Пуп Карпат, або Трембіта для туриста
Село Лазещина - це "кінець географії" Закарпаття. Ще трохи - і вже Івано-Франківщина. Назву поселення на прикордонні Прикарпаття й Закарпаття нині так і тлумачать: мовляв, Лазещина, - "перелаз" між двома регіонами.
Якщо ж узяти з іншої сторони, то це село - закарпатський початок. Ця місцинка з унікальним ландшафтом - а село втулилося між розлогих гір, ніби затаїлося - схожа на сховок усього найбільш карпатського. Такий собі "пуп Карпат" - оця мальовнича Лазещина...
Петак (традиційний яскраво оздоблений гуцульський верхній одяг), вишиванка та трембіта для Михайла Куриляка (на фото) - не тільки рідні речі, але й частина "робочої форми". Він - піонер сільського зеленого туризму в Лазещині - приваблює гостей гуцульською автентикою. Звісно, це - від душі. Та й як інакше - сам справжній гуцул. Береже давні горянські трембіти. І звісно ж - трембітає, як уміли і дідо, і тато. "Отака музика - сигнал для туристів. Що їх тут чекають. І - як будильник, коли в хаті є гості", - усміхається гуцул.
Якщо ж серйозно, то горянський життєвий устрій, що зберіг усе найкраще давнє - саме те, по що слід їхати у Лазещину. Опісля, звісно, тутешніх краєвидів - село під Говерлою і Петросом (до речі, вид на них - просто з обійстя Куриляків), оточене схилами з притуленими там-сям хатками - поза конкуренцією щодо краси ландшафту.
"Ближче до природи, ближче до людей" - гасло лазещинського туризму. Родинний затишок і знайомство зі справжнім побутом гуцулів - його зміст. Богдан Пранничук, голова Спілки сприяння сільському зеленому туризму, який не приховує особливої прихильності до Лазещини, вважає: долучитися до сільського побуту - саме те, що потрібне сьогодні відпочивальникам, приміром, із Києва. Недарма зелений туризм називають ще агротуризмом. Адже для сучасних городян побачити живих курей - уже екзотика. І що вже казати про овець. "Коли їм розповідаємо, та й показуємо, як готується овечий сир - гості у захваті. А діти тішаться тим же курям, котрі несуть яйця. Для них ця буденна річ - як диво", - каже Михайло Куриляк, господар туристичної садиби з 9-річним стажем. У туристичному "репертуарі" гуцула, який приймав гостей навіть із Мексики, - численні екскурсії, цікавинки і навіть горянські легенди. Ґазда поведе й до майстрів гуцульських ремесел - гості зможуть побачити, приміром, як робиться ліжник, а молодший Куриляк познайомить з різьбярством. У садибі Куриляків дозволять поміряти й автентичний гуцульський одяг: старовинної краси тут непогана колекція, є й предмети весільних уборів. І, звісно, музичні інструменти, котрі, до речі, не припадають порохом - влаштовуються теплі вечори горянської музики. Щодо ж до кухні - то не тільки у Куриляків, але й загалом у Лазещині справді вміють готувати горянські страви, і тут не проблема покуштувати кулешу-ріплянку й скомирду (банош) тощо.
Туризм - порятунок для Лазещини, уважає голова села Іван Пранничук. Тим паче, що стартові умови дав сам Бог. Лазещина - село з унікальними людьми, і - з унікальним ландшафтом. "Ніде у краї не побачиш таких розложистих гір і не зустрінеш таких добрих людей", - каже сільський голова Лазещини. Урочище Козьмещик - головна туристична надія села, - каже Іван Ількович. Нині ця місцина чекає на електрику й - інвестора, і саме це могло б стати поштовхом, аби кардинально зрушити справи в селі. Селі, котре зберегло свій характер. "Тут живуть переважно гуцули. Добрі й гостинні, але й запальні, гарячі. А ще - це люди, залюблені в свій край, котрі бережуть свої звичаї, а зараз ще й навіть те, що було вже призабуте - вертаються до автентики".
Окрім зайнятості у "гостьовому" бізнесі, лазещинці можуть знайти роботу хіба у переробці лісу, - розповідає голова. Частина, звісно, працює в бюджетній сфері. Але здавна горян годували саме заліснені гори. Тож і нині лісопилки - місцевий хліб. А звалища тирси - проблема сільського голови...
Та Лазещина належить до небагатьох закарпатських сіл, що іще збережені чистими. Охайне село, якого не дісталася газифікація - певно, якнайкраще місце для запровадження програм екологічно-дбайливої переробки лісу і відповідних технологій енергопостачання й опалення. Та наразі про це можна лише мріяти, і та ж тирса, котру у Європі використовують як сировину для опалення - тут просто сміття...
