Оригинал взят у
putnik1 в
ЛИСТ З ПЕКЛА
Я получил письмо, как раньше сказали бы, исповедальное.
На странноватом языке, который, видимо, нынче считается украинским.
Адресант реален.
Не побоялся прислать полные данные, киевский адрес.
Прислал и фотографии оттуда, где он находится сейчас.
Письмо очень большое, поэтому скрин сделал, но текст просто перепечатываю.
Разбив на абзацы сплошной поток слов, но без перевода.
Понять несложно, а если кому все же не под силу,
Гугль легко пособит.
Обо всем остальном судите сами:
Здрастуйте, Лев. Я вас раніше ненавидив, коли ще жив в Києві та був активістом майдану. Та все змінюється і тепер я саме Вас прошу висвітити моє письмо. Якщо б я знав що до цього дійде тоді взимку... Дуже прошу не світити нік жж та iншу атрiбутицю, хвилююся за рідних, бо в мене родичі в Києві. Їх, мабуть, оголосят ворогами нації за таке, а зараз за це може бути й кара на горло.
Мені 32 роки. Сам я народився і виріс у Києві, мати подiльська, тату з Коростеня. З перших днів, ще на початку листопаду, я влився в протестний рух Євромайдану, тому що бачив, як корупція повністю поглинула нашу державу, і Янукович перестав думати про громадян. Я часто з батьками їздив у Варшаву, у нас там теж родичі. І я хотів для країни змін і Європейського розвитку за прикладом Польщі.
Багато моїх друзів після навчання і роботи приходили на майдан не дивлячись на загрози звільнення. Ми були разом і відчували дух змін. З часом, я почав помічати, та і мої друзі теж, що з кожним днем на майдані ставало все більше радикально налаштованих людей. Люди приїжджали різні, хто з Львівщини, хто з Тернопільщини, хто з інших Західних регіонів, нас почало це помалу напружувати, і не тому що вони з інших областей, і не тому, що вони є радикально налаштовані проти влади, а, тому що вони не думали про євроінтеграцію і вступ в ЄС.
Я особисто спілкувався з багатьма з них, тому такий впевнений в тому, що зараз говорю. Усе чарівництво майдану для мене закінчилося у той момент, коли я зрозумів, що вони приїжджали з метою своїх корисливих інтересів. Ми бачили як їм платили гроші, запитували - навіщо усе це, нам відповідали - для вашої безпеки і лякали тітушками, яки збиралися в Маріїнському парку. Ми разом брали участь в їх вилові. Але з кожним днем ми бачили усе більше незрозумілих для нас речей. Адже ми думали, що всі хто на майдані, це прості люди і усе це - народний протест. І в якийсь з днів, начала з'являтися екіпіровка і гасла Європи змінилися на заклики до «насильства і бійні».
Активізувалися люди які почали протиставляти Україну Росії. Хоча спочатку метою цивілізованого протесту були не заклики проти Росії, а за Європу. У решті решт радикально налагоджені націоналісти узяли контроль над майданом. Почалися жорстокі зіткнення з Беркутом, який періодично нас бив. І тільки тепер я розумію за що. Тоді ми зрозуміли, що нас просто використали для того щоб до влади прийшли люди далекі від ідеалів про вільну Україну і сильне суспільство. Я сміливо можу назвати їх фашистами, як і багато активістів які стояли зі мною на майдані.
Євромайдан з їх появою був повністю зруйнований як протест, і перетворився на зброю. І замість протесту ми побачили фашистську молодь, яка малювала свастики і кричала нацистські гасла. Дуже багато хто стояв за Європу пошли з площі, а на їх місце прийшли зовсім інші люди із зовсім іншими гаслами. Ми перестали вірити політикам які наживалися на нашої крові. І замість вітання обсвистували їх і навіть намагалися побити.
Ми бачили як на Юговостоцi піднімається протест проти влади. Але нам це було незрозуміло оскільки ми прагнули в Європу а вони в Росію. Деякі реальні ідейні як я активісти майдану, побачивши реальну ситуацію, поїхали на схід зрозуміти їх протест та вмовити. Євромайдан всюди зустрічали дуже холодно, не вірили і били. Але ми не розуміли чому так люди не хочуть Європи. Стали спілкуватися. І ми, зрозумівши їх протест, неначе виявилися на майдані тільки з іншого боку - на антимайдані. Люди боролися з владою а не з народом чи, навіть з беркутами. Закликів різати киян не було і люди виражали протест саме тієї же самої владі Януковича та потім владі тих перевертнів, хто прийшов після нього. І ми теж встали з ними проти влади, не до кінця розділяючи їх погляди на усе інше про Россію.
