Півострів Трахтемирів
Давно чув про на це загадкове місце, хотів поїхати, але все ніяк не вдавалося. Дивитися тут є на що, якщо їхати - то краще на 2-4 дні, як ми й зробили. Як завжди важкий фотоапарат було ліньки брати, тому фотографії неймовірно красивих місць робилися не дешеву мильничку. Як виявляється, автоспин є навіть у цих глухих місцях, де асфальт не клали ще з царських часів, а машина проїжджай трохи частіше ніж раз в день. В результаті від Канева ми заїхали-зайшли на півострів десь за 2 години.
Білборд на в'їзді в село Григорівка є зразком рекламної доцільності. Мабуть орієнтований на місцевих зайців та косуль. Навіть важко уявити, що на ньому могло бути.
Тим часом траса була неймовірно жвавою:
А трохи далі по трасі стоїть танк скоріше-всього на честь Букринського плацдарму і всього з ним пов'язаним:
Не встигли сфотографувати танк - як почули гуркіт машини, швидко спустилися та почали махати руками. Водії дачники з радістю взяли двох лінивих стоперів та відвезли до Григорівки, де в той час козаки активно святкували свято Іллі, яке мало бути через два дні. Були вони колоритні такі, в жупанах та з вусами, але сфотографувати їх чомусь не подумали. Далі з Григорівки почали рухитися на гору в бік Луковиці. А гори тут неабиякі - 242 метри, що аж дуже багато для Черкасьої області:
Через годину аж перед нашим носом промчалася машина на Луковицю, а ми тим часом побачили звіра в полі сої. Думали то кенгуру, а виявилася косуля:
Далі було неймовірно багато різноманітних садів, справжній рай в кінці літа та початку осені. Як потім дізналися від місцевих- це "бакаївці" насадили. Пояснити хто такі ці загадкові "бакаївці" дуже складно, простіше почитати в інтернетах. Вся суть в тому, що одному депутату аж дуже сподобалися ці місця, так що він вирішив розвинути інфраструктуру, наробити асфальти, насадити дерев, а разом з тим вигнати всіх місцевих жителів та возити в ці дикі місця Любих друзів. На разі як стало зрозуміло, цей амбіційний проект провалився.
В Луковиці ми зустріли декількох дачників ввечері, одного пасічника з Києва, який розказав нам як дійти до Трахтимирова, але десятки раз повторював, що ми там заблудимося і взагалі нема ото чого нам робити по цих місцям ввечері вештатися. Через годину вже темніло і ми зустріли людей, котрі показали напрямок до мису, а як ставили намет при дорозі - побачили трьох велосипедистів, які якраз верталися від Скіфа (хто такий Скіф пізніше розпишу).
На ранок ми рухалися стежками в напрямку гори 220 і триангулятора. По дорозі зустріли старовинне поселення:
Далі були гори і море пагорби і батько Дніпро:
Триангулятор на горі 220. Тут якесь неймовірне місце сили, знизу багато всього археологічного та цікавого як розповів Скіф.
А з самої гори відкривається вид на Переяслав. Десь там в червні відбувався фестиваль Тарасова гора:
Фотогенічне провалля:
І ящірка в лісі, де ми назбирали багато лісового горіха, який майже весь виявився зіпсований:
І знову згадуючи Бакая. Хто думає, що вся територія перегороджена, потрапити до Трахтимирова звичайним смертним не можна і туристів тут будуть стріляти - може глянути на ті самі шлагбауми:
Далі було саме село Трахтимирів, не численні його жителі, Скіф, про якого можливо зроблю окремий запис, і власне край півострова на березі Дніпра. Видно, що тут часто проводять табори всякі козаки чи пластуни. Є тут вишка, хрест та вказівник до різних міст:
А Дніпро тут смердить неймовірно, чому сприяють скупчення водоростей:
Далі ми пішли набирати воду і познайомилися ще з одною жителькою села:
І ось пристрій для набирання води - вперше таким користувався:
В гості до Бакая ми не пішли, повернули по ідеально рівному асфальті (подейкують, що часто ним їздили президенти України, а в Ющенка тут десь ніби є пасіка) і пішли на гору. Потім в Букрині застопили машину і доїхали майже до села Ромашки:
В самому селі Ромашки, як ми чули від водіїв та Скіфа, живуть незрозумілі растамани-рідновіри-нудисти, які закликають місцевих жителів курити ганджу та ходити голими. Перевірити це доведеться наступного разу.
Табличка на виїзді із Півострова з боку Київської області. Бережіться їжаків:
Не минуло 4 години, а ми дібралися до Канева, де вдалося помітити отакі валики соломи:
Ну от і все. Три дні поїздки пройшли неймовірно насичено та цікаво. Аже не вірилося, що так близько можуть бути схожу дикі та красиві міцся.