Раптово

[zhovten]

Вчора був на спектаклі "Сни Васіліси Єгоровни" за Подервянським. Перефразовуючи самого Подервянського, на сцені був кал, в залі - уроди. І вчора хотілося написати зовсім інший пост, навіяний Міллером. Але прийшло сьогодні, і раптом вийшов ось такий милий, я вважаю, вірш, який одразу ж перетворився в текст для пісні:

Якби ти знала, як буває
Коли ти, неначе дощ,
З останньою краплиною
Втрачаєш ніжність
Коли усе єство -
Лиш попіл, а любов -
Лиш іскри
на загаслім попелищі

Якби ти знала, коли сонце не зійде,
Чиїм теплом ми будемо зігріті,
Гроза застане серед поля нас
Закляклими навічно в житі

О! Світла юність, відшукай мене,
В останніх фразах проклятих поетів,
Париж паде, Париж паде,
А в небі над Парижем
Спалахнуть комети