Чопівка-Берегардо: від королівського маєтку до рекреаційної зони Берегова
Офіційно ніякої Чопівки не існує. Є кілька вулиць на краю Берегова - Петефі, Жигмонда Перені та ще декілька, ну й самий «хвіст» Мукачівської. Є нова автобусна зупинка, двомовна, з цілком різними назвами, прийнятим у берегівчан - Чопівка (українською) та Берегардо (угорською). Є навіть окрема стаття про населений пункт Берегардо в угорській версії Вікіпедії.
(будиночок по сусідству нещодавно знесли, на його місці будують "новодєл")
І вже мало хто пам’ятає, що окреме село Чопівка було приєднане до Берегова у 1958 році. А до того часу мало окрему й насичену історію. Навряд чи відомо, з яких причин село в радянський час назвали Чопівкою (зустрічається й назва Чепівка), тоді як в історичних назвах завжди фігурувало слово «ардо», походженням з угорського «ердо» - ліс. Життя місцевого населення століттями було пов’язане із королівськими лісами, в яких люди працювали і які зобов’язані були охороняти. Назви села часто мінялися. Так, в першому відомому нам документі, папському реєстрі 1332 року воно фігурує як Ордов (Ordow), в папері 1347 року - Ордо (Ordo), 1480 року - Заазордо (Zaazardo), 1550 - Ардо (Ardo). Значну частину ХІХ століття село зветься Берегсасвейг (Beregszászvég). В 1851-му році у видатній статистичній праці Елека Фейнеша «Географічний словник Угорщини» Берегсасвейгу присвячено кілька рядків:
«Угорське село в комітаті Берег на віддалі 1\4 години від Берегсасу. Жителі: 1157 римо-католиків, 386 реформатів, 23 євреї. Є католицька каплиця, реформатська матірна церква. Землі села схожі на берегсаські, тобто родючі. Землевласники: барон Перені, граф Баркоці та декілька інших»
Втім, у 1887 році село вже фігурує в документах як Вейгардо (Végardó), а з 1913 року - Берегардо (Beregardó). Давня історія села, яка почалася з маєтку угорської королеви Ержибет, згодом не одне століття була тісно пов’язана з родиною Перені. Найбільший слід залишив угорський національний герой Жигмонд Перені (1783 - 1849 рр.), котрий народився тут у родовій садибі. Я вже раз звертався до теми плачевного стану цієї історичної будівлі ХVIII століття, а нещодавно мав можливість повідомити й радісну новину: родинну садибу Жигмонда Перені нарешті почали ремонтувати h Після багатьох років руйнації невеличкий палац взяв у довготермінову оренду та почав ремонтувати Закарпатський угорський педагогічний інститут.
До ремонту
Для багатьох берегівчан буде новиною, що матеріальна спадщина родини Перені в Ардо не обмежилася родовою садибою. В іншій частині колишнього села, на схилі однойменної гори Ардо є ще й зовсім невеличкий, але стильний та вишуканий мисливський палац Перені (котрий, скоріш за все, належав онуку та тезці славетного барона, Жігмонду Перені (1870-1946 рр.)). Тривалий час тут був дитячий садок, на даний час в ньому ведуться ремонтні роботи, після завершення яких У маловідомому «Замку Перені» невдовзі відкриється дитячий оздоровчий табір.
На цьому видатні пам’ятки Берегардо не закінчуються. Головну з них - білий реформатський храм - видно й з дороги на Мукачево, але, щоб краще його роздивитись, треба звернути з головної вулиці на бокову Петефі і трохи проїхати. Тут стоїть збудована в готичному стилі церква XIV століття, яка в епоху реформації стала реформатським храмом. Зазнала реконструкції в 1779 році, 1924-го була перебудована її чотириярусна вежа, перший готичний ярус при цьому залишився автентичним. В радянський час, в 1973 році, в церкві влаштували музей атеїзму (автор у дитинстві, в компанії однокласників, навіть побував там), в часи української незалежності храм повернули вірянам. Під час нещодавньої реставрації фрагмент кам’яної кладки церковної стіни залишили нештукатуреним, для того, аби можна було уявити собі первинний вигляд храму. Церква в Чопівці постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1761 віднесена до Пам'яток архітектури національного значення.
Та це не єдина тутешня сакральна пам’ятка. З протилежного боку, при початку підйому на гору Ардо, розкинувся місцевий цвинтар, до речі, значно краще доглянутий, аніж центральне міське кладовище, із нещодавно побудованим ритуальним будинком. Тут чимало старовинних могил і навіть склепів, і головне - старовинна католицька каплиця, побудована в 1776 році на честь святого Імре.
