Одне велике досягнення чи багато маленьких?
Сьогодні на розмовному клубі обговорювали тему досягнень в житті. Якби не виняткова особливість цього зібрання клубу, я б не пішла взагалі, скоріше за все. Але я дуже рада, що сходила. Такі цікаві речі проговорювалися, що я навіть дорогою додому все думала про сказане і воно перепліталося із моїми власними, невимовленими думками. Що ж зробиш, навіть дещо переступивши мовний бар'єр, я все таки маю купу думок, які я навіть не беруся висловлювати японською.
Є люди, які ретельно працюють в одному напрямі, тож основні досягнення і результати у них в цій сфері. Зосередження на одному предметі дозволяє суттєво поглибити свої знання у ньому, а також швидше і ефективніше досягати поставлених цілей. Частіше відбувається переоцінка пройденого шляху і на перший план висуваються нові цілі. Таким чином, людина нібито постійно перебуває у русі, а швидкість поступу додає азарту і мотивує на нові звершення. Та от що робити, якщо ціль важко досягається чи навіть на шляху до неї раптом спіткає невдача? Часто-густо після низки невдач людина впадає у депресію.
З іншого боку, є люди, які розпорошуються на багато захоплень, на різні види діяльності, цікавляться всім і відразу. Наприклад, талановиті люди здебільшого мають багато різних інтересів. Хоча поступ у кожній сфері відбувається повільніше, та гарно розподіливши час, можна досягати певних результатів то в одній сфері, то в іншій. Якщо щось не ладиться із однією справою, можна перемкнутися на іншу, а коли настрій після поразки покращиться, можуть з'явитися нові ідеї чи хоча б натхнення повернутися до першої справи. Таким чином, людина легше сприймає поразки взагалі.
Більшу частину свого життя я займалася усім і відразу. Але в якийсь момент мені спало на думку, що якщо дотримуватися другої моделі, перескакуючи із одного на інше, все рівно можна ніколи не досягнути великих звершень більш, як у одній-двох сферах діяльності і на це знадобиться занадто багато часу. Я відчула це на собі вкрай гостро, коли я така-розтака із купою інтересів (бісер, гачкування, в'язання, малювання, іноземні мови, кулінарія, культура, історія, психологія, антропологія і купа різних -логій, а ще ж хочеться і художню книжку почитати, і серіал чи фільм подивитися, і з друзями поспілкуватися) після народження сина втратила можливість планувати свій вільний час на власний розсуд, а фактичний час для цих інтересів вкрай зменшився. Промучившись кілька місяців, намагаючись встигнути просуватися по всіх фронтах, як і раніше, я все ж дішла до висновку, що треба зменшити кількість того, що планується, бо досягнення у кожному окремому виді діяльності забарилися. І розслабилася. Те, що мені дуже хотілося зробити, я потихеньку, помаленьку, але регулярно робила. А от те, що робилося тільки тому, що і це теж інколи "треба", бо "раніше робилося", я відклала на невизначений термін. Відразу усього не зречешся, тож залишилися (окрім догляду за маленьким) японська мова, в'язання (яке чудово уживається із переглядом усілякої всячини на планшеті), кулінарні експерименти і улюблені книжки.
Можливо, саме у той час, який я приділяла улюбленим справам, я не могла виокремити певне досягнення і навіть сильно переживала з приводу того, що не вдається все зробити так, як я могла раніше. Визнаю, мене навіть інколи дратувало те, що треба залишити логічно незавершений шматок роботи (скільки уроків із японських підручників проходилися у 3-5 підходів там, де передбачений один день! скільки раз в'язання ховалося у кошик на незакінченому ряді! скільки раз Леон прокидався саме тоді, коли у книзі був найцікавіший момент! а ще скільки разів газ вимикався під недовареною стравою у каструлі, бо не було впевненості, що я зможу підійти на кухню впродовж наступної години!). Потім найголовнішим для мене стало взагалі братися за щось із наміченого, дарма яким маленьким може бути моє досягнення за конкретний день чи тиждень. Останнім часом всі мої "величні" досягнення саме із цього звуженого кола інтересів.
Зараз дивуюся, чого не утнула щось таке, поки ще Леон не стрибав по мені. Навіть маленькими порціями, навіть маленькими кроками, можна досягати досить суттєвих цілей. Нещодавно читала книжку про втілення принципів кайдзен у життя. Запишалась собою, бо якось дійшла до подібного способу мислення самостійно. =)
Цікаво, мене ще хтось читає? Я так давно не писала.
