Донцов про важливість вольового відчуття
Історія підтверджує правдивість сказаного вище. Бо в ній перемагають лише ідеї характеру “романтичного”, релігійного, ідеї аґресивні, емоціональні й фанатичні. Під чиїм впливом, як не цих ідей, відбувалися всі хрестоносні походи, 1793 рік, визволення Франції від англійської столітньої інвазії за Жанни д’Арк, і багато інших, про які я вже згадував в попередніх розділах?
Візьмім наші часи! Один з тих, хто робив велику війну й вів до перемоги свій нарід, пише: “При старих сталих військах, генерали грали важнішу ролю, ніж політики. Але в останній війні, коли нація була військом, було інакше. Найнебезпечнішою зброєю на війні, це не тяжкі армати, лише здібність (провідників) кріпити серця… Чи ви колись уявляли собі, що Німеччина скапітулює на ворожій території? (Але це сталося, бо) … їй зломлено хребетний стовп. Чи ви думаєте, що щось подібного могло б статися, коли б Німеччина мала на чолі такого Клємансо, Ґамбетту або Пітта? Але Німеччина їх не мала. (Вона мала)… політиків, що не знали, як промовляється до серця нації” Промовити ж “до серця”, нації, як старався я довести, можна лише сугестією та однією з тих “романтичних” ідей, за які маси віддають своє життя. Такою ідеєю в світовій війні була ідея боротьби “культури з варварством”. Сила тієї ідеї була така переконуюча, що вона не тільки скріпила волю союзників перемоги, але зломила волю до перемоги в німців. Сила цієї ідеї була в її безкомпромісовості (французьке jusqu’au bout, англійське knock out), в порівнянні з якою, половичною й непевною була воля німецьких провідників, що безперестанно поновлювали свої щирі мирові пропозиції…
Представник другої побідної нації повторяє ту саму думку: “Двигун всякого чину є почування. Всі великі історичні рухи були попереджувані міцними почуваннями. І власне ті особистості, яких почування були найбільш несамовиті, мали найбільший вплив на стан і характер суспільности. Чисто інтелектуальне почування ніколи не вистачає для опанування юрби… Величезний успіх релігійних реформ завдячують вони переважно іраціональній силі їх чуттєвої природи, а ніколи інтелектуальній”. Не лише світ кермується “пристрастями, а не інтелектом, але й… дійсні пани світа, щоб заслужити цю назву, мусіли бути часто ентузіястами і фанатиками”. Історія свідчить, що під впливом тих ідеологів “основувалися великі імперії, здвигалися церкви, мечети і катедри, змінилася ціла поверхня землі”. Ніби вторуючи американському соціологові, пише його французький колеґа: “Лише фанатики основують релігії і держави,… На гукання Петра Аміенського мільйони кидаються на підбій Орієнту… Слова візіонера Могамеда уділили його сторонникам силу перемогти старий греко-романський світ… Лютер затопив світ в огні і в крові”… A що, в порівнянні з ними, питається автор, зробили в історії Ньютон і Ґалілей? Фанатики творили історію, візіонери, винахідці звабливих видив найбільше спричинилися до зміни обличчя світу. Їм це вдалося, бо вони “несвідомо втілювали в собі ідеали своєї раси і свого часу, дали їм вираз” бо нарід можна за собою повести, лише “здійснюючи його сни і мрії”, бо в решті решт ідеї кермують світом. Щоб ці ідеї втілилися, мусять вони мати до послуг собі мрійників і сновид. “В ім’я хоробливих фантазій перетворювався світ, загибали культури, нові повставали натомість… Ілюзії були найважнішим чинником в історії… Ілюзія покликала до життя піраміди,… море крови проллято задля здобуття однієї однісінької домовини, викликано революції, основано держави”. Йодль каже: “ціла історія вчить, що успіх все по стороні народів з сильнішими пристрастями”.