Нижні та Верхні Ремети - від монастирських відлюдників до чехословацьких колодязів
Нижні Ремети розташовані в 16 км від Берегова та в 2 км від річки Боржава, населення - близько 850 чоловік. Вазом із сусіднім селом Верхні Ремети складають адміністративну одиницю - Нижньореметівську сільську раду, але зовсім скоро стануть складовою нової Великоберезької ОТГ.
Назва села походить від угорського слова «remete» - відлюдник. Історія села пов'язана із монастирем ордена Святого Павла, єдиного католицького ордену угорського походження. Цей орден був заснований в 1263 році за підтримки Ватикану, в XIII-XIV століттях мав 8 монастирів, 4 з яких - на території нинішнього Закарпаття, зокрема, один з них знаходився на території нинішнього села Нижні Ремети. Монастир вперше згадується в документі 1329 року. Завданням монастиря було розповсюдження католицизму, у зв'язку із чим він отримав королівські привілеї, зокрема, позбавлення від сплати податків за водяний млин на річці Боржава. В 1566 році монастир зруйнували турецькі війська під час набігу на Трансільванію, в 1590 його рештки, разом з поселенням, що виникло навколо, були пограбовані військами трансильванського князя Баторі. Відтак, на межі XVI-XVII ст. монастир припинив своє існування. Втім, за свідченням історика Тиводара Легоцького, ще у середині XIX. століття в селі збереглися залишки монастирських стін, висотою близько двох метрів, з готичними вікнами і фрагментами живопису. (Цікавий факт - зі словом «ремети» є ще кілька населених пунктів, зокрема, Тур’ї Ремети (Перечинський район), колишній хутір Ремети в Ужгородському районі, Реметя-Міке («малі Ремети») та Реметі в Румунії, а також село Велика Ремета, з однойменним відомим монастирем, в Сербії).
З каміння, що лишилося від зруйнованого монастиря, в ХІХ столітті в Нижній Реметах звели церкву св. Василя Великого, тоді - греко-католицьку. Перша греко-католицька парохія існувала в селі з кінця XVII століття, в середині ХVIII-го тут звели дерев'яну церкву, з двома дзвонами. Вона згоріла в 1849 році, і на її місці збудували каплицю. Нову, муровану церкву почали будувати в 1856 роцы, завершили в 1861-му. Протягом існування храм неодноразово ремонтували. Поруч із церквою знаходиться дерев'яна восьмигранна каркасна дзвіниця. Після Другої світової війни, коли греко-католицтво на території України заборонили, храм став православним, і зараз належить цій конфесії.
Більше видатних пам’яток на території села нема. В 1969 році в селі був встановлений пам'ятник радянським воїнам, відреставрований років десять тому.
Сучасні Ремети зустрінуть мандрівника кількома руїнами (ресторану та ще якоїсь великої недобудови) та охайними селянськими будинками вздовж дороги, віднедавна відремонтованої, а до того дуже поганої.
Щодо Верхніх Реміт (населення - близько 450 чол.), то колись, за твердженнями істориків, на місці нинішнього села було поселення з назвою Грабки. Під час татарської навали Грабки було вщент зруйновано,в XIV-XV століттях на їхньому місці виникло нове поселення. Нинішні Верхні Ремети булo заснованo сім'єю Шонборнів, які наприкінці XVIII століття заснували тут майор (з угорської - маєток) та встановили млин на річці Боржава. Наприкінці ХІХ століття населення нового села вже дорівнювало населенню Нижніх Реміт, втім, згодом поступилось ним. В селі є цікава дерев'яна дзвіниця із дзвоном, збудована орієнтовно на початку ХХ століття. За свідченнями місцевих мешканців, у минулому, за відсутності церкви в селі, ця споруда використовувалась мешканцями в релігійних святах.
Відносно нещодавно в Верхніх Реметах невеликою місцевою греко-католицькою громадою було засновано парафію та збудовано храм св. Василя Великого, в 2005 році освячений єпископом Міланом Шашиком.
Дослідник, який заглибиться у село, побачить також напівзруйновані ферми, які спробували відродити з десяток років тому. В 2011 році ТОВ «Карпатікум» завезло сюди славетних сірих угорських корів, з яких сподівалися отримувати дієтичне м'ясо, і яких з гордістю показували нечисленним туристам. Втім, навесні 2013 року сталася гучна і трагічна подія - серед корів почався мор, через поганий погляд та недоїдання багато корів (до кількох десятків) загинуло, після чого перспективний проект згорнули.
Через обидва села, як Верхі, так і Нижні Ремети, проходить вузькоколійна залізниця, однак останніми роками поїзд проходив село із зупинками тільки під час спеціальних святкових рейсів.
Як у Нижніх, так і у Верхніх Реметах збереглося багато будинків, збудованих в традиційному угорському стилі, віком понад сто років.
Особливістю обох сіл, яку віднедавна почали пропагувати і як туристичну принаду, є два десятки вуличних громадських колодязів, виритих та облаштованих майже сто років тому чехословацькою владою. До того села потерпали від браку чистої води, і досі селяни щодня користуються цими колодязями, відзначаючи, що вода тут завжди свіжа і якісна. Кілька років тому низку раніше занедбаних колодязів відновили, а зараз сільська влада планує дати всім їм єдиний дизайн зовнішнього вигляду, аби й транзитні туристи частіше зупинялися в Реметах.
