* * *
Врешті я припиню писати свої вірші. А потім щоденники.
Перефарбую волосся у якийсь більш природній колір.
Знайду роботу в одному із глянцевих офісів,
Шоб, коли звалюватиму від нього серед ночі,
Було за шо знімати готельний номер.
Врешті навіть найбільш панкуваті друзі одружаться,
Будуть писати «соррі,сьогодні до восьмої на роботі»,
Перестануть називати мене «мала» чи «руда»
І неодмінно присилатимуть смс на свята:
Бажатимуть щастя,здоров’я - чогось такого шо стало б мені у пригоді.
Зрештою всі ми одягнемось в цивільне, пристойне і дороге,
Почнемо відвідувати кращі заклади, пити справжніші вина,
І останній з наших, обіцявший шо все це його обійде,
Поведе у дитячий садок сина.
Зрештою всі ми станемо дорослі і стомлені,
Перейдемо з альтернативи на блюз і джаз,
Перейдемо з формату друзів в формат примар зі спогадів,
І всі демони цього міста забудуть нас.