(no subject)
не знаю як ви, а я іноді таки бачу сни. і є у мене кілька снів, які повторюються. наче ще раз бачу той же фільм зі собою у головних ролях, але щоразу події по-іншому розвиваються. один із таких снів, який прокручується зрідка але впродовж кількох років, - про високу вічнонасніжену гору, яка знаходиться зовсім поруч зі Львовом. усі дороги із міста проходять повз і про неї ніхто не й не здогадується, тому там на ній нікого не зустріти, гора-привид і знаю про неї лише я! якщо звернути на потрібну стежину у лісі - то вийдеш у відкриту савану, а за нею видніється 5-тисячник, нагадує Казбегі. у різних серіях снів я вже лазив й у трекінг невеликими вершинами навколо, і вже кілька разів невдало пробували лізти при всій спорязі на сам пік. і щоразу про усе це пригадується уривками і ніколи цілісною історією, але так певно й цікавіше, кавалками відтворюю пригоди.
я востаннє бачив його десь на початку літа, а згадав нині вранці, коли валялися із донькою у наметі поруч зі стежиною до гори Лопата біля Сколього і чекали, коли нарешті закінчиться дощ і можна вилізти надвір. я із Терезою досі так шоб лише удвох не були у горах, шось її досі не перло то, із Дарусею частіше вибиралися. а тут раптом загорілася ідеєю походу. обоє були ті два дні як ніколи чемні і не капризували. і вранці, після ночі дощу, ще ховалися у наметі посеред мокрого лісу наче уві сні від реальності. і ніби й хотілося вже іти далі, але ще більше кортіло ще залишитися отак подовше.
подєкував Терезі-Березі за добру компанію
https://goo.gl/457zuI