З приводу щастя
Я люблю дощ. І тішуся, коли, прокидаючись, бачу за вікном сірі хмари.
Дощ - це милозвучно-заспокійливі кап-капи, сонливість, кава. Це тепло і сухість вдома, які дуже додають відчуття комфорту, бо надворі мокро і холодно. Це безлюдні вулиці. Це мокра бруківка, яка стає темнішою і виразнішою. Це машини і тролейбуси, які вмиваються, чистішають і посміхаються ввімкненими фарами. Це запах прибитого пилу після літнього дощу. Це зелені бруньки, які набухають і от-от вирвуться в світ. Це маневри вузькими тротуарами, де важко розійтися, якщо кілька людей тримають парасольки на одному рівні. Це призабуті дитячі надії на те, що під дощем можна вирости.
Щось в ньому є романтично-мрійливого. Ніби краплинки - це частинки неба, які опускаються на землю.
До чого це я? Та от, в п'ятницю вверері йшов через центр-площуРинок на Підвальну, на маршрутку. Ну, знаєте, дощик, запалені ліхтарі, скрипучі трамвайчики - про що ще можна мріяти? Це - моє щастя...
Дощ - це милозвучно-заспокійливі кап-капи, сонливість, кава. Це тепло і сухість вдома, які дуже додають відчуття комфорту, бо надворі мокро і холодно. Це безлюдні вулиці. Це мокра бруківка, яка стає темнішою і виразнішою. Це машини і тролейбуси, які вмиваються, чистішають і посміхаються ввімкненими фарами. Це запах прибитого пилу після літнього дощу. Це зелені бруньки, які набухають і от-от вирвуться в світ. Це маневри вузькими тротуарами, де важко розійтися, якщо кілька людей тримають парасольки на одному рівні. Це призабуті дитячі надії на те, що під дощем можна вирости.
Щось в ньому є романтично-мрійливого. Ніби краплинки - це частинки неба, які опускаються на землю.
До чого це я? Та от, в п'ятницю вверері йшов через центр-площуРинок на Підвальну, на маршрутку. Ну, знаєте, дощик, запалені ліхтарі, скрипучі трамвайчики - про що ще можна мріяти? Це - моє щастя...