"Рожошкерт, 130": від робочого клубу до «циганської школи»
Будівля № 130 по вулиці Рожошкерт у Берегові була зведена в 1920-х роках як Робітничий будинок, такий собі клуб трудящих універсального профілю. Як пише берегівський історик Валерій Разгулов, в цьому клубі в ті часи проводилися збори профспілкових та страйкових комітетів, влаштовувалися літературні вечори, тренувалися самодіяльні гуртки (в тому числі театральний, який ставив актуальні п’єси) та духовий оркестр. З 1930 року тут діяв ще й Берегівський робітничий спортивний клуб, при якому була створена футбольна команда, займалися трудящі також боксом і боротьбою. Треба зазначити, що не обходилося й без політичної агітації, яку в робочій середі в ті роки традиційно вела Комуністична партія (в нашому випадку - Компартія Чехословаччини, країни, доволі ліберальної до різних течій). Відтак, і спортивні змагання клубу проводились під червоними знаменами. Про комуністичну сторінку історії цього скоро вже столітнього будинку говорить і табличка на його стіні («В цьому будинку з 1921 по 1933 рік був робітничий клуб, в якому відбувалися збори комуністів і членів червоних профспілок»). Нехай би висіла ця табличка й далі, але шкода, що не знайшлося коштів для увіковічення власне спортивної сторінці в житті будівлі. Може, ще знайдуться?
Після війни, а саме в 1953-1954 роках на базі робочого клубу була створена Берегівська ЗОШ І-ІІ ступенів №7 з угорською мовою навчання. В цьому ж комплексі будівель розмістився й дитячий навчальний заклад. В 1961 році почалося будівництво нового корпусу школи і підсобних приміщень школи (сараї, приміщення колодязя та котельні). В 1968 році будівництво школи було завершено, і на прохання циганської громади вона почала працювати у паралельному режимі, тобто були угорські класи і клас, де навчались діти циганів, або ж ромів. Так тривало до 1979 року, а відтоді на прохання ромської громади і товариства «РОМА», із санкції районного керівництва, заклад став функціонувати як школа для ромських дітей. Нині в цій 9-річці офіційно навчається 346 учнів, персонал - 67 осіб. Втім, в реалії і учнів, і працівників менше. На початку лютого, коли в місті побувала група з українських та російського журналістів (див. Берегівський циганський табір крізь московський фотооб’єктив), ми навідалися й до школи. В ті дні по місту був оголошений карантин, але нам пощастило поспілкуватися з директоркою школи № 7 Кудрон Агнесою Янівною. Вона провела коротку історію, і розповіла про ситуацію в школі. А ситуація важка. Головною проблемою є велика кількість вчителів, котрі через низьку зарплату в нелегких умовах праці звільняються та знаходять іншу роботу (як правило, в освітніх закладах Угорщини). Відтак, в школі хронічний «некомплект» штатних працівників. Та й учнів в школі по факту навчається значно менше, адже не секрет, що ромські діти не відрізняються потягом до знань та посидючістю. Та й батьки цих дітей до навчання не стимулюють, мовляв, навіщо воно їм? В кращому випадку рахувати та читати хай навчаться… Не сприяють освітньому процесу й «традиції», за яками циганські дівчата можуть одружуватись в 14-15 років, і одразу вагітніти й народжувати. Відтак, навіть до 9-го, випускного класу, доходять далеко не всі учні. (Тільки нещодавно школа долучилася до міської традиції виставляти колаж із світлинами випускників у вітрині магазину. До того часу серед батьків учнів це вважалося зайвим привертанням уваги, але їх таки вдалося переконати, що навпаки - то престижно). Одиниці продовжують навчання в Берегівському професійному ліцеї сфери послуг, кілька років тому одна випускниця школи отримала повну середню освіту, а тоді вивчилась в Закарпатському угорському педагогічному інституті, і тепер поповнила склад учителів школи.
Як виглядає зсередини школа, в якій вчаться ромські діти (дехто таки вчиться, і при правильному підходів педагогів непогано малює, виявляє інтерес до творчої роботи), можна подивитися з фотографій.