Розкажіть, ви людина однієї великої справи чи вам необхідно постійно змінювати рід діяльності і ви маєте купу інтересів? Чи є у вас особливий спосіб пережити відсутність прогресу в улюбленій справі? Як часто ви зупиняєтесь, щоб вдихнути-видихнути і підбити якісь підсумки? Наскільки успішне досягнення цілей вас мотивує на подальший поступ?
Є люди, які ретельно працюють в одному напрямі, тож основні досягнення і результати у них в цій сфері. Зосередження на одному предметі дозволяє суттєво поглибити свої знання у ньому, а також швидше і ефективніше досягати поставлених цілей. Частіше відбувається переоцінка пройденого шляху і на перший план висуваються нові цілі. Таким чином, людина нібито постійно перебуває у русі, а швидкість поступу додає азарту і мотивує на нові звершення. Та от що робити, якщо ціль важко досягається чи навіть на шляху до неї раптом спіткає невдача? Часто-густо після низки невдач людина впадає у депресію.
З іншого боку, є люди, які розпорошуються на багато захоплень, на різні види діяльності, цікавляться всім і відразу. Наприклад, талановиті люди здебільшого мають багато різних інтересів. Хоча поступ у кожній сфері відбувається повільніше, та гарно розподіливши час, можна досягати певних результатів то в одній сфері, то в іншій. Якщо щось не ладиться із однією справою, можна перемкнутися на іншу, а коли настрій після поразки покращиться, можуть з'явитися нові ідеї чи хоча б натхнення повернутися до першої справи. Таким чином, людина легше сприймає поразки взагалі.
Більшу частину свого життя я займалася усім і відразу. Але в якийсь момент мені спало на думку, що якщо дотримуватися другої моделі, перескакуючи із одного на інше, все рівно можна ніколи не досягнути великих звершень більш, як у одній-двох сферах діяльності і на це знадобиться занадто багато часу. Я відчула це на собі вкрай гостро, коли я така-розтака із купою інтересів (бісер, гачкування, в'язання, малювання, іноземні мови, кулінарія, культура, історія, психологія, антропологія і купа різних -логій, а ще ж хочеться і художню книжку почитати, і серіал чи фільм подивитися, і з друзями поспілкуватися) після народження сина втратила можливість планувати свій вільний час на власний розсуд, а фактичний час для цих інтересів вкрай зменшився. Промучившись кілька місяців, намагаючись встигнути просуватися по всіх фронтах, як і раніше, я все ж дішла до висновку, що треба зменшити кількість того, що планується, бо досягнення у кожному окремому виді діяльності забарилися. І розслабилася. Те, що мені дуже хотілося зробити, я потихеньку, помаленьку, але регулярно робила. А от те, що робилося тільки тому, що і це теж інколи "треба", бо "раніше робилося", я відклала на невизначений термін. Відразу усього не зречешся, тож залишилися (окрім догляду за маленьким) японська мова, в'язання (яке чудово уживається із переглядом усілякої всячини на планшеті), кулінарні експерименти і улюблені книжки.
Можливо, саме у той час, який я приділяла улюбленим справам, я не могла виокремити певне досягнення і навіть сильно переживала з приводу того, що не вдається все зробити так, як я могла раніше. Визнаю, мене навіть інколи дратувало те, що треба залишити логічно незавершений шматок роботи (скільки уроків із японських підручників проходилися у 3-5 підходів там, де передбачений один день! скільки раз в'язання ховалося у кошик на незакінченому ряді! скільки раз Леон прокидався саме тоді, коли у книзі був найцікавіший момент! а ще скільки разів газ вимикався під недовареною стравою у каструлі, бо не було впевненості, що я зможу підійти на кухню впродовж наступної години!). Потім найголовнішим для мене стало взагалі братися за щось із наміченого, дарма яким маленьким може бути моє досягнення за конкретний день чи тиждень. Останнім часом всі мої "величні" досягнення саме із цього звуженого кола інтересів.
Зараз дивуюся, чого не утнула щось таке, поки ще Леон не стрибав по мені. Навіть маленькими порціями, навіть маленькими кроками, можна досягати досить суттєвих цілей. Нещодавно читала книжку про втілення принципів кайдзен у життя. Запишалась собою, бо якось дійшла до подібного способу мислення самостійно. =)
Цікаво, мене ще хтось читає? Я так давно не писала.
Розкажіть, ви людина однієї великої справи чи вам необхідно постійно змінювати рід діяльності і ви маєте купу інтересів? Чи є у вас особливий спосіб пережити відсутність прогресу в улюбленій справі? Як часто ви зупиняєтесь, щоб вдихнути-видихнути і підбити якісь підсумки? Наскільки успішне досягнення цілей вас мотивує на подальший поступ?