Шо відбувалося у моєму світі... (це так шоб потім не забути)
Спочатку я продовжувала вірити в те, шо ми все зможемо. Варто лише постаратись і цей священний союз буде таки і надалі священним, ніколи нічого не руйнувати, не відпускати, витримати попри все. тому шо "люблю" - це серйозно. Тому шо за "люблю" треба відповідати. Тому шо хотілося таки до кінця. До смерті. І після смерті.
Потім була така доба, котра мене добила. Це такий собі день коли ти цілий день дзвониш йому, а він не відповідає, а надалі і зовсім вимкнений телефон і вдома його після роботи нема. А я ти наготувала хавки з останніх продуктів і не хаваєш її, бо думаєш, шо її мало, а чувак після роботи голодний прийде. Ближче до вечора ти нажираєшся валеріани і знеболювального і просто тупо приймаєш той факт шо з ним таки шось сталось. Шось сталось. Дзвонити нема куди. Знайти нема як. Плакати більше нема сил. Але він дзвонить і заявляє шо просто висить у друга, а потім прилазить п"яний і похуїстично лягає спати. А ти за цей день спалила УСІ свої нерви і цілий день місця собі не знаходила. І коли ти, шо природньо, намагаєшся з ним поговорити, він просто гиркає тобі "вимкни світло блядь" і спить. А тобі піздєц. ти розумієш шо від всього цього болю твоя голова зараз просто розірветься або ти наробиш хуйні. І ти зриваєшся і валиш кудись в ніч. вся в сльозах, в піздєце і з чорними розводами по фейсу. Врешті все закінчується тим, шо тебе отаку всю "нєалльо" забирає до себе серез ночі друг, а ти в неадекваті хуяриш його ножем і перебиваєш йому вену. Чувак стікає кров"ю за того, хто мирно спить п"яний в теплій постілі. Він потім зранку прокидається і пише тобі "мала, мені піздєц. вибач мене". Ти таки вибачаєш і валиш до нього туди. Бо воно ж твоє, рідне, ти ж його і в горі і в радості... Приїжаєш, він навіть не помічає шо весь твій шмот повністю в крові (шо на краще, до речі) і просто рухає спати. "Мені на роботу, треба поспати". Бо він, на відміну від тебе, цінує свій сон і своє здоров"я. І правильно робить.
Сцена друга.
Він прокидається і починає нервово йобати дверима, ходити весь злобний і мовчати до тебе. Тобі болить. Звичайно тобі болить. Бо ти його любиш і не хочеш шоб йому було хуйово і зле. Питаєш шо сталось - він агресує на тебе "хулі ти не прибрала після кота". Ти агресуєш у відповідь. Бо котяче гівно, вибачте, не варте людських нервів. Це банальні речі, які навіть не варті і уваги. Він йобає дверима і звалює на літ. вечір. Ти збираєшся і теж ідеш на той літ. вечір, на який ви планували іти вдвох. хоча, якшо чесно. хочеться просто здохнути. Ти звониш тіпам, шоб вони тебе зустріли десь, бо бабла в тебе тільки на один жетон. Бо ти не працюєш, а він тобі бабла не дає. Бо якшо тобі треба бабло - іди і зароби собі. Бо він два роки купував тобі сигарети і каву і він заїбався. І за хату вашу він теж башляє сам. А ти сидиш у нього на шиї. З такою тільки ремаркою, шо шмотки, косметику, продукти і трохи бабла тобі дають батьки. Отже ти приходиш на літ. вечір, вирішивши розійтись з ним вже. Бо це тебе загробить таки колись.
Сцена третя.
Наступного дня він їде з міста і починає дзвонити тобі і розказувати як він тебе любить і як у вас будуть діти, і які ви будете щасливі разом і як він прикладе до того зусиль. Ти блядь віриш. Віриш, бо дуже хочеться вірити. Віриш, бо ти з ним до кінця. І він так два дні тобі розказує все те, шо тебе потім колотить ще годину і ти боїшся поворухнутись, поклавши трубку, шоб шось не порушити в природі і шоб все те не виявилось черговою брехнею.
Сцена четверта.
