Лєта.
Я давно про неї не писала, а от зараз з'явився привід. На жаль, сумний.
Лєта живе на дачі от уже півтора роки. Бо тато мій конфіскував її і тупо не віддає. Він переїхав на дачу. Забрав собаку. За собакою переїхала Мама і в них там ідилія. І своя територія. І годують собаку гамном всяким і балують.
Я рік їздила до неї, щовихідні. Я слідкувала за щепленням, за капалками від кліщів і оте все. Але останні пів року я фізично не можу бути там щовихідні. І навіть щомісяця важко вирватися.
Влітку хіба три тижні була.
І от приїхала минулого разу - у неї блохи.
Я насварилась, сказала, що треба прокапати.
Але всім же чхать. То ж собака. Іра, ти її сильно опєкаєш. Хороша собака-овчарка, не нагнєтай, Іра.
Вопщім. З пятниці собаці хєрово. В неділю вранці тато подзвонив. І сказав, що їй хріново, але післяобід сказав, що їй краще.
В десять вечора мама написала, що собаці погано всеодно.
І вранці в понеділок я сама дзвоню і чую, що нічого не покращення не пішло.
Максим тікі пішов на роботу, я не можу йому дозвонитися, щоб він забрав її. Тато хоче вести її в київ у ветклініку. Маршруткою. До якої треба допертися. Собака йти не хоче. І це я не кажу вже про те, що і в маршрутку її не пустили б отак зразу.
Вопщім знову тато каже, що їй краще і наблюдає. Максим трішки раніше йде з роботи, їде на дачу, бере тата й собаку, вони їдуть в лікарню, де їм кажуть, що піроплазмоз і ще трохи почекати і альо.
Це я до чого. Ми могли забрати її ще у пятницю. І в суботу. І навіть в неділю. Ми могли почати лікування одразу. А зараз. Прямо зараз, о майже третій ночі, вона сидить на дачі, зі збитою температурою і хз, чи не кікнула вона від лікування того.
Це я до чого. Я дуже прив'язана до неї. І хтось не випросить внука понянчити. Не випросить
Лєта живе на дачі от уже півтора роки. Бо тато мій конфіскував її і тупо не віддає. Він переїхав на дачу. Забрав собаку. За собакою переїхала Мама і в них там ідилія. І своя територія. І годують собаку гамном всяким і балують.
Я рік їздила до неї, щовихідні. Я слідкувала за щепленням, за капалками від кліщів і оте все. Але останні пів року я фізично не можу бути там щовихідні. І навіть щомісяця важко вирватися.
Влітку хіба три тижні була.
І от приїхала минулого разу - у неї блохи.
Я насварилась, сказала, що треба прокапати.
Але всім же чхать. То ж собака. Іра, ти її сильно опєкаєш. Хороша собака-овчарка, не нагнєтай, Іра.
Вопщім. З пятниці собаці хєрово. В неділю вранці тато подзвонив. І сказав, що їй хріново, але післяобід сказав, що їй краще.
В десять вечора мама написала, що собаці погано всеодно.
І вранці в понеділок я сама дзвоню і чую, що нічого не покращення не пішло.
Максим тікі пішов на роботу, я не можу йому дозвонитися, щоб він забрав її. Тато хоче вести її в київ у ветклініку. Маршруткою. До якої треба допертися. Собака йти не хоче. І це я не кажу вже про те, що і в маршрутку її не пустили б отак зразу.
Вопщім знову тато каже, що їй краще і наблюдає. Максим трішки раніше йде з роботи, їде на дачу, бере тата й собаку, вони їдуть в лікарню, де їм кажуть, що піроплазмоз і ще трохи почекати і альо.
Це я до чого. Ми могли забрати її ще у пятницю. І в суботу. І навіть в неділю. Ми могли почати лікування одразу. А зараз. Прямо зараз, о майже третій ночі, вона сидить на дачі, зі збитою температурою і хз, чи не кікнула вона від лікування того.
Це я до чого. Я дуже прив'язана до неї. І хтось не випросить внука понянчити. Не випросить