Краще я буду сподіватись на себе
Краще я буду сподіватись на себе
Вони кажуть, що бережуть мене. Вони називають себе “стражами правопорядка”. Вони вважають, що без них нікуди. Але, при тому, серед них зустрічаються ті, хто навіть не розуміється на своєму, так би мовити, знарядді праці. І ті, хто вважає себе вищими за мільйони співвітчизників. Вони - це міліція.
Вчора вперше за останні п”ять, якщо не сім, років мене зупинили для перевірки документів. Перевірка, та й перевірка собі. Представитись пан у погонах ніби й не забув, але зрозуміти, що він сказав, приклавши руку до фуражки, було нереально.
Ну, я ж розумію, що йому від мене треба посвідчення особи. Але пан П...к О. А., прапорщик 32-х років, вирішив продемонструвати зацікавленість не лише моїм паспортом, місцем роботи та займаною посадою, а ще й дозволом на мисливську зброю, котрий лежав у мене в паспорті.
Взявши його в руки, покрутивши туди-сюди, він задав мені питання, котрого я ну ніяк не очікував.
- Це шо, на відстріл гумовими кулями?
В дозволі написано - “гладкоствольна”, “мисливська”, вказані марки рушниць та калібр - 16 та 12. Але це не завадило прапорщику, котрий у міліції сім років, та до того ще й служив у армії, задати таке питання! Я був здивований. Вказав прапорщику на його помилку, у відповідь на що почув самозадоволену відповідь “Я багато чого знаю!”, а потім нове питання.
- Ви шо, охотнік?
Я відповів, що я не мисливець, але згідно з законодавством, зброю маю право зберігати та носити. У відповідь прапорщик дуже здивовано спитав, на яку таку інструкцію я посилаюсь, та навіщо мені зброя.
Прийшлось пояснювати свої права та розповідати правоохоронцю, якими нормативно-правовими актами регулюється в Україні обіг зброї. Виявляється, він того не знає. Хіба це нормально? Але далі було ще веселіше.
Я вирішив запитати у співрозмовника, на якій підставі в мене перевіряють документи, чим я можу допомогти, і чим допоможуть пану прапорщику відомості про моє місце роботи. Сказав, що я трошки пишу на різних сайтах, і радо розповім про цю ситуацію, аби люди знали, чого їм очікувати, входячи у метро. Відповідь мене “вогнала в ступор”.
- Я тобі так скажу, по чоловічому, серед вас, журналістів, половина - скоти! Ви все шукаєте, як би перекрутити слова міліції, прокурорів та судей! Всі ми для вас погані, а ви самі не краще! От ти у армії служив?
-Ні.
-То ти жизні не бачив! Хто сапог не топтав, хто автомата не тримав, у палатці не ночував під дощем та пайку хліба на двох не мав, той нічого у жизні не знає!
Я був змушений витратити ще трохи свого часу на спілкування з паном прапорщиком і розповісти йому, за чиї кошти утримується міліція, що не обов”язково служити в армії, аби мати уяву про життя, і що ще велике питання, де більше скотів - серед журналістів, чи серед інших професій. І що, доречі, у палатці я був побільше, ніж більшість вояків.
Звісно, що настрій після бесіди був вже не той. Я узнав, що людина, котра охороняє мій спокій, не знає нічого про зброю, не має уяви про те, що мисливська та травматична зброя - зовсім різні речі, та ще й до того вважає себе надлюдиною у порівнянні із тими, хто не служив у армії.
Ви ще й досі не знаєте, для чого нам зброя? Ви ще й досі вважаєте що дочекаєтесь на допомогу від таких професіоналів? Чекайте. А я просто ще раз намащу рушниці і перевірю їх стан. Бо, якщо хтось буде вламуватись в мою оселю, сподіватись я буду лише на себе.
