розповсюджуватись ще й на жінок.