Лазещині нині необхідний певний імпульс, дещо інший підхід для активного розвитку, і тут не йдеться про місцевих - увага необхідна на рівні хоча б області. Приклад - справи на Яблунецькому перевалі, який є межею двох областей. Сусіди з Франківщини подбали, аби "стратегічна" дорога була зроблена саме так, як потрібно для їхніх туристичних об’єктів. Якихось кількадесят метрів - і закарпатська територія мала би більше перспектив - у привабливий гірський куток близь закарпатської Лазещини і прикарпатської Яблуниці вже йшов інвестор, і сусіди виявились спритніші. Закарпаття втратило можливість побудувати багатообіцяючий туристичний об’єкт. Те саме і з сувенірним ринком: якихось 20 метрів - і торгівля на перевалі монополізована прикарпатцями. Коли йшлося про "прикордонні" речі, Івано-Франківщину представляв заступник губернатора, а у закарпатців був "один за всіх" сільський голова, - розповідають у Лазещині. Сам же Іван Пранничук говорить: упевнений у туристичному майбутньому села, адже вірить у лазещинців. Тим часом по "той" бік "прикордонної" дороги - велике будівництво, котре вже не вкладається у рамки сільського туризму: зводять неабиякі готелі...
Про появу міні-готелів у Лазещині мріє однофамілець сільського голови Богдан. У таке, мовляв, мають з часом розвинутися садиби. Наразі ж зелених туристичних садиб у селі - зо два десятки, з половину Богдан Пранничук вважає активними. А є й взірцеві - що пройшли сертифікацію, й чиї господарі не заспокоюються на досягнутому. От, садибу найуспішнішого надавача туристичних послуг у Лазещині - Світлани Васильчук, котра може прийняти до 15 гостей - прикрашає й сертифікат з міжнародного семінару. Та попереду - ще багато роботи, вважає жінка, котра не побоялася зайнятися цією справою три роки тому. І тепер - не шкодує. Отримала цікаве життя - усміхається життєрадісна пані, адже спілкується з гостями з усіх усюдів. Головне, аби туристи були на порозі - створити для них гідні комфортні умови, а ще ж - щира гостинність, переконана пані Світлана. "Таких місць - чистих й мальовничих куточків, як Лазещина - в Україні насправді мало. А зимові свята тут - це взагалі диво, тоді у Лазещні прагнуть показати все найкраще, що є в селі: від святкової кухні і до різдвяних розваг, які збереглися такими лише у нас, та ще в Ясіня та Чорній Тисі", - каже хазяйка сільської туристичної садиби.
Агротуризм на Закарпатті сьогодні ще не так бізнес, це швидше соціальний проект - спосіб людям мати роботу в рідному селі. У Лазещини є перспективи стати туристичним селом, вважає Богдан Пранничук. "Саме розташування села під Говерлою, поміж гір - уже сприяє тому, щоби село розвивалося. І, звісно, активні люди, сільський голова… Цей рух поширюється й село має всі шанси стати центром сільського зеленого туризму на Закарпатті", - каже голова Спілки сприяння сільському зеленому туризму, він же - ініціатор і організатор чотири роки тому започаткованого у Лазещині фестивалю "Гуцульска ріпа".
Нині ж господарям важливо об’єднувати зусилля щодо організації атракцій для гостей. "Хтось може показати майстер-клас з вишивки, хтось - гуцульське різьблення, дехто познайомить з троїстими музиками, а в інших є коні і можливість екскурсій верхи, ще один господар надасть гірський велосипед… Треба спільно дбати про розвиток туристичної справи", - каже пан Богдан. Загалом же - знати і любити свій рідний край і бути відкритою й щиро гостинною людиною - це основні поради для господарів сільських туристичних садиб від Богдана Пранничука. Слід дбати про комфорт, але не забувати про традиційний устрій, не женучись за "пластмасовим" затишком, - акцентує він. Адже люди приїжджають за тим, чого не бачать там, де живуть, і туристично привабливою буде тільки та садиба, котра зберегла автентику, чиї господарі шанують те найкраще, що мають від діда-прадіда. Тож, тішить те, що завдяки зеленому туризму зберігаються, ба навіть відроджуються місцеві традиції - лазещинці вертаються до себе справжніх...
Найбільше ж гостей тут очікують на зимові свята. Адже переконують: у ту пору гірська Лазещина - найкраще місце у світі. Саме про це, відбиваючись від довколишніх схилів, звучить трембіта Михайла Куриляка, закликаючи сюди туристів.
Алла Хаятова, "Місцевий час"
05 листопада 2009р. 15:50
постiйна адреса статтi: http://zakarpattya.net.ua/ua_news_50887.html