P.S. Репліки прапорщика МВС, прізвище котрого я не вказую, надані не дослівно, але максимально близько до оригіналу. Запису розмови я, нажаль, не маю. Але буду мати на увазі, що диктофон - дуже потрібна річ :)
Вони кажуть, що бережуть мене. Вони називають себе “стражами правопорядка”. Вони вважають, що без них нікуди. Але, при тому, серед них зустрічаються ті, хто навіть не розуміється на своєму, так би мовити, знарядді праці. І ті, хто вважає себе вищими за мільйони співвітчизників. Вони - це міліція.
Вчора вперше за останні п”ять, якщо не сім, років мене зупинили для перевірки документів. Перевірка, та й перевірка собі. Представитись пан у погонах ніби й не забув, але зрозуміти, що він сказав, приклавши руку до фуражки, було нереально.
Ну, я ж розумію, що йому від мене треба посвідчення особи. Але пан П...к О. А., прапорщик 32-х років, вирішив продемонструвати зацікавленість не лише моїм паспортом, місцем роботи та займаною посадою, а ще й дозволом на мисливську зброю, котрий лежав у мене в паспорті.
Взявши його в руки, покрутивши туди-сюди, він задав мені питання, котрого я ну ніяк не очікував.
- Це шо, на відстріл гумовими кулями?
В дозволі написано - “гладкоствольна”, “мисливська”, вказані марки рушниць та калібр - 16 та 12. Але це не завадило прапорщику, котрий у міліції сім років, та до того ще й служив у армії, задати таке питання! Я був здивований. Вказав прапорщику на його помилку, у відповідь на що почув самозадоволену відповідь “Я багато чого знаю!”, а потім нове питання.
- Ви шо, охотнік?
Я відповів, що я не мисливець, але згідно з законодавством, зброю маю право зберігати та носити. У відповідь прапорщик дуже здивовано спитав, на яку таку інструкцію я посилаюсь, та навіщо мені зброя.
Прийшлось пояснювати свої права та розповідати правоохоронцю, якими нормативно-правовими актами регулюється в Україні обіг зброї. Виявляється, він того не знає. Хіба це нормально? Але далі було ще веселіше.
Я вирішив запитати у співрозмовника, на якій підставі в мене перевіряють документи, чим я можу допомогти, і чим допоможуть пану прапорщику відомості про моє місце роботи. Сказав, що я трошки пишу на різних сайтах, і радо розповім про цю ситуацію, аби люди знали, чого їм очікувати, входячи у метро. Відповідь мене “вогнала в ступор”.
- Я тобі так скажу, по чоловічому, серед вас, журналістів, половина - скоти! Ви все шукаєте, як би перекрутити слова міліції, прокурорів та судей! Всі ми для вас погані, а ви самі не краще! От ти у армії служив?
-Ні.
-То ти жизні не бачив! Хто сапог не топтав, хто автомата не тримав, у палатці не ночував під дощем та пайку хліба на двох не мав, той нічого у жизні не знає!
Я був змушений витратити ще трохи свого часу на спілкування з паном прапорщиком і розповісти йому, за чиї кошти утримується міліція, що не обов”язково служити в армії, аби мати уяву про життя, і що ще велике питання, де більше скотів - серед журналістів, чи серед інших професій. І що, доречі, у палатці я був побільше, ніж більшість вояків.
Звісно, що настрій після бесіди був вже не той. Я узнав, що людина, котра охороняє мій спокій, не знає нічого про зброю, не має уяви про те, що мисливська та травматична зброя - зовсім різні речі, та ще й до того вважає себе надлюдиною у порівнянні із тими, хто не служив у армії.
Ви ще й досі не знаєте, для чого нам зброя? Ви ще й досі вважаєте що дочекаєтесь на допомогу від таких професіоналів? Чекайте. А я просто ще раз намащу рушниці і перевірю їх стан. Бо, якщо хтось буде вламуватись в мою оселю, сподіватись я буду лише на себе.
P.S. Репліки прапорщика МВС, прізвище котрого я не вказую, надані не дослівно, але максимально близько до оригіналу. Запису розмови я, нажаль, не маю. Але буду мати на увазі, що диктофон - дуже потрібна річ :)