Бийгань Велика та Бийгань Мала сподіваються
на великі туристичні перспективи...
Село Велика Бийгань, раніше не надто відоме, чи тим паче, популярне, нині відкривається гостям нашого краю завдяки близькості до Косоні з її термальним комплексом та регулярними фестивалями (див. також Косонь затермальна). Розташування між Берегово (до якого 10 км) та селом Косонь робить положення Великої Бийгані вигідним, чим і користуються місцеві мешканці, які десятками пропонують житло у власних оселях. А більш серйозний бізнес тут вже не перший рік представлений готельно-ресторанним комплексом «Фемілі» та низкою закладів меншого масштабу. Мріють бийганці й про власний термальний комплекс, на Великобийганській горі, але наразі цей проект знаходиться хіба в початковій стадії.
Щодо самого села (населення - біля 1900 чол), то в якості поселення воно з’явилося в епоху короля Арпада (9-10 ст.) і мало назву Ов-Бийгань. Назва, вочевидь, походить від власного імені Беган. Археологи знайшли тут і давнішні сліди - стоянку людини, датовану періодом 20-30 тисяч років до нашої ери, залишки поселень семи- та двохтисячолітньої давнини. З ХІ століття селом володів рід Бийгані (перша письмова згадка про Бийгань - в літописі 1333 року). У 1646 році князь Дьердь Ракоці захопив чотири кріпосних володіння Томаша Бегані. Пізніше селом володіли родини Немешів, Шіро і Томпа.
Перша церква в селі була збудована католиками в 1418 році, у 1565-му вона перейшла у власність реформатів, під час пожежі 1686-го була практично повністю знищена. Відновили храм в 1743 році, в 1760-му до нього добудували вежу. Протягом 1839 - 1846 рр. пройшла грунтовна реставрація, 1 листопада 1846 року відбулося урочисте відкриття храму та його освячення під титулом Всіх Святих. Нині церква внесена до списку Пам’яток архітектури місцевого значення як «романо-готичний костьол».
Неподалік від реформатської церкви по тому ж боку вулиці знаходиться греко-католицька церква, побудована у 1805 році, з невеликою дерев’яною дзвіницею. Церква знаходиться дещо в глибині двору, на передньому плані комплексу споруд - нова дерев’яна дзвіниця. Вона збудована в 2009 році Юлієм Товтом, на фасаді дзвіниці угорською мовою написано: «Кличу живих, плачу за мертвими, відкликаю бурю».
Неподалік реформатської церкви стоїть цікавий об’єкт промислової архітектури - сховище для зерна, збудоване в 1908 році, і понині діюче. Сховище належало місцевому землевласнику Іштвану Немешу, в теперішній час є колективною власністю кількох місцевих родин. Кілька років тому авторові пощастило, бо під час оглядин видатних місць Бийгані до сховища прийшов один із його співласників, привітний дідусь, який запустив всередину та розповів, що до чого. На трьох поверхах кам’яної будівлі, розділеної міцними дерев’яними конструкціями, які за понад століття ще не зазнавали ремонту, нині чотири співвласника зберігають збіжжя - кукурудзу та зернові. Дісталася їм ця комора під час розпаювання колгоспу, а тепер на неї хоч табличку вішай - «Пам´ятка аграрно-промислової архітектури початку ХХ століття».
Практично навпроти зерносховища збереглась садиба згаданого Іштвана Немеша, орієнтовний вік - початок ХХ століття. В радянській час тут була колгоспна контора, а потім дім занепав, і лише нещодавно був врятований - коштом голландських благодійників в ньому влаштований дитячий садок. Будинок зазнав внутрішніх перебудов, але його зовнішній вигляд відповідає вигляду маєтків та родових садиб Закарпаття.
Біля дитячого садку (тобто, колишньої садиби) між деревами в 1974 році встановлений пам’ятник радянським воїнам, з залізобетону та брезоліту, автори - Ганна Горват та І. Орбан. Поруч знаходиться велика споруда Будинку культури, збудованого наприкінці 1980-х. Нині в ньому міститься сільська рада, поштове відділення, бібліотека та стоматологічний кабінет. Більша ж частина будівлі, із великим спортзалом, пустує та занепадає. Неподалік входу до Будинку культури, стоїть мармурований пам’ятник на честь репресованих сталінським режимом, встановлений в 1993 р.
Позаду Будинку культури зберігся, хоч і в не в первісному виді, ще один об’єкт з господарства Іштвана Немеша. Відомо, що в 1930 роках його вдова тримала в селі невеликий спиртовий завод, або, можливо, палинкарню. За колгоспних часів тут було господарське приміщення, нині воно є приватним житлом, причому такої чудернацької форми, що його можна сприйняти за ритуальну споруду якоїсь не дуже поширеної конфесії.
До Великобийганської сільради відноситься й сусіднє село Мала Бийгань (населення - 1300), котре знаходиться в 12 км від районного центру, та в 2 км від Великої Бийгані, маючи з нею спільну історію. В селі розташувався чималий ромський табір - в кількасот осіб.
По дорозі між Великою та Малою Бийганю знаходиться невеличке, але мальовниче озеро. Нині воно в приватній власності, за плату тут можна половити рибу.
Головною ж архітектурною пам’яткою Малої Бийгані є реформатська церква, збудована у 1805 році, в стилі класицизму. В 2012 році в ході наукових досліджень релігійної спадщини Закарпаття в церкві були виявлені цікаві фрески «Свята Ілона знаходить хрест».