Коли він повертається в місто, ти цілий день носишся по тому ж місту, тобі холодно, ти голодна, бо бабла нема і хаваєш раз в три дні, ти лазиш по співбесідам, шоб знайти роботу, шоб все у вас налагодилось, тобі дзвонить мама і верещить шо ненавидить тебе, в тебе запалення легенів і така слабкість шо в метро ти мало не втрачаєш свідомість і люди питають чи не викликати тобі швидку. Ти повертаєшся до нього, бо весь цей час, він дзвонив тобі і мурчав в слухавку про "кохана, єдина, обожнюю". Повертаєшся, в надії. шо він зараз за цілий твій йобаний день просто вийде назустріч, обійме тебе і скаже "я скучив за тобою" І це єдине шо тобі треба на той момент. але він сидить і втикає в комп і навіт не вітається першим. І навіть коли ти знесилено рухаєш поруч - просто не звертає уваги. Потім, коли ви намагаєтесь поговорити каже шо спробує шось налагодити між вами. ти вирішуєш поки звалити до подруги. шоб не напрягати його. бо ти постійно його напрягаєш і його це дратує.
Сцена п"ята.
Ще через день він просто мовчки видаляє тебе з контакту, нічого не пояснивши, не поговоривши з тобою. Просто одним нажаттям клавіші видаляє тебе з життя. І пише шоб ти тепер попереджувала коли приїдеш забрати речі, бо він же може бути не один.
В ЦЕЙ МОМЕНТ ТИ ВПЕРТШЕ В ЖИТТІ УСВІДОМЛЮЄШ ШО ТИ БІЛЬШЕ ЙОГО НЕ ЛЮБИШ. І ТОБІ ВЛАСНЕ ПОФІГ НА НЬОГО І УСІХ ЙОГО БАБ. ГІРШЕ ТОГО - ТОБІ НЕ БОЛЯЧЕ. А ЦЕ ЛЯКАЄ НАСТІЛЬКИ, ШО... ТОМУ ШО ОЗНАЧАЄ ЛИШЕ ОДНЕ - ЛЮБОВ ПРОШЛА.(( Власне в цей час ти їдеш в манікюрний нарощувати собі зламаний ніготь. Бо наступного дня тобі виходити на роботу, а без нігтя якось напряжно.))
Сцена шоста.
Він починає поливати тебе брудом. Писати і розказувати про тебе різні образи і наклепи. Тобі просто якось дивно і цікаво "За шо?". Наче ж нічо йому поганого не зробила, а виявилась хуйлом в результаті. Навіть не зайобувала нічим після розставання. Навіть вже й забувати про нього стала, бо на роботі у тебе симпатичне хлоп"я посміхається тобі на весь офіс і годує тебе вітамінками)) Але він настійливо пише все більшу і більшу гидоту про тебе твоїм друзям. Ти розумієш, шо власне, ніколи він тебе і не любив. Бо як би там не було, про тих кого любив - або добре, або ніяк.
Сцена сьома.
Ти не маєш де жити, за шо і в чому. Тобто, йобає мороз, ти ходиш в осінньому тонкому взутті, стріляєш у всіх по 10 рє на сигарети і проїзд і тусуєшся у подруги. Врешті, хочеш вивезти від нього всі свої речі, бо він до того часу вилив на тебе стільки бруду, шо тобі просто фізично неприємно шо твої речі знаходяться в його оселі. Ти знаходиш якимочсь хуєм машину, для цьогог подруга іде сама миритись з мужиком, якого сама ж послала, шоб він приїхав забрав шмот, ти домовляєшся з половиною міста шо розкидаєш по ним свої сумки, бо поки тобі нема їх де діти, збиваєш з планів половину знайомих шоб вони сиділи і чекали доки ти завезеш їм шмот і валиш туди. Ввечорі в тебе літ. читання.
Сцена восьма.
Ти приїжаєш з подругою і ви починаєте збирати шмоття. Шмоття дохуя. Сумки важкі. ти блядь знову ламаєш йобаний ніготь. На його ліжку розстелена та сама постіль на якій ви разом спали ше півтора тижні тому, біля ліжка лежить розпакована пачка гандонів, в ванній - бабські причандалля. Таке кохання було у тіпа до тебе, шо навіть постіль вашу не знімав, коли трахав наступну))) Ти ж хотіла зробити все культурно і без зайвого, але цей факт злить настільки шо ти протикаєш усі ті гандони голками. Необдуманий вчинок. Але блядь. Скажу чесно - це не занадто приємне відчуття. Забираєш шмот, розвозиш по місту і валиш на літ. вечір відчитуватись. Зранку тобі на роботу.
