Недарма знає Закарпаття за день Бородіна !
Оскільки Росія гучно святкує 200-річчя Бородинської битви, то не гріх і нам відмітити цю подію. У власному виконанні, зрозуміло. Адже мало хто з закарпатців, навіть далеких від світової поезії, не чув поеми "Бородіно" - не від першого автора, Михайла Лєрмонтова, а від другого - Павла Чучки.
Написана, якщо вірити Чучці, ще в 1973 році, поема стала ледь не народною. Принаймні, коли на початку 90-х сусіди по гуртожитку УжНУ збрехали мені, що це вони написали, я ледь не повірив :)
Отже,
Павло Чучка,
Бородіно
Повіджте, вуйку, ци не задарь
колись була Москва спалена,
а пак французум зухаблена.
Вас не забуде Руська зимля,
як билисьте французькой плимня,
прославилисьте руськой имня
коло Бородіна.
Гий! Давно були муцні люде:
вино глушили, як верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цісарьова воля,
не зухабили би Москви.
Ми фурт дозаду наступали -
французи йшли, а ми втікали.
Вже недалеко до Москви.
Царь-батюшка у штабі лає,
армаду нашу проклинає:
"Же чом то войско одступає?
Вояки стуйте! Доста йти!
Найшли полки великой поле:
за пуврока’го трактор оре.
Сяднули їсти, кавий п'ють.
Вже скоро рано, дзвонять дзвони,
вояк са молить, б'є поклони,
а я наладжую канони,
позерам - а французи йдуть.
Нахпав до пушки я картечі,
французум стрілив меджи пличі
и гойкам "Бога' му!"
Воні мене не розуміють,
втікають гет, а я са смію,
за німа смирть з канона сію.
Не оддаме Москву!
Три дни сиділисьме в окопі,
з пушок стріляли до піхоти,
до мене трафили - я думав, же умру.
За нас забули ґенерали,
резервох ве'цце нам не дали,
а ми пушки позухабляли,
трофей на плечі ай дому!
Вночи боліла мене рана
и чути було аж дорана,
як кайфовав француз.
Айбо у нашому окопі
вояки сіли до роботи:
сись кіклю шиє, тот - калготи,
капітан платає картуз.
А наш капітан - файти бичуй:
широкий зад, вузинькі пличі.
Из кухарька'ми шарі-ма'рі...
Вун старшим са у нас числив,
воя'кох бив ай водку пив,
в атаку даколи ходив...
Його дівки залоскотали.
Ші була нуч, коли ми спали,
нам розказ дали ґенерали
атаковати сись "бугор".
Вояки встали, писки вмили,
из боксом чижми намастили,
до пушки кулі наладили,
єден за другим стали в шор.
Наш реґімент розклавса у пшениці:
довкола дим, а темно, як в пивниці.
Од ядрох муй капітан ушалів.
Я з пушки стрілям, канони б'ють та б'ють,
айбо французи йдуть та йдуть...
Вже дораз нуч,
а я одрана никус-нич не їв.
Такі са вам битки й не снили,
вби кров гордовами носили.
Ирджали коні, як бики.
Ишли в атаку мушкетири,
за німа бігли дезертири,
а на кунци аж командири
и гойкали: "Впірьод, бойцы!"
Тот динь я ниґда не забуду:
французький кунь 'ня копнув в груди,
текла из писка кров.
В єднуй громаді: люде, коні,
вози поламані, канони,
простий вояк, царські пагони,
французька курагов.
Француз утік, а ми зустали,
абисьме рано дале войовали.
Не спали наші фелшари:
воні по полю походили,
мертвіх копицю позносили,
ші вецце жертвох наличили,
а дале їм гребли ями.
Гий! Давно були муцнІ люде:
єден понюс би два верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цїсарьова воля,
не зухабили би Москви.
1973 р.
Можна також прослухати цю поему у вигляді, якщо не помиляюсь, ораторії:
Варто зауважити, що не тільки чучкіним переспівом Закарпаття зробило свій внесок в популяризацію історії наполеонівських війн. Один з найдорожчих в світовому (!) кінематографі фільм Сергія Бондарчука "Война и мир" (1967) частково знімався в нашому краї:
"1 декабря 1962 года съемочная группа в полном составе выехала в свою первую экспедицию - в Закарпатье, в город Мукачево. Там группе предстояло снимать сразу два крупных сражения 1805 года между русско-австрийскими и французскими войсками: Шенграбенское и Аустерлицкое.
В первые дни января 1963 года в Закарпатье началась подготовка к съемкам Шенграбенского сражения, которое снимали в течение нескольких дней у села Куштановица. В массовых сценах было задействовано 3 тысячи человек.
Из-за некачественной пленки, капризов погоды и прочих неурядиц к началу апреля образовался перерасход средств - 120 тысяч рублей, поэтому 21 апреля в Закарпатье выехал редактор фильма К. Замошкин, которому надлежало обязать Бондарчука сократить режиссерский сценарий с тем, чтобы экспедиция смогла уложиться в очерченные планом сроки. Но Бондарчук согласился сократить в Аустерлицком сражении всего два эпизода: атаку русских кавалергардов и отступление русских. 17 мая 1963 года натурные съемки в Закарпатье были закончены".
