Яноші та Балажер - туристичне передмістя Берегова
Cело Яноші (населення близько 2000 осіб) знаходиться в шести кілометрах від Берегова, і вже давно набуло популярності серед туристів, насамперед, завдяки близькості як до райцентру, так і до рекреаційного комплексу в Косоні. Тут вже не перший рік користується попитом великий готель «Гелікон», а також заклад поменше - «Олімп», та розташована в сусідньому селі Балажер садиба «Меріленд». Ще більше туристів хоч раз зупинялися в розташованому в самому центрі Яноші «Будинку вина», в якому можна продегустувати місцеві вина, в оточенні старовинного виноробного знаряддя. Будинок з дороги легко впізнати по старовинному трактору, що стоїть біля входу (а колись він був пам’ятником на постаменті біля берегівської «Сільгосптехніки»). На жаль, через економічну скруту закрився сувенірний магазин «Скарби Берегівщини», що розташовувався навпроти «Будинку вина» - тут подорожні могли отримати необхідну туристичну інформацію, придбати місцеві сувеніри та продовольчі товари (мед, чай, варення тощо).
Щодо історії Яноші, то археологами на його околицях знайдено шість поселень різного часу, починаючи від 10-го століття до нашої ери. Під назвою «Іваноші» село вперше згадується в письмових джерелах 1321 року. В 1364 році село перейменували в Яноші, тоді воно перебувало у володінні угорської королеви Ержебет. В 1484 році село, разом з іншими, перейшло під управління Мукачівської домінії. В 1566-му було практично знищене під час набігу кримських татар, що підпорядковувались турецькому султану Сулейману I. З 1649 року тутешні землі належать графині Сюзані Лорантфі. В записах 1682 року згадується, що місцеві дубові ліси є заповідними. В той час село мало повну назву «Makkosjánosi», тобто «Жолудеві Яноші», ця назва використовується й зараз в угорській практиці. В 1728 році австрійський імператор подарував навколишні землі графу Шонборну-Бухгейму. В Яноші йому належав маєток («майор») «Чакі». Назва походить від прізвища родича королівської сім’ї Чак Мате, який на початку XIV ст. володів північною частиною Угорщини та сучасним Закарпаттям.
Перша церква в селі була збудована в XIV столітті в готичному стилі. В 1566 році вона була зруйнована під час татарського набігу, відбудована в 1595-му в якості реформатського храму. В подальшому церква реконструювалась в 1748, 1779,1799 роках, нинішній вигляд отримала в 1912 році із побудовою вежі. Попри численні реконструкції, церква зберегла характерний стиль XIII-XVI століть. Храм є пам’ятником місцевого значення. Позаду церкви знаходиться церковна фара (будинок священика), орієнтовно початку 20-го століття.
Перша греко-католицька церква в селі була зведена з дерева в 1733 році. Вона згоріла в 1818-му разом із фарою, в пожежі загинула й більшість будинків села. Нова, кам’яна церква в неокласичному стилі була побудована протягом 1828 - 1839 років. В 1924 році дах був перекритий бляхою, останні реставраційні роботи проводилися в 1976-му. Церковна фара біля храму була зведена в 1904 році, в період з 1945 по 1949 рр. в ній розміщалась сільська рада, з 1949 року - школа, на даний час - дитячий садок.
Цікавим є сквер сільської ради, суміжний з територією готелю «Гелікон». Тут органічно вписали в традиційний європейський рослинний «гламур» радянський пам’ятник на честь односельчан-добровольців Радянської Армії. (Пам’ятник з залізобетону був встановлений в 1972 році скульптором І. Бровді та архітектором Л. Бровді).
Неподалік знаходиться дерев’яна скульптура Ференца Ракоці ІІ, створена в 2010 році угорським скульптором Тібором Шароші. Позаду скульптури - меморіальний пам’ятник на честь односельчан, репресованих після 2-ї Світової війни, встановлений в 1991 році.
Вартий уваги великий та доглянутий місцевий стадіон імені Дьордя Барни. Уродженець Яноші (1934 - 1966 рр.) був вчителем географії у рідному селі, і водночас великим шанувальником спорту, гравцем за місцеву футбольну команду. У віці 32 років трагічно загинув під час гри в Мукачеві - отримав смертельний удар по голові від місцевого «вболівальника». У пам’ять про цю шановану людину у 1997 році сільський стадіон отримав ім’я Д.Барни, там же був встановлено пам’ятний стовп та пам'ятну дошку (останню витворила відомий скульптор Жужана Ортутай).
