снігова людина
фота найдена в гуглі
Хочу похвалитися: у мене є палки-телескопки. Але то не просто палки, то подарунок від от того чукава шо лівроруч - Крістофа Вєліцького. Цей дядько - звір, ходяча легенда, снігова людина, хоча його імя надто слабо розпіарене. Він із Лєшеком Ціхим перші зайшли на Еверест взимку, а потім Вєліцький зійшов на усі 14 восьмитисячників, і шо найефектніше - більшість із них здолав взимку .
Коли Польща входила до соц.табору, кордон Непалу для них був закритим. Всі їхні альпіністи лазили лише у Татрах, рідше на Кавказі і Памірі. Лазили-лазили вони по своїх мініатюрних Татрах, а коли у 1980 році відкрився кордон до Непалу, то захотілося все й одразу - на Еверест та ще й звимку. І їм це вдалося. Хоча на той час вважалося, шо вище 8 тисяч метрів взимку життя не можливе. Вєліцький каже, якби Непал був завжди доступним, то не було б того голоду великх гір і навряд чи б так відчайдушно рванули на Еверест. Оскільки поляки вийшли на альпіністичну сцену надто пізно, коли основні вершини вже були здолані. Тому, аби показати себе світові, зробили ставку на зимові сходження. Адже зимові восьмитисячники натоді були нездоланими.
Послухати пригоди Вєліцього неможливо не роззявивши рота. Наприклад, як він ліз взимку на К2 із двома італійцями. Каже, до вершини залишалося кілька сотень метрів, але треба було повератати назад: почалася буря і треба було вчасно повернутися до намету, до якого вони так і не встигли. Ночувати довелося на якомусь виступі у скелі. Каже, дубар і втома такі, шо якшо заснеш - то точно не прокинешся. Тому вони троє цілу ніч горланили пісні. Я собі згадую, як може дерибанити взимку у Карпатах, іноді це справжнє жахіття. А ті троє співали вище 8 тисяч метрів.
Вєліцький, який поставив купу зимових рекордів і про якого не раз писало Nationale Geografic, тобто не живе із свого імені. Людина-легенда у 90-х роках гроші на сходження і на життя заробляла висотними роботами. Зараз Вєліцький має невеличку фірму із виготовлення альпіністичних аксесуарів у місті Домброва Гурніча.
Зізнається, шо в нього унікальний організм, він легше засвоює кисень на високогірї. Йому зараз більше 55 років, але він далі ходить на восьмитисячники. Питаюся, як він готується до експедицій. Каже, ніяк не готується, а адаптується і розминається вже на місці перед сходженням. А впродовж року лише катаєтсья на ровері і на лижах. Надалі хоче зійти на К2, на яку взимку ще ніхто так і не піднявся.
Вєліцький жвавий і веселий дядько, а ще - філософ. Особливо цікаво послухати його про таку філософську категорію як страх. При вимушеній ночівлі без намету високо вгорах найбільш небезпечним є страх, який може вбити людину, хоча насправді страх є лише вигадкою самої людини. А ще Вєліцький зізнається, шо високо в горах та ще й взимку мало приємного, тобто задоволення там взагалі немає. Лише одне знущання над собою...