Поголос (Осiннє осоння*)

Aug 31, 2010 12:22

   Темно. Тепло. Душно. Чому вже не чути марева снiв. Ось вже й свiтло вiдчинає вiкна очей. Вiд нерухомостi заклякла шия. Необхiдно пiдводитись з лагiдного лiжка лiта, активно вiдчвати за лежнiсть вiд їжi вчорашнього дня. В ротовiй порожнистостi коперсаються тарганята безгомiнностi i застигаюсть немов розтоплений свинець десь там у горлянКi. Вже вкотре кiнцiвки безповоротньо втрачають сiльце тугого опудала пильного дивування. Вiкно в сьогодення знадвору запотiло, взялося краплинами безпритульного непорозумiння. Вабить, ув'язнює зiр неокрає безвороття сходу. Непритомна сiрома.
  Осiннє мереживо поглинає паморочення у моєму кухлi.

* осоння - спека
(с)


Вместе с холодами накатила дисфория. Как-то волнообразно: то плохо, то очень плохо. Если бы такое состояние было в прошлом октябре, подумала бы, что это послеродовая депрессия. А сейчас...вроде и нету повода для грусти - дом, семья, дочка радует - всё замечательно...вроде бы...а мне плохо...

и я знаю, почему...
только вот не знаю, когда выкарабкаюсь из этого состояния...

настроение, фото

Previous post Next post
Up