патологія
- Добрий день, як у вас справи? - Дякую, все нормально,
якщо можна таке казати в цьому місці
- Що маєте на увазі, на що натякаєте?
- Ну здрастє, ви що, прикалуєтесь, я ж у дурці
Чи в психлікарні, як вам більше подобається, ви що забули?
Може вам також потрібно підлікуватися, лікарю?
Курс хіміотерапії, холодні душі, брита потилиця,
Задушевні розмови, що ведуть до полегшення,
Прийняття зі спокоєм того факту, що ти ненормальний
Що життя для тебе закінчилось, та з рештою
Все не так і погано, халявна хавка, не треба ходити
Продавати свій час за гроші, ви з цим погодитесь?
- Можливо ви праві. Як себе почуваєте? - Добре
Скажу навіть більше - чудово! Дивіться,
Я весь час радий, увесь час посміхаюся
Чому? Та й сам второпати не можу, можливо
Тому що я знову вільний, знову треба звикати
До тиші і того, що знову не треба нікуди спішити
Спати досхочу, пити зранку молочні коктейлі
З пігулками, від яких так хочеться спати й не думати
Про те, що завтра з нами всіма відбудеться, зрештою
Нічого не буде нового, ті самі стіни, загрозливо білі
Ті самі обличчя та запахи, процедури й вітання
Раз у рік з днем чийогось народження, можливо
Це все мене дуже приводить в піднесення, тому я
Так сильно весь час радію, ви не подумайте.
Єдине, про що іноді думаю, сумую, що рідко
Приходять мене навідувати діти та жінка, минула
Вона, кажуть, ще не вийшла повторно, але чомусь
Не приходить, мабуть важко дивитись, а діти
Просто соромляться чи бояться, що не впізнаю, хоча
Можливо вони і приходять, але я не можу збагнути
Цього факту, тому і страждаю, може взагалі я прийняв
Себе за когось іншого, наприклад за вас лікарю, чи
Ви за мне, що на це скажете? - Дурниця, оланзепіну
Вам вколоти й все пройде. - Лікарю, а як звати вашу
Дружину, який колір очей вашого сина, коли
Ви останнього часу бачилися?... Чому ви замовкли,
Може второпали, може згадали? Знаєте, таке вже
З вами бувало й раніше, мабуть, думати, що
Лікуєш інших допомагає впоратись з душевної кризою?
Із пустотою, бо тих, за кого ви часом говорите,
Не існувало ніколи, ви їх вигадали, згоріли ви на роботі
Чи щось у вас в голові перемкнулося, якісь шестерні
Перенапружились, але зараз на обличчі у вас все написано
Що ви все загадали, може досить ховатися
За білими ковдрами, решітками з блискучої сталі
За уколами та ранковими вигулами, за дурнуватими
Потугами видати себе за лікаря? Можливо, вам буде
Легше знати, що труди ваші видані, ім’ям вашим
Кафедру названо універу, де ви викладали, а студенту
Вашому, яким я і являюся, цілу лікарню зараз поручено.
Благаю, верніться до нас, у вас все попереду!..
- Друже мій, це гарно ти спробував, ладно все вигадав
А про дружину й дітей, що зараз мандрують Мальдівами
Не треба, адже з ними я переписуюсь, у мене нормально
Все, і я не ховаюся, я просто стомлений від цього галасу
Відпочити хоч трохи мені тільки хочеться, наразі
Очі щось закриваються, повіки стають сильно важчими
І ніби хтось на вухо мені
Тихо-тихо та лагідно
Дивні стрічки нашіптує…
Щось там про крижані
Бездни душі…
За пустоти якої
Мене безумством покарано…
- О ні, ми знову його втрачаємо
Ну ось, він знов непритомніє…
якщо можна таке казати в цьому місці
- Що маєте на увазі, на що натякаєте?
- Ну здрастє, ви що, прикалуєтесь, я ж у дурці
Чи в психлікарні, як вам більше подобається, ви що забули?
Може вам також потрібно підлікуватися, лікарю?
Курс хіміотерапії, холодні душі, брита потилиця,
Задушевні розмови, що ведуть до полегшення,
Прийняття зі спокоєм того факту, що ти ненормальний
Що життя для тебе закінчилось, та з рештою
Все не так і погано, халявна хавка, не треба ходити
Продавати свій час за гроші, ви з цим погодитесь?
- Можливо ви праві. Як себе почуваєте? - Добре
Скажу навіть більше - чудово! Дивіться,
Я весь час радий, увесь час посміхаюся
Чому? Та й сам второпати не можу, можливо
Тому що я знову вільний, знову треба звикати
До тиші і того, що знову не треба нікуди спішити
Спати досхочу, пити зранку молочні коктейлі
З пігулками, від яких так хочеться спати й не думати
Про те, що завтра з нами всіма відбудеться, зрештою
Нічого не буде нового, ті самі стіни, загрозливо білі
Ті самі обличчя та запахи, процедури й вітання
Раз у рік з днем чийогось народження, можливо
Це все мене дуже приводить в піднесення, тому я
Так сильно весь час радію, ви не подумайте.
Єдине, про що іноді думаю, сумую, що рідко
Приходять мене навідувати діти та жінка, минула
Вона, кажуть, ще не вийшла повторно, але чомусь
Не приходить, мабуть важко дивитись, а діти
Просто соромляться чи бояться, що не впізнаю, хоча
Можливо вони і приходять, але я не можу збагнути
Цього факту, тому і страждаю, може взагалі я прийняв
Себе за когось іншого, наприклад за вас лікарю, чи
Ви за мне, що на це скажете? - Дурниця, оланзепіну
Вам вколоти й все пройде. - Лікарю, а як звати вашу
Дружину, який колір очей вашого сина, коли
Ви останнього часу бачилися?... Чому ви замовкли,
Може второпали, може згадали? Знаєте, таке вже
З вами бувало й раніше, мабуть, думати, що
Лікуєш інших допомагає впоратись з душевної кризою?
Із пустотою, бо тих, за кого ви часом говорите,
Не існувало ніколи, ви їх вигадали, згоріли ви на роботі
Чи щось у вас в голові перемкнулося, якісь шестерні
Перенапружились, але зараз на обличчі у вас все написано
Що ви все загадали, може досить ховатися
За білими ковдрами, решітками з блискучої сталі
За уколами та ранковими вигулами, за дурнуватими
Потугами видати себе за лікаря? Можливо, вам буде
Легше знати, що труди ваші видані, ім’ям вашим
Кафедру названо універу, де ви викладали, а студенту
Вашому, яким я і являюся, цілу лікарню зараз поручено.
Благаю, верніться до нас, у вас все попереду!..
- Друже мій, це гарно ти спробував, ладно все вигадав
А про дружину й дітей, що зараз мандрують Мальдівами
Не треба, адже з ними я переписуюсь, у мене нормально
Все, і я не ховаюся, я просто стомлений від цього галасу
Відпочити хоч трохи мені тільки хочеться, наразі
Очі щось закриваються, повіки стають сильно важчими
І ніби хтось на вухо мені
Тихо-тихо та лагідно
Дивні стрічки нашіптує…
Щось там про крижані
Бездни душі…
За пустоти якої
Мене безумством покарано…
- О ні, ми знову його втрачаємо
Ну ось, він знов непритомніє…