(no subject)
Чую якесь глухе гупання в кімнаті. Відчиняю двері... На ліжку стоїть псисько, з пащі звисає моя хустина, на морді застиг дурнуватий вираз, тільки що не каже: "Упс!" Секунд 30 я роздивляюсь пса, а він не зводить з мене очей. Намилувалась і кажу :"Ііііііі!" Це" і " треба казати, вдихаючи повітря. Не знаю, чому, але діє миттєво. Двометровий стрибок і собака вже лежить на власному лежаку, дивлячись на мене очима ображеного оленятка.