Трійця пам’ятників на честь полеглих в Першу світову війну на Берегівщині
Цього року людство відзначає дві вельми сумні дати - сто років з початку Першої (1914-1918) та сімдесят п’ять з початку Другої (1939-1945) світових воєн. І якщо відносно Другої світової навряд чи хто зможе поскаржитись на брак уваги до цієї глобальної трагедії, то з Першою - важче. Надто багато часу минуло, живих свідків давно нема, біль від втрат залікувався, і нині Перша світова постає в обивательській уяві скоріш як набір ностальгічних анахронізмів - кайзерівські гостроверхі шоломи, бойові дирижаблі, літаки-«етажерки», танки розміром з бронтозавра, бойові коні в протигазах… Насправді ж драматичність війни, яка не одразу отримала назву Першої (бо хто ж тоді знав, що невдовзі прийде й Друга?) - а три десятиліття звалася Великою, яка забрала, за приблизними підрахунками, 10 мільйонів солдатських життів і 12 мільйонів життів цивільних, ще десятки мільйонів зробила каліками (в тому числі осліпленими та важко отруєними бойовими токсичними газами) не можна недооцінювати. Саме в причинах Першої світової війни були закладені підвалини ще страшнішої Другої, яка не примусила себе чекати. А після Другої багато десятиліть народи Землі з острахом чекали Третьої, кожного разу, із кожним наступним військовим конфліктом здригаючись - невже це воно? Пригадаймо - так було і під час обох американських кампаній в Іраку, і під час воєн 1990-х на Балканах, привід Третьої світової чимало хто бачить і в сьогоднішній неоголошеній війні путінської Росії щодо України…
Незважаючи на драматичний період, в якому нам доводиться жити, коли вся увага прикута до Сходу, сторіччя Першої світової не проходить повз нас. Закарпатські ЗМІ видали кілька ґрунтовних публікацій щодо місця та ролі нашого краю в тій «бойні народів», безглуздій та нещадній. Зокрема, варта уваги стаття ужгородського історика, письменника та відомого ерудита Сергія Федаки «Закарпаття у Першій світовій війні і повоєнній революції», в передмові до якої говориться: «На початку Першої світової війни (1914-1918) Закарпаття стало одним із театрів бойових дій. У вересні 1914 р. російські війська прорвали фронт біля Ясіня і Ужка. У жовтні їх було відкинуто назад, але наприкінці місяця вони розгортають другий наступ на обидва перевали, в результаті захоплено 15 сіл - Волосянку, Ужок, Стужицю, Люту, Воловець, Ялове, Гукливе, Скотарське, Студене та ін. Оборону разом з австро-угорськими і німецькими військами тут тримали перебазовані зі Львова до Страбичова українські січові стрільці. Діяли у нас також італійці. На кілька місяців Закарпаття перетворилося на одну з найгарячіших точок планети». Увагу історика займає не лише театр бойових дій на території нашої області, але й подальше вшанування пам’яті полеглих в тій без перебільшення братовбивчій війні - адже тоді українцям Російської Імперії доводилося стріляти в українців імперії Австро-Угорської. Такий самий тягар (але про це менш відомо) випадав і на долю чехів (частина яких наприкінці 19-го століття мігрувала до Волині і згодом була мобілізована до російської армії) та розділених між двома імперіями поляків, багатьом іншим європейським народам також довелося воювати між собою. Опісля війни європейці наче схаменулися і почали масово вшанувати безвинно загиблих. Пам’яток героям та жертвам Першої світової чимало по всій Європі - окрім тієї її частини, що згодом опинилася в складі СРСР. В Радянському Союзі бійців «імперіалістичної війни» швидко і цілеспрямовано забули, жодним чином не вшановували протягом десятиліть, натомість знищуючи ті меморіальні свідоцтва, які опинилися на території «країни рад» під час її розширень. Лише деінде, в місцях, куди радянізація прийшла вже не так завзято, збереглись автентичні пам’ятки - згадки війни 1914-1918 рр., зокрема, й на Закарпатті. Сергій Федака у вищезгаданій статті пише: «У двадцятих - тридцятих роках на території тогочасної Чехословацької республіки було споруджено і впорядковано 120 пам’ятників і меморіалів. Помітна частина їх була в нашому краї. Існував цілий рух по увічненню пам’яті про Першу світову, в який включилися різні громадські і офіційні організації. Зокрема, будівництвом Покровського храму-пам’ятника на Православній набережній Ужгорода опікувалися десятки організацій. Держава активно підтримувала ту кампанію, оскільки її витоки сягали саме цієї війни. … На Закарпатті зберігся ряд кладовищ, які виростали в ході боїв за кілька метрів від окопів. По війні розрізнені могили зводили у меморіали. Але вони погано збереглися. Є ряд пам’ятників-пірамід. Одна - на Ужоцькому перевалі, з таблицею, яка свідчить, що там загинуло “6 російських і 6 австро-угорських офіцерів і 351 російський і австрійський солдат”. Подібну піраміду було встановлено в Ужгороді на Радванці, нижче тамтешньої церкви Івана Хрестителя. Ще одну, найраніше - 1915 р., спорудили в Хусті російські полонені. 1930 р. в Ужгороді спорудили за проектом В.Коломацького Покровську церкву у пам’ять про загиблих. …Велике кладовище було на Яблунецькому перевалі. Але 1987 р. там, незважаючи на обурення місцевих жителів, стали будувати п’ятиповерховий готель чи турбазу і все знищили. Корпус так і не витягли, нині цей довгобуд - суцільна руїна, але всі надгробки було зрівняно з землею. Селяни свідчили, що робітники, які то чинили, повмирали упродовж наступних п’яти років. Трохи інакше вчинили в Ужгороді, де піраміду на сучасній площі Е.Егана було перетворено на пам’ятник Карлу Марксу. Але ще у путівнику 1957 року “Советское Закарпатье” ця стела без барельєфа Маркса фігурує як “пам’ятник жертвам першої світової війни”.
