Турецький автоспин
З усіх країн, де я бував, Туреччина виявилася найзручнішою для автоспину. Тут достатньо просто вийти на трасу та постояти трохи - через декілька хвилин якийсь турок обов'язково зупиниться та забере. Найменше ми стопили на під'їзді в місто Ван - досить було вийти з машини на роздоріжжі, як вже здалеку дальнобійники кличуть нас. Але от одного разу навіть добряче зависли - з того таки Вану вибиралися добру годину.
В Східній Туреччині туристів зовсім мало, а ще менше там стоперів, тому кожен турецький водій, який проїжджав повз нас, вважав своїм обов'язком посигналити нам, помахати рукою, скинути швидкість для детальнішого розглядання дивних європеоїдів з наплічниками.
Трохи здивувало, що турки та курди по своїх хороших широких дорогах їздять дуже повільно - 80-90км/год , особливо великий контраст після грузинських гонщиків. А якщо хтось зателефонував водію - той обов'язково зупинитися та побалакає.
В нашій мандрівці інколи траплялися англомовні водії, з ними можна було багато про що побалакати та почути цікавого, одного разу німецький турок і одного разу франкомовний з Люксембургу. Хоча з тюркомовними зовсім не було проблем порозумітися - мова дуже проста, достатньо вивчити десяток фраз, а разом з тим в турецькій багато схожих слів з українською. А вже в останні дні мандрівки ми добре розуміли турецьку і могли навіть пояснити куди і для чого премося. Разом з тим, турки дуже допитливий народ і часто задавали питання, які рідко почуєш в наших широтах: майже кожного хвилювало, чи ми подружжя, на що я постійно відповідав "аркадеш", також стандартним питанням були зарплата і кількість років.
А ще майже кожен турок чи курд обов'язково в машині гучно слухає свою національну музику, дуже рідко ми чули якусь світову попсу, за що їм велика повага. Одного курдського виконавця Ахмета Кайя тепер і вдома слухаю. Але запам'ятайте: ніколи не згадуйте ім'я Ахмет Кайя в турецькій компанії радикальної молоді!!! Так само, не вздумайте називати гору Арарат Араратом і при розмові про футбол згадати про Месута Озіла!!! Ми ж не знали цих тонкощів турецької душі, от і отримали порцію адреналіну в компанії 10 турків біля Ерзеруму.
В Туреччині присутній такий нечуваний в наших краях елемент мандрування: сітістоп. Турки зупинялися в самому місті, знайомилися і пропонували підвезти на один два кілометри. Під кінець ми дуже розлінувалися, і вже навіть не виходили за край міста для поїздки - стомили в самому місті, в Діярбакирі взагалі в центрі біля базару зупинили хлопця.
Як і в нас, на турецьких заправках можна скупити провізії та привезти себе в порядок. От лише туалети в них значно чистіші, а кількість інколи доходить до восьми на заправці, одного разу навіть потрапив на якусь футуристичну заправку з дивною сантехнікою
Про запаси води в наплічнику при мандруванні Туреччиною можна не переживати - вся дорога всіяна краниками з чистою водою, де можна поповнити запаси та трохи охолонути в спекотну погоду. Біля таких джерел турки-чистюлі часто миють ноги. На кожному кранику написано ім'я його творця.
А був в нас один зовсім не типовий випадок як для Туреччини. Спочатку ми завчили фразу "парасиз окей" - типу, їдемо стопом, чи можна безплатно. А потім зрозуміли, що в цій країні взагалі не прийнято платити за підвезення. От як тільки розслабилися, нас взяв турок з Німеччини, їхав на орендованій машині від Ерзерумського аеропорта до рідні та всю дорогу нахвалював Німеччину і критикував Туреччину, хоча все-рівно дуже весело та душевно з ним розмовляли. А от по приїзді він почав показувати нам 10 лір (~45грн). Ми ж так звикли до турецької гостинності, що подумали ніби він нам хоче гроші подарувати чи запросити в ресторан. А не тут то було - виявляється, це він запросив у нас платню за проїзд. Ми ж ясне діло сильно здивувалися, не хотіли взагалі нічого платити, потім я почав торгуватися і показувати, що лише копійки маємо, а в результаті все-рівно дали тих 10 лір - я подумав, що це капля в морі проти того, скільки місцеві жителі вклали в нас зі своєю гостинністю.