(Из статьи "Съемки фильма «Война и мир» начались...")
Ото таке.
Написана, якщо вірити Чучці, ще в 1973 році, поема стала ледь не народною. Принаймні, коли на початку 90-х сусіди по гуртожитку УжНУ збрехали мені, що це вони написали, я ледь не повірив :)
Отже,
Павло Чучка,
Бородіно
Повіджте, вуйку, ци не задарь
колись була Москва спалена,
а пак французум зухаблена.
Вас не забуде Руська зимля,
як билисьте французькой плимня,
прославилисьте руськой имня
коло Бородіна.
Гий! Давно були муцні люде:
вино глушили, як верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цісарьова воля,
не зухабили би Москви.
Ми фурт дозаду наступали -
французи йшли, а ми втікали.
Вже недалеко до Москви.
Царь-батюшка у штабі лає,
армаду нашу проклинає:
"Же чом то войско одступає?
Вояки стуйте! Доста йти!
Найшли полки великой поле:
за пуврока’го трактор оре.
Сяднули їсти, кавий п'ють.
Вже скоро рано, дзвонять дзвони,
вояк са молить, б'є поклони,
а я наладжую канони,
позерам - а французи йдуть.
Нахпав до пушки я картечі,
французум стрілив меджи пличі
и гойкам "Бога' му!"
Воні мене не розуміють,
втікають гет, а я са смію,
за німа смирть з канона сію.
Не оддаме Москву!
Три дни сиділисьме в окопі,
з пушок стріляли до піхоти,
до мене трафили - я думав, же умру.
За нас забули ґенерали,
резервох ве'цце нам не дали,
а ми пушки позухабляли,
трофей на плечі ай дому!
Вночи боліла мене рана
и чути було аж дорана,
як кайфовав француз.
Айбо у нашому окопі
вояки сіли до роботи:
сись кіклю шиє, тот - калготи,
капітан платає картуз.
А наш капітан - файти бичуй:
широкий зад, вузинькі пличі.
Из кухарька'ми шарі-ма'рі...
Вун старшим са у нас числив,
воя'кох бив ай водку пив,
в атаку даколи ходив...
Його дівки залоскотали.
Ші була нуч, коли ми спали,
нам розказ дали ґенерали
атаковати сись "бугор".
Вояки встали, писки вмили,
из боксом чижми намастили,
до пушки кулі наладили,
єден за другим стали в шор.
Наш реґімент розклавса у пшениці:
довкола дим, а темно, як в пивниці.
Од ядрох муй капітан ушалів.
Я з пушки стрілям, канони б'ють та б'ють,
айбо французи йдуть та йдуть...
Вже дораз нуч,
а я одрана никус-нич не їв.
Такі са вам битки й не снили,
вби кров гордовами носили.
Ирджали коні, як бики.
Ишли в атаку мушкетири,
за німа бігли дезертири,
а на кунци аж командири
и гойкали: "Впірьод, бойцы!"
Тот динь я ниґда не забуду:
французький кунь 'ня копнув в груди,
текла из писка кров.
В єднуй громаді: люде, коні,
вози поламані, канони,
простий вояк, царські пагони,
французька курагов.
Француз утік, а ми зустали,
абисьме рано дале войовали.
Не спали наші фелшари:
воні по полю походили,
мертвіх копицю позносили,
ші вецце жертвох наличили,
а дале їм гребли ями.
Гий! Давно були муцнІ люде:
єден понюс би два верблюди.
То були хлопи, не такі, як ви.
Несеренчлива у ніх доля,
не вильо їх утікло з поля,
киби не цїсарьова воля,
не зухабили би Москви.
1973 р.
Можна також прослухати цю поему у вигляді, якщо не помиляюсь, ораторії:
Варто зауважити, що не тільки чучкіним переспівом Закарпаття зробило свій внесок в популяризацію історії наполеонівських війн. Один з найдорожчих в світовому (!) кінематографі фільм Сергія Бондарчука "Война и мир" (1967) частково знімався в нашому краї:
"1 декабря 1962 года съемочная группа в полном составе выехала в свою первую экспедицию - в Закарпатье, в город Мукачево. Там группе предстояло снимать сразу два крупных сражения 1805 года между русско-австрийскими и французскими войсками: Шенграбенское и Аустерлицкое.
В первые дни января 1963 года в Закарпатье началась подготовка к съемкам Шенграбенского сражения, которое снимали в течение нескольких дней у села Куштановица. В массовых сценах было задействовано 3 тысячи человек.
Из-за некачественной пленки, капризов погоды и прочих неурядиц к началу апреля образовался перерасход средств - 120 тысяч рублей, поэтому 21 апреля в Закарпатье выехал редактор фильма К. Замошкин, которому надлежало обязать Бондарчука сократить режиссерский сценарий с тем, чтобы экспедиция смогла уложиться в очерченные планом сроки. Но Бондарчук согласился сократить в Аустерлицком сражении всего два эпизода: атаку русских кавалергардов и отступление русских. 17 мая 1963 года натурные съемки в Закарпатье были закончены".
(Из статьи "Съемки фильма «Война и мир» начались...")
Ото таке.