Під час своїх краєзнавчих подорожей Берегівщиною й автору цієї статті доводилось зустрічати пам’ятники загиблим у Першій світовій - не сучасні, а встановлені невдовзі опісля закінчення тої європейської трагедії. Так, невеличкий меморіал з переліком імен та прізвищ місцевих селян, що не повернулися з фронту, стоїть біля реформатської церкви в селі Гут.
Схожий за формою пам’ятник розмістився біля реформатського храму в селі Шом. На ньому вказана дата побудови - «1927», себто його встановили під час перебування Закарпаття в складі Чехословаччини, яка, втім, не забороняла вшановувати пам'ять полеглих угорців - бо саме угорські імена місцевих селян викарбувані в камінні. (Цікаво, що в 1991 році поруч із цим пам’ятним знаком був встановлений ідентичний за формою, але вже на честь загиблих під час Другої світової та під час сталінських репресій).
Цікавий за формою пам’ятник розміщений в центрі села Дийда. Відомо, що він був встановлений в 1923 році, а за радянських часів понівечений. В 2005 році меморіал був реконструйований зусиллям Товариства угорської культури Закарпаття.
Вочевидь, є подібні або іншого роду пам’ятники є й в інших районах. Було б дуже корисно зібрати повну інформацію про усі матеріальні пам’ятки на честь загиблих в Першій світовій, та зробити електронний (можна й паперовий) каталог - аби небайдужі до власної історії мали змогу доглядати за ними. Дуже шкода, що підступна агресія з боку Росії не дала здійснити намір українських патріотів Берегівщини - облаштувати на території села Гать меморіал на честь січових стрільців. Нещодавно стало відомо, що в цій місцині на початку Першої світової таборували українські стрільці, мобілізовані до армії Австро-Угорщини. Опісля війни їхній вишкіл став в пригоді при створенні перших власних збройних сил в період недовгої, першої в ХХ-му сторіччі, незалежності України. Сьогодні ініціатори встановлення повноцінного пам’ятника на честь зародження української армії повністю задіяні в допомозі нашому війську. Але певен - опісля перемоги це питання буде піднято та вирішено в найкращий спосіб.
Незважаючи на драматичний період, в якому нам доводиться жити, коли вся увага прикута до Сходу, сторіччя Першої світової не проходить повз нас. Закарпатські ЗМІ видали кілька ґрунтовних публікацій щодо місця та ролі нашого краю в тій «бойні народів», безглуздій та нещадній. Зокрема, варта уваги стаття ужгородського історика, письменника та відомого ерудита Сергія Федаки «Закарпаття у Першій світовій війні і повоєнній революції», в передмові до якої говориться: «На початку Першої світової війни (1914-1918) Закарпаття стало одним із театрів бойових дій. У вересні 1914 р. російські війська прорвали фронт біля Ясіня і Ужка. У жовтні їх було відкинуто назад, але наприкінці місяця вони розгортають другий наступ на обидва перевали, в результаті захоплено 15 сіл - Волосянку, Ужок, Стужицю, Люту, Воловець, Ялове, Гукливе, Скотарське, Студене та ін. Оборону разом з австро-угорськими і німецькими військами тут тримали перебазовані зі Львова до Страбичова українські січові стрільці. Діяли у нас також італійці. На кілька місяців Закарпаття перетворилося на одну з найгарячіших точок планети». Увагу історика займає не лише театр бойових дій на території нашої області, але й подальше вшанування пам’яті полеглих в тій без перебільшення братовбивчій війні - адже тоді українцям Російської Імперії доводилося стріляти в українців імперії Австро-Угорської. Такий самий тягар (але про це менш відомо) випадав і на долю чехів (частина яких наприкінці 19-го століття мігрувала до Волині і згодом була мобілізована до російської армії) та розділених між двома імперіями поляків, багатьом іншим європейським народам також довелося воювати між собою. Опісля війни європейці наче схаменулися і почали масово вшанувати безвинно загиблих. Пам’яток героям та жертвам Першої світової чимало по всій Європі - окрім тієї її частини, що згодом опинилася в складі СРСР. В Радянському Союзі бійців «імперіалістичної війни» швидко і цілеспрямовано забули, жодним чином не вшановували протягом десятиліть, натомість знищуючи ті