Сцена дев"ята
Ти дізнаєшся шо оця баба його вже до нього переїхала жити. І шо він вже їй освідчується в коханні. І шо поки ти тягала оці торби і не знала Як і шо з ними робити, він чекав їх по годині на холоді, шоб допомогти їй перевезти речі до нього. Харашо живьом блядь - думаєш ти. Але то все хуйня. До нього тобі діла вже нема власне. Справа вся в тому, шо баба ця - саме та, яку ти вважала охуєнною і близькою. І навіть мінімум спілкування не заважав тобі постійно хотіти зустрітись з нею, здружитись, вже майже поріднитись з нею віртуально. Власне до баби ти теж нічо не маєш, окрім того, шо тобі її жаль. "ахуєнна тьолка пропаде" - думаєш ти - "краще б я її перша вицепила". І дзвониш двом його попереднім, шоб разом поржати з цього. Вони тоже проходили цю школу і знають всі ці розклади вже.))) Бабу ви домовляєтесь прийняти в своє об"єднання, коли він доїбе до патєрі пульса і її. Ти, до речі, в цей час дуже хочеш вірити шо хоч з нею він вже зупиниться, заспокоїться і нарешті буде щасливим. Всі ржуть з тебе шо це нереально.
Сцена десята.
Ти ахуєнно щаслива і з хлопчиком на роботі у вас шось там таки нормальне нафліртовується. Друзі врешті ломляться до тебе. бо тепер ти можеш їх бачити коли захочеш, де захочеш і до котрої захочеш. В один із ранків, вибігаючи на роботі на перекур зі своїм милим колегою ти розумієш шо все це вже якесь далеке-далеке минуле, яке ти сприймаєш просто як факт і не більше того. І до нього тобі немає ні зла, ні зацікавленості. Рівно. І все у тебе починає налагоджуватись. І шо він хоче і далі продовжує чесати всім яка ти була хуйова і як ти його ображала і життя йому не давала. А хлопчики твої в цей час дарують тобі величезні шматки радості і позитиву. І ти думаєш "йобанаврот, оце меня плющило два роки. піздєц. але блядь. було круто і для мене по справжньому. і це варто було пережити, хоча би для того, шоб зараз було так легко, спокійно і щасливо"
Потім була така доба, котра мене добила. Це такий собі день коли ти цілий день дзвониш йому, а він не відповідає, а надалі і зовсім вимкнений телефон і вдома його після роботи нема. А я ти наготувала хавки з останніх продуктів і не хаваєш її, бо думаєш, шо її мало, а чувак після роботи голодний прийде. Ближче до вечора ти нажираєшся валеріани і знеболювального і просто тупо приймаєш той факт шо з ним таки шось сталось. Шось сталось. Дзвонити нема куди. Знайти нема як. Плакати більше нема сил. Але він дзвонить і заявляє шо просто висить у друга, а потім прилазить п"яний і похуїстично лягає спати. А ти за цей день спалила УСІ свої нерви і цілий день місця собі не знаходила. І коли ти, шо природньо, намагаєшся з ним поговорити, він просто гиркає тобі "вимкни світло блядь" і спить. А тобі піздєц. ти розумієш шо від всього цього болю твоя голова зараз просто розірветься або ти наробиш хуйні. І ти зриваєшся і валиш кудись в ніч. вся в сльозах, в піздєце і з чорними розводами по фейсу. Врешті все закінчується тим, шо тебе отаку всю "нєалльо" забирає до себе серез ночі друг, а ти в неадекваті хуяриш його ножем і перебиваєш йому вену. Чувак стікає кров"ю за того, хто мирно спить п"яний в теплій постілі. Він потім зранку прокидається і пише тобі "мала, мені піздєц. вибач мене". Ти таки вибачаєш і валиш до нього туди. Бо воно ж твоє, рідне, ти ж його і в горі і в радості... Приїжаєш, він навіть не помічає шо весь твій шмот повністю в крові (шо на краще, до речі) і просто рухає спати. "Мені на роботу, треба поспати". Бо він, на відміну від тебе, цінує свій сон і своє здоров"я. І правильно робить.
Сцена друга.
