Дякую тобі, за те що ти завжди зі мною...
Люди... Які ж ви різні, геніальні і бездарні, веселі і сумні, важкі і легкі ( це не логічна помилка, бо такі дійсно бувають), хороші й не зовсім, кольорові і безбарвні, красиві і неповторні, шалені і нудні, мої і чужі... Всі ви даруєте мені оточення, без якого я не можу жити. Декілька років намагалась "виростити" в собі самодостатність, але всетаки вирішила, що це безглуздо, бо я не змінюсь... Не вмію я бути сама, просто не можу.
Я часто плачу від натовпу, але так люблю його. Я обожнюю розчинятись в ньому, аби лиш не в самотності...
Я просто вдячна людям, що дозволяють бути біля них, незважаючи на набридливість. Деколи вони приймають мене в своє життя на мить чи на завжди... Дякую вам...