меморіальні свідоцтва, які опинилися на території «країни рад» під час її розширень. Лише деінде, в місцях, куди радянізація прийшла вже не так завзято, збереглись автентичні пам’ятки - згадки війни 1914-1918 рр., зокрема, й на Закарпатті. Сергій Федака у вищезгаданій статті пише: «У двадцятих - тридцятих роках на території тогочасної Чехословацької республіки було споруджено і впорядковано 120 пам’ятників і меморіалів. Помітна частина їх була в нашому краї. Існував цілий рух по увічненню пам’яті про Першу світову, в який включилися різні громадські і офіційні організації. Зокрема, будівництвом Покровського храму-пам’ятника на Православній набережній Ужгорода опікувалися десятки організацій. Держава активно підтримувала ту кампанію, оскільки її витоки сягали саме цієї війни. … На Закарпатті зберігся ряд кладовищ, які виростали в ході боїв за кілька метрів від окопів. По війні розрізнені могили зводили у меморіали. Але вони погано збереглися. Є ряд пам’ятників-пірамід. Одна - на Ужоцькому перевалі, з таблицею, яка свідчить, що там загинуло “6 російських і 6 австро-угорських офіцерів і 351 російський і австрійський солдат”. Подібну піраміду було встановлено в Ужгороді на Радванці, нижче тамтешньої церкви Івана Хрестителя. Ще одну, найраніше - 1915 р., спорудили в Хусті російські полонені. 1930 р. в Ужгороді спорудили за проектом В.Коломацького Покровську церкву у пам’ять про загиблих. …Велике кладовище було на Яблунецькому перевалі. Але 1987 р. там, незважаючи на обурення місцевих жителів, стали будувати п’ятиповерховий готель чи турбазу і все знищили. Корпус так і не витягли, нині цей довгобуд - суцільна руїна, але всі надгробки було зрівняно з землею. Селяни свідчили, що робітники, які то чинили, повмирали упродовж наступних п’яти років. Трохи інакше вчинили в Ужгороді, де піраміду на сучасній площі Е.Егана було перетворено на пам’ятник Карлу Марксу. Але ще у путівнику 1957 року “Советское Закарпатье” ця стела без барельєфа Маркса фігурує як “пам’ятник жертвам першої світової війни”.
Під час своїх краєзнавчих подорожей Берегівщиною й автору цієї статті доводилось зустрічати пам’ятники загиблим у Першій світовій - не сучасні, а встановлені невдовзі опісля закінчення тої європейської трагедії. Так, невеличкий меморіал з переліком імен та прізвищ місцевих селян, що не повернулися з фронту, стоїть біля реформатської церкви в селі Гут.
Схожий за формою пам’ятник розмістився біля реформатського храму в селі Шом. На ньому вказана дата побудови - «1927», себто його встановили під час перебування Закарпаття в складі Чехословаччини, яка, втім, не забороняла вшановувати пам'ять полеглих угорців - бо саме угорські імена місцевих селян викарбувані в камінні. (Цікаво, що в 1991 році поруч із цим пам’ятним знаком був встановлений ідентичний за формою, але вже на честь загиблих під час Другої світової та під час сталінських репресій).
Цікавий за формою пам’ятник розміщений в центрі села Дийда. Відомо, що він був встановлений в 1923 році, а за радянських часів понівечений. В 2005 році меморіал був реконструйований зусиллям Товариства угорської культури Закарпаття.
Вочевидь, є подібні або іншого роду пам’ятники є й в інших районах. Було б дуже корисно зібрати повну інформацію про усі матеріальні пам’ятки на честь загиблих в Першій світовій, та зробити електронний (можна й паперовий) каталог - аби небайдужі до власної історії мали змогу доглядати за ними. Дуже шкода, що підступна агресія з боку Росії не дала здійснити намір українських патріотів Берегівщини - облаштувати на території села Гать меморіал на честь січових стрільців. Нещодавно стало відомо, що в цій місцині на початку Першої світової таборували українські стрільці, мобілізовані до армії Австро-Угорщини. Опісля війни їхній вишкіл став в пригоді при створенні перших власних збройних сил в період недовгої, першої в ХХ-му сторіччі, незалежності України. Сьогодні ініціатори встановлення повноцінного пам’ятника на честь зародження української армії повністю задіяні в допомозі нашому війську. Але певен - опісля перемоги це питання буде піднято та вирішено в найкращий спосіб.