До складу Яношівської сільської ради входить також село Балажер (населення близько 800 осіб), яке знаходиться одразу за Яноші. Село веде початок свого існування з часів правління династії Арпадів. Перші письмові згадки про Балажер датуються 1323 роком, село фігурує як «Балашей» (Balasey). В 1566 році, як і Яноші, було розграбовано татарами, а всього через рік знов пограбоване та спалене, вже військами угорського короля Мікши Каройя. На протязі свого існування землі Балажеру часто поділялись між різними поміщицькими родинами, в тому числі знатними, такими, як Перені. В XV столітті в селі була побудувала римо-католицька церква на честь Святого Борнобаша. В 1558 році місцеві жителі прийняли реформаторську віру, і храм змінив конфесію. В 1801-1803 роках церква була відреставрована та перебудована.
В 1897 році в селі будується греко-католицька церква, освячена на честь святих Петра та Павла. В 1933 році церква була реставрована, а в радянський час перейшла в православну парафію.
Дуже гарною спорудою, справжньою окрасою села є маєток, побудований орієнтовно в 1920-х роках, що належав заможній сім’ї Чебі Погань. Мешканці села називають маєток угорським словом «Каштей» (палац), і знаходиться він на однойменній вулиці. Після 2-ї світової війни тут розташували школу, а потім - центр для військової підготовки старшокласників. Той період негативно відобразився на садибі: значну частину великого парку було вирубано (місцеві люди кажуть, що під одним із вцілілих дерев, за заповітом, розвіяний прах представника роду власників маєтку), на звільнених місцях було побудовано низку будиночків для літнього таборування молоді, яка готувалась до призову в армію. До палацу ж з тилу приєднали недоречні прибудови, які сильно псують його задню частину, тому урочисто і шляхетно він виглядає лише з фасаду. Але й зараз цей стильний будинок цікавий насамперед як взірець смаку тодішніх багатіїв - наскільки він відрізняється від кричущих новобудов сучасних скоробагатків!
На початку 2000-х років приміщення колишньої садиби отримала реформатська церква, і влаштувала в ньому Центр Конференцій „Бейтел”. Тепер тут проводяться семінари та лекції з релігійної тематики, а влітку в колишньому маєтку відпочиває, навчається та розважається позмінно понад тисяча підлітків реформатського віросповідання, з Берегівщини та Мукачівщини. Живуть вони в зручних кімнатах на 6-8 ліжок, з усіма вигодами, розміщеними як у палаці, так і в колишніх будиночках „курсантів”, а також у переробленому на комфортний гуртожиток колишньому стрілецькому тирі. В міжсезоння частина приміщень використовується в якості гостелу. Кілька років тому в ньому одну ніч гостили байкери, проїздом до відомого й за межами Закарпаття байк-шоу. Це не протирічить духові релігійної установи: тут від гостей не вимагають стилю життя ченців, достатньо поведінки в межах загальноприйнятої людської культури.
Щодо історії Яноші, то археологами на його околицях знайдено шість поселень різного часу, починаючи від 10-го століття до нашої ери. Під назвою «Іваноші» село вперше згадується в письмових джерелах 1321 року. В 1364 році село перейменували в Яноші, тоді воно перебувало у володінні угорської королеви Ержебет. В 1484 році село, разом з іншими, перейшло під управління Мукачівської домінії. В 1566-му було практично знищене під час набігу кримських татар, що підпорядковувались турецькому султану Сулейману I. З 1649 року тутешні землі належать графині Сюзані Лорантфі. В записах 1682 року згадується, що місцеві дубові ліси є заповідними. В той час село мало повну назву «Makkosjánosi», тобто «Жолудеві Яноші», ця назва використовується й зараз в угорській практиці. В 1728 році австрійський імператор подарував навколишні землі графу Шонборну-Бухгейму. В Яноші йому належав маєток («майор») «Чакі». Назва походить від прізвища родича королівської сім’ї Чак Мате, який на початку XIV ст. володів північною частиною Угорщини та сучасним Закарпаттям.
Перша церква в селі була збудована в XIV столітті в готичному стилі. В 1566 році вона була зруйнована під час татарського набігу, відбудована в 1595-му в якості реформатського храму. В подальшому церква реконструювалась в 1748, 1779,1799 роках, нинішній вигляд отримала в 1912 році із побудовою вежі. Попри численні реконструкції, церква зберегла характерний стиль XIII-XVI століть. Храм є пам’ятником місцевого значення. Позаду церкви знаходиться церковна фара (будинок священика), орієнтовно початку 20-го століття.