Він прокидається і починає нервово йобати дверима, ходити весь злобний і мовчати до тебе. Тобі болить. Звичайно тобі болить. Бо ти його любиш і не хочеш шоб йому було хуйово і зле. Питаєш шо сталось - він агресує на тебе "хулі ти не прибрала після кота". Ти агресуєш у відповідь. Бо котяче гівно, вибачте, не варте людських нервів. Це банальні речі, які навіть не варті і уваги. Він йобає дверима і звалює на літ. вечір. Ти збираєшся і теж ідеш на той літ. вечір, на який ви планували іти вдвох. хоча, якшо чесно. хочеться просто здохнути. Ти звониш тіпам, шоб вони тебе зустріли десь, бо бабла в тебе тільки на один жетон. Бо ти не працюєш, а він тобі бабла не дає. Бо якшо тобі треба бабло - іди і зароби собі. Бо він два роки купував тобі сигарети і каву і він заїбався. І за хату вашу він теж башляє сам. А ти сидиш у нього на шиї. З такою тільки ремаркою, шо шмотки, косметику, продукти і трохи бабла тобі дають батьки. Отже ти приходиш на літ. вечір, вирішивши розійтись з ним вже. Бо це тебе загробить таки колись.
Сцена третя.
Наступного дня він їде з міста і починає дзвонити тобі і розказувати як він тебе любить і як у вас будуть діти, і які ви будете щасливі разом і як він прикладе до того зусиль. Ти блядь віриш. Віриш, бо дуже хочеться вірити. Віриш, бо ти з ним до кінця. І він так два дні тобі розказує все те, шо тебе потім колотить ще годину і ти боїшся поворухнутись, поклавши трубку, шоб шось не порушити в природі і шоб все те не виявилось черговою брехнею.
Сцена четверта.
Коли він повертається в місто, ти цілий день носишся по тому ж місту, тобі холодно, ти голодна, бо бабла нема і хаваєш раз в три дні, ти лазиш по співбесідам, шоб знайти роботу, шоб все у вас налагодилось, тобі дзвонить мама і верещить шо ненавидить тебе, в тебе запалення легенів і така слабкість шо в метро ти мало не втрачаєш свідомість і люди питають чи не викликати тобі швидку. Ти повертаєшся до нього, бо весь цей час, він дзвонив тобі і мурчав в слухавку про "кохана, єдина, обожнюю". Повертаєшся, в надії. шо він зараз за цілий твій йобаний день просто вийде назустріч, обійме тебе і скаже "я скучив за тобою" І це єдине шо тобі треба на той момент. але він сидить і втикає в комп і навіт не вітається першим. І навіть коли ти знесилено рухаєш поруч - просто не звертає уваги. Потім, коли ви намагаєтесь поговорити каже шо спробує шось налагодити між вами. ти вирішуєш поки звалити до подруги. шоб не напрягати його. бо ти постійно його напрягаєш і його це дратує.
Сцена п"ята.
Ще через день він просто мовчки видаляє тебе з контакту, нічого не пояснивши, не поговоривши з тобою. Просто одним нажаттям клавіші видаляє тебе з життя. І пише шоб ти тепер попереджувала коли приїдеш забрати речі, бо він же може бути не один.
В ЦЕЙ МОМЕНТ ТИ ВПЕРТШЕ В ЖИТТІ УСВІДОМЛЮЄШ ШО ТИ БІЛЬШЕ ЙОГО НЕ ЛЮБИШ. І ТОБІ ВЛАСНЕ ПОФІГ НА НЬОГО І УСІХ ЙОГО БАБ. ГІРШЕ ТОГО - ТОБІ НЕ БОЛЯЧЕ. А ЦЕ ЛЯКАЄ НАСТІЛЬКИ, ШО... ТОМУ ШО ОЗНАЧАЄ ЛИШЕ ОДНЕ - ЛЮБОВ ПРОШЛА.(( Власне в цей час ти їдеш в манікюрний нарощувати собі зламаний ніготь. Бо наступного дня тобі виходити на роботу, а без нігтя якось напряжно.))
Сцена шоста.
