Думки часом справді матеріялізуються. От, приміром, писав я таке сім років тому (ну, так, радикально, але прошу зважити на час та зовсім інші обставини):
"...А я таки хотел бы увидеть один памятник Григорьевичу (снеся предварительно пару тыщ по всей Украине) - не усатого дядьки в рагульской шапке (этот канонический имидж он выдумал себе сам), а денди в цилиндре, во фраке и с сигарой, посетителя питерских салонов (читай - борделей). Такой памятник заметно оживил бы образ реально очень мало кому известного в Украине человека".
Звідси - я пости не тру, навіть якщо з часом стаю незгодним із собою вчорашнім:
Тарас Григорьевич, в цилиндре и с сигарой І от маємо. Ну, не в циліндрі, не з сигарою, але молодий, гарний, в центрі українського європейського Берегова:
У цього пам'ятника вийшла складна історія, часом здавалося, що про проект доведеться забути. Але все вирішилося вдало, і 24 серпня його урочисто відкрили. Саме відкриття, зрозуміло, не обійшлося без пафосу етц, і я його майже не знімав. Зате кількома днями до того пощастило потрапити на монтаж скульптури. Отак це відбувалося:
Click to view