Перша греко-католицька церква в селі була зведена з дерева в 1733 році. Вона згоріла в 1818-му разом із фарою, в пожежі загинула й більшість будинків села. Нова, кам’яна церква в неокласичному стилі була побудована протягом 1828 - 1839 років. В 1924 році дах був перекритий бляхою, останні реставраційні роботи проводилися в 1976-му. Церковна фара біля храму була зведена в 1904 році, в період з 1945 по 1949 рр. в ній розміщалась сільська рада, з 1949 року - школа, на даний час - дитячий садок.
Цікавим є сквер сільської ради, суміжний з територією готелю «Гелікон». Тут органічно вписали в традиційний європейський рослинний «гламур» радянський пам’ятник на честь односельчан-добровольців Радянської Армії. (Пам’ятник з залізобетону був встановлений в 1972 році скульптором І. Бровді та архітектором Л. Бровді).
Неподалік знаходиться дерев’яна скульптура Ференца Ракоці ІІ, створена в 2010 році угорським скульптором Тібором Шароші. Позаду скульптури - меморіальний пам’ятник на честь односельчан, репресованих після 2-ї Світової війни, встановлений в 1991 році.
Вартий уваги великий та доглянутий місцевий стадіон імені Дьордя Барни. Уродженець Яноші (1934 - 1966 рр.) був вчителем географії у рідному селі, і водночас великим шанувальником спорту, гравцем за місцеву футбольну команду. У віці 32 років трагічно загинув під час гри в Мукачеві - отримав смертельний удар по голові від місцевого «вболівальника». У пам’ять про цю шановану людину у 1997 році сільський стадіон отримав ім’я Д.Барни, там же був встановлено пам’ятний стовп та пам'ятну дошку (останню витворила відомий скульптор Жужана Ортутай).
До складу Яношівської сільської ради входить також село Балажер (населення близько 800 осіб), яке знаходиться одразу за Яноші. Село веде початок свого існування з часів правління династії Арпадів. Перші письмові згадки про Балажер датуються 1323 роком, село фігурує як «Балашей» (Balasey). В 1566 році, як і Яноші, було розграбовано татарами, а всього через рік знов пограбоване та спалене, вже військами угорського короля Мікши Каройя. На протязі свого існування землі Балажеру часто поділялись між різними поміщицькими родинами, в тому числі знатними, такими, як Перені. В XV столітті в селі була побудувала римо-католицька церква на честь Святого Борнобаша. В 1558 році місцеві жителі прийняли реформаторську віру, і храм змінив конфесію. В 1801-1803 роках церква була відреставрована та перебудована.
В 1897 році в селі будується греко-католицька церква, освячена на честь святих Петра та Павла. В 1933 році церква була реставрована, а в радянський час перейшла в православну парафію.
Дуже гарною спорудою, справжньою окрасою села є маєток, побудований орієнтовно в 1920-х роках, що належав заможній сім’ї Чебі Погань. Мешканці села називають маєток угорським словом «Каштей» (палац), і знаходиться він на однойменній вулиці. Після 2-ї світової війни тут розташували школу, а потім - центр для військової підготовки старшокласників. Той період негативно відобразився на садибі: значну частину великого парку було вирубано (місцеві люди кажуть, що під одним із вцілілих дерев, за заповітом, розвіяний прах представника роду власників маєтку), на звільнених місцях було побудовано низку будиночків для літнього таборування молоді, яка готувалась до призову в армію. До палацу ж з тилу приєднали недоречні прибудови, які сильно псують його задню частину, тому урочисто і шляхетно він виглядає лише з фасаду. Але й зараз цей стильний будинок цікавий насамперед як взірець смаку тодішніх багатіїв - наскільки він відрізняється від кричущих новобудов сучасних скоробагатків!
На початку 2000-х років приміщення колишньої садиби отримала реформатська церква, і влаштувала в ньому Центр Конференцій „Бейтел”. Тепер тут проводяться семінари та лекції з релігійної тематики, а влітку в колишньому маєтку відпочиває, навчається та розважається позмінно понад тисяча підлітків реформатського віросповідання, з Берегівщини та Мукачівщини. Живуть вони в зручних кімнатах на 6-8 ліжок, з усіма вигодами, розміщеними як у палаці, так і в колишніх будиночках „курсантів”, а також у переробленому на комфортний гуртожиток колишньому стрілецькому тирі. В міжсезоння частина приміщень використовується в якості гостелу. Кілька років тому в ньому одну ніч гостили байкери, проїздом до відомого й за межами Закарпаття байк-шоу. Це не протирічить духові релігійної установи: тут від гостей не вимагають стилю життя ченців, достатньо поведінки в межах загальноприйнятої людської культури.