Наприкінці додам власного бачення щодо розвитку цього освітнього закладу. Вочевидь, учні цієї школи багато б виграли, якби школу переорієнтувати з загального на мистецько-творчий профіль, з акцентом на навчанні грі на музичних інструментах, танцях, трудовому навчанні з орієнтацією на традиційні циганські ремесла. Звісно, така орієнтація потребує коштів (скажімо, інструменти - і робочі, а тим паче - музичні, коштують недешево), ще й треба залучати фахівців, які вміють навчати роботи з ними. Та гроші б знайшлись - адже не секрет, що і по Україні в цілому, і на Закарпатті зокрема програми для розвитку ромських громад доволі щедро фінансуються з численних міжнародних фондів. От тільки витрачаються вони, як правило, вкрай непрозоро і з сумнівними результатами…
Після війни, а саме в 1953-1954 роках на базі робочого клубу була створена Берегівська ЗОШ І-ІІ ступенів №7 з угорською мовою навчання. В цьому ж комплексі будівель розмістився й дитячий навчальний заклад. В 1961 році почалося будівництво нового корпусу школи і підсобних приміщень школи (сараї, приміщення колодязя та котельні). В 1968 році будівництво школи було завершено, і на прохання циганської громади вона почала працювати у паралельному режимі, тобто були угорські класи і клас, де навчались діти циганів, або ж ромів. Так тривало до 1979 року, а відтоді на прохання ромської громади і товариства «РОМА», із санкції районного керівництва, заклад став функціонувати як школа для ромських дітей. Нині в цій 9-річці офіційно навчається 346 учнів, персонал - 67 осіб. Втім, в реалії і учнів, і працівників менше. На початку лютого, коли в місті побувала група з українських та російського журналістів (див. Берегівський циганський табір крізь московський фотооб’єктив), ми навідалися й до школи. В ті дні по місту був оголошений карантин, але нам пощастило поспілкуватися з директоркою школи № 7 Кудрон Агнесою Янівною. Вона провела коротку історію, і розповіла про ситуацію в школі. А ситуація важка. Головною проблемою є велика кількість вчителів, котрі через низьку зарплату в нелегких умовах праці звільняються та знаходять іншу роботу (як правило, в освітніх закладах Угорщини). Відтак, в школі хронічний «некомплект» штатних працівників. Та й учнів в школі по факту навчається значно менше, адже не секрет, що ромські діти не відрізняються потягом до знань та посидючістю. Та й батьки цих дітей до навчання не стимулюють, мовляв, навіщо воно їм? В кращому випадку рахувати та читати хай навчаться… Не сприяють освітньому процесу й «традиції», за яками циганські дівчата можуть одружуватись в 14-15 років, і одразу вагітніти й народжувати. Відтак, навіть до 9-го, випускного класу, доходять далеко не всі учні. (Тільки нещодавно школа долучилася до міської традиції виставляти колаж із світлинами випускників у вітрині магазину. До того часу серед батьків учнів це вважалося зайвим привертанням уваги, але їх таки вдалося переконати, що навпаки - то престижно). Одиниці продовжують навчання в Берегівському професійному ліцеї сфери послуг, кілька років тому одна випускниця школи отримала повну середню освіту, а тоді вивчилась в Закарпатському угорському педагогічному інституті, і тепер поповнила склад учителів школи.
Як виглядає зсередини школа, в якій вчаться ромські діти (дехто таки вчиться, і при правильному підходів педагогів непогано малює, виявляє інтерес до творчої роботи), можна подивитися з фотографій.
Наприкінці додам власного бачення щодо розвитку цього освітнього закладу. Вочевидь, учні цієї школи багато б виграли, якби школу переорієнтувати з загального на мистецько-творчий профіль, з акцентом на навчанні грі на музичних інструментах, танцях, трудовому навчанні з орієнтацією на традиційні циганські ремесла. Звісно, така орієнтація потребує коштів (скажімо, інструменти - і робочі, а тим паче - музичні, коштують недешево), ще й треба залучати фахівців, які вміють навчати роботи з ними. Та гроші б знайшлись - адже не секрет, що і по Україні в цілому, і на Закарпатті зокрема програми для розвитку ромських громад доволі щедро фінансуються з численних міжнародних фондів. От тільки витрачаються вони, як правило, вкрай непрозоро і з сумнівними результатами…