"Зроби хоча б маленьку справу, а не ридай в інтернеті" - відповідь на питання "Як жити при Янукович
ZaUAorg спитав у людей, які займалися громадянським спротивом у часи Кучми і Ющенка: "Як нам жити при Януковичі?". Які очікуються загрози і як із ними боротися - відповідають (за абеткою) ті, хто має досвід успішного самозахисту.
Записав: Павло СОЛОДЬКО
"Збираюся перекласти і видати свого улюбленого Воннегута"
Ярослав ВЕДМІДЬ, громадська ініціатива "Стрічка" (2004):
- Те, що відбувається у країні останні 5 років, значно збільшило рівень недовіри громадян не тільки до влади, але й до держави загалом. Але при цьому громадянська активність зросла - просто вона стосується не політики, а більш приземлених речей. Йдеться про, умовно кажучи, зони, де я САМ можу покращити своє життя або життя близьких мені людей. Що останнім часом схвилювало особисто мене - те, що український переклад існує переважно за іноземні гранти, а багато з того, що хочеться прочитати, доступне тільки російською. Мого улюбленого Курта Воннегута ніхто не видає з 1976 року, коли "Дніпро" переклало "Бойню №5". Замість ридати з цього приводу ми вирішили перекласти всього Воннегута українською і видати його у ідеологічно близькому :)) нам видавництві "Буква і цифра". Ми вже зв'язалися з власниками прав, запустили переклад за участі відомих вітчизняних перекладачів, думаємо над оформленням. Це мене надихає незгірш політичної громадської активності. Мені здається, в цьому більше сенсу, ніж в кількох акціях протесту чи десятку прес-релізів.
Звичайно, якщо Янукович таки вдасться до кроків, які будуть знищувати все україномовне середовище, треба буде кидати переклади і „братися за вила”. Але я все ж сподіваюсь, що американські радники убережуть Януковича від подібних рішень. Якщо ні, то відповіддю стане навіть не вулиця, а всенародна зневага і забуття. Можливо, до речі, така політика покаже окремим нашим громадянам, що вибір „проти всіх” не є рішенням.
Одне з перспективних завдань - розвивати громадянську активність на Донбасі. Я цього року багато провів часу - по роботі - в Донецькій і Луганській областях. На жаль, у цих регіонах про таке явище як громадянське суспільство взагалі говорити не доводиться. Я не беру до уваги псевдогромадські організації, які рояться на виборах, а потім десь зникають. У Києві процвітає купа активних спільнот - від велобайкерів, які вже не просто спілкуються, а впливають на владу і змушують себе слухати, до геть аполітичного "Интересного Киева". Є купа некомерційних клубів, де люди збираються, обмінюються досвідом і щось САМІ роблять, чого, можливо, не дає держава. Таких прикладів вистачає і у Львові, і в Дніпропетровську, але на Донбасі цього не відчувається. Мені невідомо про жодну донбаську велику активну спільноту в Інтернеті, тим більше про проекти рівня „фофудья”, „пдрс” чи „отдам даром”. Можливо, там краще розвивати профспілки, а може є сенс потроху поширювати користування Інтернетом в регіоні і стимулювати громадську активність. Над цим точно варто замислитися політичним силам, адже на президентських виборах громадською активністю найбільше скористався один з кандидатів, уміло просунувши кампанію „проти всіх”.
Як би там не було, я думаю, що мільйонам виборців на Донбасі потрібен був цей реванш. Час і Януковичу пройти тією грабельною доріжкою, по якій пройшовся Ющенко. Мені особисто цікаво буде спостерігати за трансформаціями на Донбасі протягом найближчих 5 років. Найбільш цікаво, куди потечуть голоси розчарованих.
Повертаючись до громадського руху, мій прогноз такий: збільшення кількості і масштабу дій спільнот, розгортання реального громадського фандрайзингу, який дасть фінансування першим неполітичним проектам національного масштабу. Політична громадська діяльність буде мати локальні прояви, за умови якщо Янукович буде вести помірковану політику. В іншому випадку масові акції протесту неминучі. Приклад локальних акцій - ситуація довкола скандальної статті чільника компанії Carslberg в Україні, громадянина РФ пана Чернишова, який в одній зі статей назвав українських козаків терористами і порівняв їх із піратами Сомалі та чеченськими бойовиками.
Днями він хотів прочитати лекцію у Києво-Могилянській Академії, але мав відмовитися від цих планів, бо ряд громадських організацій, студентів і просто активних людей попередили його про акції протесту під час відвідин. Могилянці звернулися до керівництва Академії з проханням не допустити цю людину на територію ВУЗу. В підсумку візит було скасовано. Це перемога і приклад того, як громадська активність може ставити окремих епатажних знавців історії на місце.
Повертаючись до особистих планів, я разом з друзями збираюсь працювати над тим, щоб зробити подарунок собі, дітям і всій країні у вигляді повного і гарно виданого українського Воннегута. Почнемо з „Сирени Титану” накладом 5 тисяч, що вимагатиме інвестицій у розмірі $3-4 тисячі. У 2004-ому акції громадської ініціативи „Стрічка” дали поштовх популяризації помаранчевого кольору. Воннегут - це моя "стрічка" сьогодні - така собі програма-мінімум на найближчі 2-4 роки, а там побачимо, що робити далі. Я щиро переконаний, що краще зробити маленьку конкретну річ, ніж наговорити купу красивих великих слів. Отож, шукаймо спільників, залучаймо кошти і діймо.
Читати, що думають з цього приводуigordaily , mentbuster та інші далі..