Назва села походить від угорського слова «remete» - відлюдник. Історія села пов'язана із монастирем ордена Святого Павла, єдиного католицького ордену угорського походження. Цей орден був заснований в 1263 році за підтримки Ватикану, в XIII-XIV століттях мав 8 монастирів, 4 з яких - на території нинішнього Закарпаття, зокрема, один з них знаходився на території нинішнього села Нижні Ремети. Монастир вперше згадується в документі 1329 року. Завданням монастиря було розповсюдження католицизму, у зв'язку із чим він отримав королівські привілеї, зокрема, позбавлення від сплати податків за водяний млин на річці Боржава. В 1566 році монастир зруйнували турецькі війська під час набігу на Трансільванію, в 1590 його рештки, разом з поселенням, що виникло навколо, були пограбовані військами трансильванського князя Баторі. Відтак, на межі XVI-XVII ст. монастир припинив своє існування. Втім, за свідченням історика Тиводара Легоцького, ще у середині XIX. століття в селі збереглися залишки монастирських стін, висотою близько двох метрів, з готичними вікнами і фрагментами живопису. (Цікавий факт - зі словом «ремети» є ще кілька населених пунктів, зокрема, Тур’ї Ремети (Перечинський район), колишній хутір Ремети в Ужгородському районі, Реметя-Міке («малі Ремети») та Реметі в Румунії, а також село Велика Ремета, з однойменним відомим монастирем, в Сербії).
З каміння, що лишилося від зруйнованого монастиря, в ХІХ столітті в Нижній Реметах звели церкву св. Василя Великого, тоді - греко-католицьку. Перша греко-католицька парохія існувала в селі з кінця XVII століття, в середині ХVIII-го тут звели дерев'яну церкву, з двома дзвонами. Вона згоріла в 1849 році, і на її місці збудували каплицю. Нову, муровану церкву почали будувати в 1856 роцы, завершили в 1861-му. Протягом існування храм неодноразово ремонтували. Поруч із церквою знаходиться дерев'яна восьмигранна каркасна дзвіниця. Після Другої світової війни, коли греко-католицтво на території України заборонили, храм став православним, і зараз належить цій конфесії.
Більше видатних пам’яток на території села нема. В 1969 році в селі був встановлений пам'ятник радянським воїнам, відреставрований років десять тому.
Сучасні Ремети зустрінуть мандрівника кількома руїнами (ресторану та ще якоїсь великої недобудови) та охайними селянськими будинками вздовж дороги, віднедавна відремонтованої, а до того дуже поганої.
Щодо Верхніх Реміт (населення - близько 450 чол.), то колись, за твердженнями істориків, на місці нинішнього села було поселення з назвою Грабки. Під час татарської навали Грабки було вщент зруйновано,в XIV-XV століттях на їхньому місці виникло нове поселення. Нинішні Верхні Ремети булo заснованo сім'єю Шонборнів, які наприкінці XVIII століття заснували тут майор (з угорської - маєток) та встановили млин на річці Боржава. Наприкінці ХІХ століття населення нового села вже дорівнювало населенню Нижніх Реміт, втім, згодом поступилось ним. В селі є цікава дерев'яна дзвіниця із дзвоном, збудована орієнтовно на початку ХХ століття. За свідченнями місцевих мешканців, у минулому, за відсутності церкви в селі, ця споруда використовувалась мешканцями в релігійних святах.
Відносно нещодавно в Верхніх Реметах невеликою місцевою греко-католицькою громадою було засновано парафію та збудовано храм св. Василя Великого, в 2005 році освячений єпископом Міланом Шашиком.
Дослідник, який заглибиться у село, побачить також напівзруйновані ферми, які спробували відродити з десяток років тому. В 2011 році ТОВ «Карпатікум» завезло сюди славетних сірих угорських корів, з яких сподівалися отримувати дієтичне м'ясо, і яких з гордістю показували нечисленним туристам. Втім, навесні 2013 року сталася гучна і трагічна подія - серед корів почався мор, через поганий погляд та недоїдання багато корів (до кількох десятків) загинуло, після чого перспективний проект згорнули.
Через обидва села, як Верхі, так і Нижні Ремети, проходить вузькоколійна залізниця, однак останніми роками поїзд проходив село із зупинками тільки під час спеціальних святкових рейсів.
Як у Нижніх, так і у Верхніх Реметах збереглося багато будинків, збудованих в традиційному угорському стилі, віком понад сто років.
Особливістю обох сіл, яку віднедавна почали пропагувати і як туристичну принаду, є два десятки вуличних громадських колодязів, виритих та облаштованих майже сто років тому чехословацькою владою. До того села потерпали від браку чистої води, і досі селяни щодня користуються цими колодязями, відзначаючи, що вода тут завжди свіжа і якісна. Кілька років тому низку раніше занедбаних колодязів відновили, а зараз сільська влада планує дати всім їм єдиний дизайн зовнішнього вигляду, аби й транзитні туристи частіше зупинялися в Реметах.