І я колись стану простим китобоєм...
Радість - це те що дається з боєм
ні краплі смутку, ні краплі сумніву
І я колись стану простим китобоєм,
і запишусь на норвезьку посудину.(с) Жадан
Власне я просто думаю шо треба приходити до тями. Тільки не тут і не так))) Мене жостка зайобують всі оці мої власні слабкості, мені пофіг - я не хочу ніхєра відчувати, почуття - це така лажа, яка заважає тобі рухатись вперед. Бо щойно ти розганяєшся, тебе обов"язково відволікає хтось такий, хто дозволив собі стати мало не сенсом твого життя або ж просто VIP. Це хуйова тяга. Самотність прекрасна тим, шо ти вільний і відповідаєш лише за себе. Мене взагалі бісить відповідальність, яку треба нести за інших людей. Хто це блядь придумав? Шо це за полегшення власного існування: "За мене відповідальні Пєтя, Вася і Маруся і якшо в мене шось не складеться - винні Пєтя, Вася і Маруся. А навіть якшо не винні, то хай тєрзаються почуттям провини шо могли б допомогти/направити/підказати, а не зробили того." Нє, чуваки, ну це ж не серйозно. Ми ж всі дорослі люди і у кожного наче присутня голова на плечах. (У будь-якому разі я ше не зустрічала без голови нікого). Я ше розумію - діти. Ладна,окєй, ти його народив собі, ти вирішив шо в праві давати комусь життя, випускати ше одного невинного в цей блядський світ - акєй. Будь відповідальним. Але всі інші... Нєєєє, нема дурних. Я тепер сам за себе і ніхуя не знаю. Всьо. Якшо хтось поре хуйню - це не мої проблеми. Якшо я порю хуйню - ніхто крім мене не винний. Всьо. Отак тепер.
Я вже так відчуваю шо колись прийде такий день, коли я прокинусь,наберу один незнайомий номер і скажу: "Чувак, збирайся, ми валимо з цього міста". Бо насижені місця - це воронки різного гівна, тіпа спогадів, людей і прив"язок, які засмоктують тебе дедалі сильніше і глибше у болото. Ти обростаєш цими всіма враженнями як жиром допоки зовсім не зможеш зрушити з місця. Нє, нє,нє. Треба звалювати. Стопудово треба.