таке відчуття, що простір довкола стискається і падає
ніби хтось розумніший спускає в унітаз маленький непотрібний світ і зусилля. дивно почуватись мурашкою... і ще, інтуїтивно хапатися за тих, хто опинився під рукою - за обідочок обмеженого фаянсового світу. буду бити по руцях. нєфіг залапувати біле.
коментити Атаманчуку (напиши, що я хвора)