Як і Велика Бийгань, її молодша посестра сподівається на розвиток великого туристичного бізнесу в нашому регіоні
Село Велика Бийгань, раніше не надто відоме, чи тим паче, популярне, нині відкривається гостям нашого краю завдяки близькості до Косоні з її термальним комплексом та регулярними фестивалями (див. також Косонь затермальна). Розташування між Берегово (до якого 10 км) та селом Косонь робить положення Великої Бийгані вигідним, чим і користуються місцеві мешканці, які десятками пропонують житло у власних оселях. А більш серйозний бізнес тут вже не перший рік представлений готельно-ресторанним комплексом «Фемілі» та низкою закладів меншого масштабу. Мріють бийганці й про власний термальний комплекс, на Великобийганській горі, але наразі цей проект знаходиться хіба в початковій стадії.
Щодо самого села (населення - біля 1900 чол), то в якості поселення воно з’явилося в епоху короля Арпада (9-10 ст.) і мало назву Ов-Бийгань. Назва, вочевидь, походить від власного імені Беган. Археологи знайшли тут і давнішні сліди - стоянку людини, датовану періодом 20-30 тисяч років до нашої ери, залишки поселень семи- та двохтисячолітньої давнини. З ХІ століття селом володів рід Бийгані (перша письмова згадка про Бийгань - в літописі 1333 року). У 1646 році князь Дьердь Ракоці захопив чотири кріпосних володіння Томаша Бегані. Пізніше селом володіли родини Немешів, Шіро і Томпа.
Перша церква в селі була збудована католиками в 1418 році, у 1565-му вона перейшла у власність реформатів, під час пожежі 1686-го була практично повністю знищена. Відновили храм в 1743 році, в 1760-му до нього добудували вежу. Протягом 1839 - 1846 рр. пройшла грунтовна реставрація, 1 листопада 1846 року відбулося урочисте відкриття храму та його освячення під титулом Всіх Святих. Нині церква внесена до списку Пам’яток архітектури місцевого значення як «романо-готичний костьол».
Неподалік від реформатської церкви по тому ж боку вулиці знаходиться греко-католицька церква, побудована у 1805 році, з невеликою дерев’яною дзвіницею. Церква знаходиться дещо в глибині двору, на передньому плані комплексу споруд - нова дерев’яна дзвіниця. Вона збудована в 2009 році Юлієм Товтом, на фасаді дзвіниці угорською мовою написано: «Кличу живих, плачу за мертвими, відкликаю бурю».
Неподалік реформатської церкви стоїть цікавий об’єкт промислової архітектури - сховище для зерна, збудоване в 1908 році, і понині діюче. Сховище належало місцевому землевласнику Іштвану Немешу, в теперішній час є колективною власністю кількох місцевих родин. Кілька років тому авторові пощастило, бо під час оглядин видатних місць Бийгані до сховища прийшов один із його співласників, привітний дідусь, який запустив всередину та розповів, що до чого. На трьох поверхах кам’яної будівлі, розділеної міцними дерев’яними конструкціями, які за понад століття ще не зазнавали ремонту, нині чотири співвласника зберігають збіжжя - кукурудзу та зернові. Дісталася їм ця комора під час розпаювання колгоспу, а тепер на неї хоч табличку вішай - «Пам´ятка аграрно-промислової архітектури початку ХХ століття».
Практично навпроти зерносховища збереглась садиба згаданого Іштвана Немеша, орієнтовний вік - початок ХХ століття. В радянській час тут була колгоспна контора, а потім дім занепав, і лише нещодавно був врятований - коштом голландських благодійників в ньому влаштований дитячий садок. Будинок зазнав внутрішніх перебудов, але його зовнішній вигляд відповідає вигляду маєтків та родових садиб Закарпаття.
Біля дитячого садку (тобто, колишньої садиби) між деревами в 1974 році встановлений пам’ятник радянським воїнам, з залізобетону та брезоліту, автори - Ганна Горват та І. Орбан. Поруч знаходиться велика споруда Будинку культури, збудованого наприкінці 1980-х. Нині в ньому міститься сільська рада, поштове відділення, бібліотека та стоматологічний кабінет. Більша ж частина будівлі, із великим спортзалом, пустує та занепадає. Неподалік входу до Будинку культури, стоїть мармурований пам’ятник на честь репресованих сталінським режимом, встановлений в 1993 р.
Позаду Будинку культури зберігся, хоч і в не в первісному виді, ще один об’єкт з господарства Іштвана Немеша. Відомо, що в 1930 роках його вдова тримала в селі невеликий спиртовий завод, або, можливо, палинкарню. За колгоспних часів тут було господарське приміщення, нині воно є приватним житлом, причому такої чудернацької форми, що його можна сприйняти за ритуальну споруду якоїсь не дуже поширеної конфесії.
До Великобийганської сільради відноситься й сусіднє село Мала Бийгань (населення - 1300), котре знаходиться в 12 км від районного центру, та в 2 км від Великої Бийгані, маючи з нею спільну історію. В селі розташувався чималий ромський табір - в кількасот осіб.
По дорозі між Великою та Малою Бийганю знаходиться невеличке, але мальовниче озеро. Нині воно в приватній власності, за плату тут можна половити рибу.
Головною ж архітектурною пам’яткою Малої Бийгані є реформатська церква, збудована у 1805 році, в стилі класицизму. В 2012 році в ході наукових досліджень релігійної спадщини Закарпаття в церкві були виявлені цікаві фрески «Свята Ілона знаходить хрест».
Як і Велика Бийгань, її молодша посестра сподівається на розвиток великого туристичного бізнесу в нашому регіоні