Хоча цей факт ніяким чином не зіпсував вражень від поїздки - турки і курди неймовірно гостинні люди, а всі умови в країні ніби створені для зручного пересування автостопом.
В Східній Туреччині туристів зовсім мало, а ще менше там стоперів, тому кожен турецький водій, який проїжджав повз нас, вважав своїм обов'язком посигналити нам, помахати рукою, скинути швидкість для детальнішого розглядання дивних європеоїдів з наплічниками.
Трохи здивувало, що турки та курди по своїх хороших широких дорогах їздять дуже повільно - 80-90км/год , особливо великий контраст після грузинських гонщиків. А якщо хтось зателефонував водію - той обов'язково зупинитися та побалакає.
В нашій мандрівці інколи траплялися англомовні водії, з ними можна було багато про що побалакати та почути цікавого, одного разу німецький турок і одного разу франкомовний з Люксембургу. Хоча з тюркомовними зовсім не було проблем порозумітися - мова дуже проста, достатньо вивчити десяток фраз, а разом з тим в турецькій багато схожих слів з українською. А вже в останні дні мандрівки ми добре розуміли турецьку і могли навіть пояснити куди і для чого премося. Разом з тим, турки дуже допитливий народ і часто задавали питання, які рідко почуєш в наших широтах: майже кожного хвилювало, чи ми подружжя, на що я постійно відповідав "аркадеш", також стандартним питанням були зарплата і кількість років.
А ще майже кожен турок чи курд обов'язково в машині гучно слухає свою національну музику, дуже рідко ми чули якусь світову попсу, за що їм велика повага. Одного курдського виконавця Ахмета Кайя тепер і вдома слухаю. Але запам'ятайте: ніколи не згадуйте ім'я Ахмет Кайя в турецькій компанії радикальної молоді!!! Так само, не вздумайте називати гору Арарат Араратом і при розмові про футбол згадати про Месута Озіла!!! Ми ж не знали цих тонкощів турецької душі, от і отримали порцію адреналіну в компанії 10 турків біля Ерзеруму.
В Туреччині присутній такий нечуваний в наших краях елемент мандрування: сітістоп. Турки зупинялися в самому місті, знайомилися і пропонували підвезти на один два кілометри. Під кінець ми дуже розлінувалися, і вже навіть не виходили за край міста для поїздки - стомили в самому місті, в Діярбакирі взагалі в центрі біля базару зупинили хлопця.
Як і в нас, на турецьких заправках можна скупити провізії та привезти себе в порядок. От лише туалети в них значно чистіші, а кількість інколи доходить до восьми на заправці, одного разу навіть потрапив на якусь футуристичну заправку з дивною сантехнікою
Про запаси води в наплічнику при мандруванні Туреччиною можна не переживати - вся дорога всіяна краниками з чистою водою, де можна поповнити запаси та трохи охолонути в спекотну погоду. Біля таких джерел турки-чистюлі часто миють ноги. На кожному кранику написано ім'я його творця.
А був в нас один зовсім не типовий випадок як для Туреччини. Спочатку ми завчили фразу "парасиз окей" - типу, їдемо стопом, чи можна безплатно. А потім зрозуміли, що в цій країні взагалі не прийнято платити за підвезення. От як тільки розслабилися, нас взяв турок з Німеччини, їхав на орендованій машині від Ерзерумського аеропорта до рідні та всю дорогу нахвалював Німеччину і критикував Туреччину, хоча все-рівно дуже весело та душевно з ним розмовляли. А от по приїзді він почав показувати нам 10 лір (~45грн). Ми ж так звикли до турецької гостинності, що подумали ніби він нам хоче гроші подарувати чи запросити в ресторан. А не тут то було - виявляється, це він запросив у нас платню за проїзд. Ми ж ясне діло сильно здивувалися, не хотіли взагалі нічого платити, потім я почав торгуватися і показувати, що лише копійки маємо, а в результаті все-рівно дали тих 10 лір - я подумав, що це капля в морі проти того, скільки місцеві жителі вклали в нас зі своєю гостинністю.
Хоча цей факт ніяким чином не зіпсував вражень від поїздки - турки і курди неймовірно гостинні люди, а всі умови в країні ніби створені для зручного пересування автостопом.