Він починає поливати тебе брудом. Писати і розказувати про тебе різні образи і наклепи. Тобі просто якось дивно і цікаво "За шо?". Наче ж нічо йому поганого не зробила, а виявилась хуйлом в результаті. Навіть не зайобувала нічим після розставання. Навіть вже й забувати про нього стала, бо на роботі у тебе симпатичне хлоп"я посміхається тобі на весь офіс і годує тебе вітамінками)) Але він настійливо пише все більшу і більшу гидоту про тебе твоїм друзям. Ти розумієш, шо власне, ніколи він тебе і не любив. Бо як би там не було, про тих кого любив - або добре, або ніяк.
Сцена сьома.
Ти не маєш де жити, за шо і в чому. Тобто, йобає мороз, ти ходиш в осінньому тонкому взутті, стріляєш у всіх по 10 рє на сигарети і проїзд і тусуєшся у подруги. Врешті, хочеш вивезти від нього всі свої речі, бо він до того часу вилив на тебе стільки бруду, шо тобі просто фізично неприємно шо твої речі знаходяться в його оселі. Ти знаходиш якимочсь хуєм машину, для цьогог подруга іде сама миритись з мужиком, якого сама ж послала, шоб він приїхав забрав шмот, ти домовляєшся з половиною міста шо розкидаєш по ним свої сумки, бо поки тобі нема їх де діти, збиваєш з планів половину знайомих шоб вони сиділи і чекали доки ти завезеш їм шмот і валиш туди. Ввечорі в тебе літ. читання.
Сцена восьма.
Ти приїжаєш з подругою і ви починаєте збирати шмоття. Шмоття дохуя. Сумки важкі. ти блядь знову ламаєш йобаний ніготь. На його ліжку розстелена та сама постіль на якій ви разом спали ше півтора тижні тому, біля ліжка лежить розпакована пачка гандонів, в ванній - бабські причандалля. Таке кохання було у тіпа до тебе, шо навіть постіль вашу не знімав, коли трахав наступну))) Ти ж хотіла зробити все культурно і без зайвого, але цей факт злить настільки шо ти протикаєш усі ті гандони голками. Необдуманий вчинок. Але блядь. Скажу чесно - це не занадто приємне відчуття. Забираєш шмот, розвозиш по місту і валиш на літ. вечір відчитуватись. Зранку тобі на роботу.
Сцена дев"ята
Ти дізнаєшся шо оця баба його вже до нього переїхала жити. І шо він вже їй освідчується в коханні. І шо поки ти тягала оці торби і не знала Як і шо з ними робити, він чекав їх по годині на холоді, шоб допомогти їй перевезти речі до нього. Харашо живьом блядь - думаєш ти. Але то все хуйня. До нього тобі діла вже нема власне. Справа вся в тому, шо баба ця - саме та, яку ти вважала охуєнною і близькою. І навіть мінімум спілкування не заважав тобі постійно хотіти зустрітись з нею, здружитись, вже майже поріднитись з нею віртуально. Власне до баби ти теж нічо не маєш, окрім того, шо тобі її жаль. "ахуєнна тьолка пропаде" - думаєш ти - "краще б я її перша вицепила". І дзвониш двом його попереднім, шоб разом поржати з цього. Вони тоже проходили цю школу і знають всі ці розклади вже.))) Бабу ви домовляєтесь прийняти в своє об"єднання, коли він доїбе до патєрі пульса і її. Ти, до речі, в цей час дуже хочеш вірити шо хоч з нею він вже зупиниться, заспокоїться і нарешті буде щасливим. Всі ржуть з тебе шо це нереально.
Сцена десята.
Ти ахуєнно щаслива і з хлопчиком на роботі у вас шось там таки нормальне нафліртовується. Друзі врешті ломляться до тебе. бо тепер ти можеш їх бачити коли захочеш, де захочеш і до котрої захочеш. В один із ранків, вибігаючи на роботі на перекур зі своїм милим колегою ти розумієш шо все це вже якесь далеке-далеке минуле, яке ти сприймаєш просто як факт і не більше того. І до нього тобі немає ні зла, ні зацікавленості. Рівно. І все у тебе починає налагоджуватись. І шо він хоче і далі продовжує чесати всім яка ти була хуйова і як ти його ображала і життя йому не давала. А хлопчики твої в цей час дарують тобі величезні шматки радості і позитиву. І ти думаєш "йобанаврот, оце меня плющило два роки. піздєц. але блядь. було круто і для мене по справжньому. і це варто було пережити, хоча би для того, шоб зараз було так легко, спокійно і щасливо"