Я знаю, що приблизно з майдану на схід поїхало і влилося до ополчення не меньш 300 осіб, які відмовилися від підтримки злодійської влади Турчинова. ЗМІ умовчувало той факт що на сторону ополчення перейшло багато євромайданівцiв з Києва, і інших регіонів. Ми тут зустрічали хлопців з київського антимайдану, киян тут було чимало. У нас були зіткнення і бійки з ними по старої памїяті. Але коли почалась АТО ми всі разом встали як один проти Турчинова та поїхали хто у Слав’янськ,а хто в Донецьк чи Луганськ.
Ми там не відразу перейшли у бойові дії, нам довго не довіряли, та давали тільки будувати окопи та бліндажі. Але коли ситуація стала дуже важкою ми взялися за зброю. І ми бачили звірства і беззаконня Нацгвардії, з боку тих же відморозків які захопили владу на майдані. Вони займаються розбоєм, грабежами і мародерством, гвалтують жінок. При цьому ризикують і гинуть у боях хлопці які розуміють наш протест - звичайні солдати яких насильно вивезли і поставили до загонiв Нацгвардії. Але багато хто з них вважає, що тут лише росіяни та чеченці ріжуть дітей, а вони їх захищають. Це бісова маячня. Як можна захищати дітей розстрілюючи їх із градів чи гаубиць? Вони там поздуріли всі, мабуть!
Ми бачили як привозили на легковичках та фургонах з київськими номерами ПЗРК та протитанкову зброю. Я так зрозумів, що це були хлопці з СБУ які нас розуміють і підтримують. Ми тут бачили добровольців з Росії, бачили і кавказців, але небагато. Вони усі чи раніше проживали на цієї території, чи приїхали допомагати своїм рідним. Багато хто з них профі, але вони не вояки регулярної армії Россії. Тут таких немає. Вистачає і гражданських , вони вміють воювати. Це дуже дивно, але тепер ми одна сім'я і гинемо тут всi разом. Росіяни та чеченці, кавказці - ми всі тут один народ. Я та мої побратими пойняли це лише у окопах.
Раніше ми ненавиділи чеченців. Тепер ми в них навчаємося воювати. Це дуже нагадує Велику вітчизняну війну, в якій ми перемогли тільки завдяки тому, що об’єдналися та забули про всі національні сутички. Нас видавлюють і дають команду на наше знищення, полонених не беруть. А киян та западенців нацисти з нацистської гвардії відразу закопують, щоб ніхто не упізнав, що ми тут воюємо за Україну проти фашизму, олігархів і фашисткої влади. Наші батьки не знають що ми тут, ми їм говоримо, що працюємо в Одесі на 7-му Кілометрі, чи вигадуємо інші відмовки. Якщо мене вб’ють і ми програємо, то мені не поставлять пам’ятника в цій фашистській країні.
Але ми віримо в перемогу та в сильну Україну. Це дуже прикро, що її захватили фашисти і так понівечили. Таке враження, що тут всі в неї вірили поки їх не почали вбивати. Ми тепер розуміємо, чому люди тут так ненавидять українську свідомість, про котру так багато говорили по телевізору. Просто вона вбиває їх та їх дітей. Вони воюють вже не за якісь ідеали. Вони захищають своє життя. І всі, хто їм в цьому допомагають стають для них як кровні брати незалежно від національності. Якщо це Россія, Біларусь чи навіть Чечня - їм вже все одно. Це справжнє єднання кров’ю. Єднання на війні в окопах саме сильне.
Ми гинемо але не здаємося, у нас немає грошей, мало їжі і нестача боєприпасів, але ми стоятимемо проти фашизму заради майбутнього України. Що б діти не кричали про Бандеру і не підкидали руку. Може вона буде федеративна чи конфідеративня, я не дуже розумію, що це значить. Тут теж мало хто розуміє. Чим більше місцевих гине, тим більше вони ненавидять Україну та бажають відділення. Мені прикро, але я їх розумію. Я бачив їх вбитих дітей. Та я знаю, Россія не вбивала росіян у своїх городах. Тому вони на неї так повернуті. З цією владою та знищенням мирного населення градами зберегти єдину країну , мабуть вже буде неможливо.
Я не знаю, доживу чи ні до того моменту, коли війна закінчиться і не знаю в яких кордонах залишиться Україна після війни. Але вона має бути не полицейским государством як воно є зараз, без фашистської війни та вбивств дітей, без педерастів, та громадян США, чи Германії у владі.
Отак сталося, що за це я та мої побратими майданівці воюємо у Слав’янську проти тих, кого раніше називали побратимами на Майдані. Ми за сильну державу де поважають усіх громадян незалежно від їх політичних поглядів. Ми за слав’ян. З того боку зараз українські війскові, які незнайомо за що, та ворожі наймити: поляки, румуни, літовці та американці. Наймити за грощі, нащи теж за грошу чи просто за їжу. Прикро це все. Але, мабудь, ми це заслужили. И ми переможемо коли повністю спокутуємо свою провину за все те, що відбувалося у країні останні 23 роки.
Нi фашизму!!! Слава Україні! Народу Слава!
Андрій - українець, майдаун, хохол, колорад.