Чоп: місто зустрічей і проводів
Чоп - це місто, у якому весь час когось зустрічають або проводжають. Кажуть, колись через два вокзали цього великого залізничного вузла проїздив Микита Хрущов, котрий запитав у людей на пероні, як зветься це гарне місто. Старожили твердять, що саме за цих обставин село Чоп і отримало статус міста районного підпорядкування, хоч це і смішно, адже населення його складає лише 8600 осіб, а площа усього 620 гектарів землі.
Щоправда, земля ця не є простою: офіційно вона вважається найзахіднішою точкою України, місцем стику кордонів з сусідами-членами ЕС - Угорщиною і Словаччиною. У Чопі живуть або залізничники, або митники, або ж прикордонники. Инша частина населення обслуговує вищеназваних «китів», або ж усіляко наживається на кордоні, який давно вже став золотою жилою для чопівчан і не одного з них урятував від голодних 90-х.
Української мови у місті майже не почуєш: половина жителів Чопа говорить угорською («завдяки» функціонуванню загальноосвітньої школи з угорською мовою викладання частина молодих людей і слова державною мовою вимовити не здатна), а половина - російською (охороняти совєтський кордон свого часу сюди приїхало чимало сімей з усього Союзу).
Попри вдавану активність у цьому місті наче завмер час. Але не тому, що воно зберігає традиції минулих століть, а тому, що люди тут, здається, сидять у трясовині: нічого не знають й нікуди не поспішають. Але чого справді не вистачає Чопу, то це молоді. Більшість юнаків і дівчат, котрі закінчили одну з двох чопських загальноосвітніх шкіл, їдуть вчитися до инших міст, і, як правило, вже ніколи не повертаються сюди. Може тому, що у більших містах вони з подивом дізнаються, що у світі є таке явище, як кіно (у Чопі про нього не чули з часів перебудови, якщо не більше), театри (о, Боже, що це?!), инші дивовижі. Немає в Чопі власної газети (вже є аж три - прим. моя) і радіо, ніхто не знає про його історію, ніхто не чув, що саме в цьому містечку проходив військову службу нинішній Президент Грузії Михаїл Саакашвілі, а у вагонному депо довгий час працював колишній міністр транспорту Георгій Кирпа. Більшість мешканців Чопа навіть не зможуть вам розповісти про походження назви їхнього міста (щоправда, однозначної версії не мають навіть науковці).
З угорської мови (якою, до речі, у Чопі володіє кожен другий) слово «чоп» перекладається, як «краник». Чому селище, розташоване між двома річками - Тисою і Латорицею, назвали в XI столітті краником - пояснити важко. Є й инша версія назви, яку пов’язують з могутнім угорським феодалом Чопі, котрий нібито володів маленьким селищем і тримав усіх його мешканців у «залізних» руках. У XVIII ст. за наказом Ференца II Ракоці це, завжди підтоплене, селище захистили першою земляною дамбою, що дало змогу в кінці XIX століття розпочати тут будівництво першої на Закарпатті залізниці.
Нині Чоп з усіх боків оточений дамбами. Ремонт найстаршої з них, тієї, що вірою й правдою служить його мешканцям аж з XVIII ст., розпочали лише кілька років тому, після того, як страшна повінь 1998 року ледь не знесла земляне укріплення разом з будинками людей. Військові, яких так багато в цьому маленькому містечку, під час кожної з сезонних повеней заспокоюють городян, що не дадуть найбільшій річці Закарпаття Тисі затопити Чоп - надто важливі об’єкти тут розміщені. Повірити, що так воно і є, жителі Чопа змогли, коли під час однієї з чергових повеней вода почала просочуватись під дамбою, загрожуючи прорвати її будь-якої миті. Тоді військових зобов’язали підкласти вибухівку під дамбу, що захищала від води сусіднє село і бути готовим підірвати її, щойно ситуація в Чопі стане критичною. Це було жорстоко, але факт: мешканці того села з розпачу взялися за вили й лопати і всією громадою стали на захист своїх домівок. Дякувати Богу, вибухівка тоді не знадобилася: старовинна дамба витримала, а рівень води поступово почав спадати.
Отак і живуть люди у прикордонному містечку Чоп. Щовесни й щоосені ночують на дамбах, підкладаючи на них мішки з піском, наживаються на туристах, що проїжджають повз містечко, а трапляється, навіть стають свідками того, як прикордонники ловлять нелегальних мігрантів, котрі постійно прориваються через омріяний кордон до Европи. Романтика…
(С) Тетяна Літераті
постійна адреса сторінки: http://www.ji.lviv.ua/n44texts/literati.htm
