Виноградівщина архітектурна. Частина 3. - Затисянський скансен
Від колгоспу-мільйонера та його неординарного голови-культуртрегера
(див. Виноградівщина архітектурна. Частина 2 - Пийтерфолво)
залишився Виноградівщині ще один гідний спадок. Йдеться про Затисянський краєзнавчий музей, який знаходиться неподалік від Пийтерфолво, в сусідньому селі Тисобийкень (в радянський час - Бобове), і наразі знаходиться під опікою товариства угорської культури. В 1890 році родина місцевого землевласника Фогораші звела собі типовий панський маєток, одноповерхову будівлю в класичному стилі, із колонами при парадному вході.
А наприкінці 1970 року зусиллями невтомного Андора Бірова тут було відкрито «Музей трудової слави». Його першими експонатами стали вироби місцевих підприємств та фотографії передовиків. Дружина ж голови колгоспу, Юліанна Біров, почала збирати історико-етнографічний матеріал з народної культури угорців Затисянщини. Вона й стала першим директором музею. За кілька років заклад розширив експозиції і став другим в області (після ужгородського) скансеном, звісно, значно менших розмірів, і тим не менш дуже цікавим.
В 1974 році у сусіди до панського маєтку «переїхав» будинок заможного селянина. Збудований в 1882 році, він був розібраний і зведений на новому місті. Житлова кімната, кухня та комора - все з саману, під дерев´янним дахом.
Досить скромно, проте затишно, а ось різьбленим дерев´яним меблям позаздрив би й власник сучасного «палацу».
Домашня утварь - суцільні загадки, хоч конкурс оголошуй - хто вгадає, що тут для чого? Ці загадки вартують окремого посту, тож, хто має дяку поламати голову чи показати свою обізнаність в народному побуті, прошу: Семь загадок из народного быта
Поруч - господарські приміщення, хлів для корови - такий собі маленький будиночок під дахом.
За два роки по сусідству з´являється школа - перший навчальний заклад у Петрові, 1920-х років. В темному приміщенні, за партами в два ряди, під низькою стелею, навчалися діти з 1-го по 6-ий клас. Обов´язковим для кожного учня було принести з собою на заняття... поліно! Ними й топили грубку, що стояла в класі.
Поруч із «навчальною частиною» - кімнатка та робочий кабінет вчителя, який жив при школі, а годувався тим, що принесуть батьки учнів.
Завершує колекцію реконструкція будинку бідняка взірця 1918 року - одна кімнатка, стіни з глини та каркасу з гілля, дах - очеретяний, підлога - утрамбована глина. І так жили кілька поколінь одночасно - не позаздриш...
(див. Виноградівщина архітектурна. Частина 2 - Пийтерфолво)
залишився Виноградівщині ще один гідний спадок. Йдеться про Затисянський краєзнавчий музей, який знаходиться неподалік від Пийтерфолво, в сусідньому селі Тисобийкень (в радянський час - Бобове), і наразі знаходиться під опікою товариства угорської культури. В 1890 році родина місцевого землевласника Фогораші звела собі типовий панський маєток, одноповерхову будівлю в класичному стилі, із колонами при парадному вході.
А наприкінці 1970 року зусиллями невтомного Андора Бірова тут було відкрито «Музей трудової слави». Його першими експонатами стали вироби місцевих підприємств та фотографії передовиків. Дружина ж голови колгоспу, Юліанна Біров, почала збирати історико-етнографічний матеріал з народної культури угорців Затисянщини. Вона й стала першим директором музею. За кілька років заклад розширив експозиції і став другим в області (після ужгородського) скансеном, звісно, значно менших розмірів, і тим не менш дуже цікавим.
В 1974 році у сусіди до панського маєтку «переїхав» будинок заможного селянина. Збудований в 1882 році, він був розібраний і зведений на новому місті. Житлова кімната, кухня та комора - все з саману, під дерев´янним дахом.
Досить скромно, проте затишно, а ось різьбленим дерев´яним меблям позаздрив би й власник сучасного «палацу».
Домашня утварь - суцільні загадки, хоч конкурс оголошуй - хто вгадає, що тут для чого? Ці загадки вартують окремого посту, тож, хто має дяку поламати голову чи показати свою обізнаність в народному побуті, прошу: Семь загадок из народного быта
Поруч - господарські приміщення, хлів для корови - такий собі маленький будиночок під дахом.
За два роки по сусідству з´являється школа - перший навчальний заклад у Петрові, 1920-х років. В темному приміщенні, за партами в два ряди, під низькою стелею, навчалися діти з 1-го по 6-ий клас. Обов´язковим для кожного учня було принести з собою на заняття... поліно! Ними й топили грубку, що стояла в класі.
Поруч із «навчальною частиною» - кімнатка та робочий кабінет вчителя, який жив при школі, а годувався тим, що принесуть батьки учнів.
Завершує колекцію реконструкція будинку бідняка взірця 1918 року - одна кімнатка, стіни з глини та каркасу з гілля, дах - очеретяний, підлога - утрамбована глина. І так жили кілька поколінь одночасно - не позаздриш...