У Великій Бийгані понад сто років функціонує комора для зерна
Село Велика Бийгань на Берегівщині вперше згадується в письмовому літописі 1333 року. Від Берегова до села - десять кілометрів, які в погожий день неважко здолати велосипедом. Чи є щось цікаве в Великий Бийгані? Виявляється, є. Окрім традиційних для наших сел церков, яких у В. Бийгані три - романо-готичний костьол реформатів, старий греко-католицький храм із комплексом нових споруд та молитовний будинок римо-католиків, є й інші цікаві об´єкти, наразі обділені увагою.
В центрі села розмістився будинок культури, збудований наприкінці 1980-х. Нині в ньому зібрались ледь не всі ключові установи Великої та Малої Бийгані, а саме - сільська рада, поштове відделення, бібліотека та стоматологічне відділення. І все це на невеликій площі, більша ж частина будівлі, із великим спортзалом, пустує та занепадає. Поруч із цим «адмінкомплексом» розташувався дитячий садок, будівля якого є колишньою садибою Іштвана Немеша, заможного бийганського пана. В радянській час в його будинку була колгоспна контора, а потім дім занепав, і лише нещодавно був врятований голандськими благодійниками. Тепер тут доглядають дошкільнят, а сам будинок вартий принаймні занесення в списки маєтків та родових садиб Закарпаття як типовий представник цього виду архітектури.
Навпроти дитсадочку, поруч із реформатською церквою, функціонує дуже цікавий об´єкт. Саме функціонує - адже проста з виду будівля, яку я спочатку прийняв за колишній млин, з 1908 року і понині слугує великою коморою для зернових. Мені пощастило - якраз прийшов один із її співласників, привітний дідусь, який запустив всередину та розповів, що до чого. На трьої поверхах кам´яної будівлі, розділеної міцними дерев´яними конструкціями, які за понад століття ще не зазнавали ремонту, нині зберігають збіжжя - кукурудзу та зернові - чотири співвласника. Під час розпаювання колгоспу їм дісталася ця комора, яка колись була власністю вище згаданого Іштвана Немеша. Тепер на неї хоч табличку вішай - «Пам´ятка аграрно-промислової архітектури початку ХХ століття».
А позаду будинку культури зберігся, хоч і в не в первісному виді, ще один об´єкт з господарства Немеша. Колись у селі він мав невеличкий спиртовий завод (за іншими даними, винокурню, себто варив палинку в малих промислових масштабах). За колгоспних часів з колишньої спиртогонки зробили господарське приміщення на кшталт майстерні. А нині вона перетворена на чудернацької форми приватний будинок, який (поки не розпитав, що це) я прийняв за ритуальну споруду якоїсь не дуже поширеної конфесії.
Будучи в Великій Бийгані, чому б заодно не заглянути й в Малу? По дорозі між двома поруч розташованими селам є поворот на невеличке та красиве озеро. Нині воно в приватній власності, за плату тут можна половити рибу.
В самій Малій Бийгані з цікавинок є хіба що реформатська церква понад двохсотрічної давнини, яку вінчає півень. Адже реформатські церкви не прийнято увінчувати хрестами, тому на їхніх шпилях є й горделиві півні, й інші прикраси. Причому півні ці відрізняються різномаїттям - я навіть почав складати з них фотоколекцію (див. " Петухи на башнях")
В центрі села розмістився будинок культури, збудований наприкінці 1980-х. Нині в ньому зібрались ледь не всі ключові установи Великої та Малої Бийгані, а саме - сільська рада, поштове відделення, бібліотека та стоматологічне відділення. І все це на невеликій площі, більша ж частина будівлі, із великим спортзалом, пустує та занепадає. Поруч із цим «адмінкомплексом» розташувався дитячий садок, будівля якого є колишньою садибою Іштвана Немеша, заможного бийганського пана. В радянській час в його будинку була колгоспна контора, а потім дім занепав, і лише нещодавно був врятований голандськими благодійниками. Тепер тут доглядають дошкільнят, а сам будинок вартий принаймні занесення в списки маєтків та родових садиб Закарпаття як типовий представник цього виду архітектури.
Навпроти дитсадочку, поруч із реформатською церквою, функціонує дуже цікавий об´єкт. Саме функціонує - адже проста з виду будівля, яку я спочатку прийняв за колишній млин, з 1908 року і понині слугує великою коморою для зернових. Мені пощастило - якраз прийшов один із її співласників, привітний дідусь, який запустив всередину та розповів, що до чого. На трьої поверхах кам´яної будівлі, розділеної міцними дерев´яними конструкціями, які за понад століття ще не зазнавали ремонту, нині зберігають збіжжя - кукурудзу та зернові - чотири співвласника. Під час розпаювання колгоспу їм дісталася ця комора, яка колись була власністю вище згаданого Іштвана Немеша. Тепер на неї хоч табличку вішай - «Пам´ятка аграрно-промислової архітектури початку ХХ століття».
А позаду будинку культури зберігся, хоч і в не в первісному виді, ще один об´єкт з господарства Немеша. Колись у селі він мав невеличкий спиртовий завод (за іншими даними, винокурню, себто варив палинку в малих промислових масштабах). За колгоспних часів з колишньої спиртогонки зробили господарське приміщення на кшталт майстерні. А нині вона перетворена на чудернацької форми приватний будинок, який (поки не розпитав, що це) я прийняв за ритуальну споруду якоїсь не дуже поширеної конфесії.
Будучи в Великій Бийгані, чому б заодно не заглянути й в Малу? По дорозі між двома поруч розташованими селам є поворот на невеличке та красиве озеро. Нині воно в приватній власності, за плату тут можна половити рибу.
В самій Малій Бийгані з цікавинок є хіба що реформатська церква понад двохсотрічної давнини, яку вінчає півень. Адже реформатські церкви не прийнято увінчувати хрестами, тому на їхніх шпилях є й горделиві півні, й інші прикраси. Причому півні ці відрізняються різномаїттям - я навіть почав складати з них фотоколекцію (див. " Петухи на башнях")