Особливе місце в житті колишнього села має сама гора Ардо, яка є цінним природнім об’єктом. На її верхівці рішенням Закарпатського облвиконкому № 1143 від 08.07.2010 р. утворений ботанічний заказник місцевого значення „Ардов”, площею 25 га. Цей заказник створений з метою охорони рідкісного для України реліктового виду - липи сріблястої, а також віднесених до Червоної книги України дерева берека, метеликів подалірій та махаон, мідянки. На території заказника визначений цілий перелік інших рідкісних видів комах та плазунів.
Про розташовану на горі геофізичну станцію, яка, разом із одним гектаром землі, належить до Інституту геофізики Національної Академії Наук України (м. Львів), я писав у 2015 році (див. На горі Ардов у Берегові діє неординарна сейсмостанція) Ця станція міститься не в пересічному будиночку, а в солідній мурованій садибі, викладеній з каменю, наче фортеця. Достеменно невідомий вік цієї споруди, але це, на око, початок ХХ-го століття, тобто їй років із сто. Довгий час це був будинок, куди зносили на переробку виноград з оточуючих виноградників. Тут з грон чавили сік, а далі вино зріло в підвалі. Що ж до підвалу, то він значно старший за будинок, і тут вік можна припустити й на кілька століть солідніший. Підвал не такий вже й довгий, але вражає висотою - в добрячих ледь не три людських зрости!
А ще через Ардо-Чопівку проходить наша славетна та багатостраждальна вузькоколійка. Яка, замість того, аби бути годувальницею для бізнесменів від туризму, та улюбленою атракцією гостей нашого міста, муляє очі «Укрзалізниці», очільники якої давно воліли б продати все майно цієї унікальної транспортної системи на металобрухт.
Два роки тому мерія Берегова почала розробляти амбітний план облаштування пішохідно-велосипедної доріжки від парку «Оазис» вздовж берегу Верке (причому в центральній частині міста - по нині зовсім необлаштованій наразі частині) аж до гори Ардо, яка, за тим планом, мала б стати парковою зоною з оглядовою вежею. На жаль, відтоді в реалі нічого не відбулося, і Чопівка-Ардо залишається в уяві берегівчан селом чи в кращому випадку присілком Берегова, а не рекреаційним районом, переповненим видатним місцями. Залишається лише сподіватись, що це - не назавжди.
(будиночок по сусідству нещодавно знесли, на його місці будують "новодєл")
І вже мало хто пам’ятає, що окреме село Чопівка було приєднане до Берегова у 1958 році. А до того часу мало окрему й насичену історію. Навряд чи відомо, з яких причин село в радянський час назвали Чопівкою (зустрічається й назва Чепівка), тоді як в історичних назвах завжди фігурувало слово «ардо», походженням з угорського «ердо» - ліс. Життя місцевого населення століттями було пов’язане із королівськими лісами, в яких люди працювали і які зобов’язані були охороняти. Назви села часто мінялися. Так, в першому відомому нам документі, папському реєстрі 1332 року воно фігурує як Ордов (Ordow), в папері 1347 року - Ордо (Ordo), 1480 року - Заазордо (Zaazardo), 1550 - Ардо (Ardo). Значну частину ХІХ століття село зветься Берегсасвейг (Beregszászvég). В 1851-му році у видатній статистичній праці Елека Фейнеша «Географічний словник Угорщини» Берегсасвейгу присвячено кілька рядків:
«Угорське село в комітаті Берег на віддалі 1\4 години від Берегсасу. Жителі: 1157 римо-католиків, 386 реформатів, 23 євреї. Є католицька каплиця, реформатська матірна церква. Землі села схожі на берегсаські, тобто родючі. Землевласники: барон Перені, граф Баркоці та декілька інших»
Втім, у 1887 році село вже фігурує в документах як Вейгардо (Végardó), а з 1913 року - Берегардо (Beregardó). Давня історія села, яка почалася з маєтку угорської королеви Ержибет, згодом не одне століття була тісно пов’язана з родиною Перені. Найбільший слід залишив угорський національний герой Жигмонд Перені (1783 - 1849 рр.), котрий народився тут у родовій садибі. Я вже раз звертався до теми плачевного стану цієї історичної будівлі ХVIII століття, а нещодавно мав можливість повідомити й радісну новину: родинну садибу Жигмонда Перені нарешті почали ремонтувати h Після багатьох років руйнації невеличкий палац взяв у довготермінову оренду та почав ремонтувати Закарпатський угорський педагогічний інститут.
До ремонту
Для багатьох берегівчан буде новиною, що матеріальна спадщина родини Перені в Ардо не обмежилася родовою садибою. В іншій частині колишнього села, на схилі однойменної гори Ардо є ще й зовсім невеличкий, але стильний та вишуканий мисливський палац Перені (котрий, скоріш за все, належав онуку та тезці славетного барона, Жігмонду Перені (1870-1946 рр.)). Тривалий час тут був дитячий садок, на даний час в ньому ведуться ремонтні роботи, після завершення яких У маловідомому «Замку Перені» невдовзі відкриється дитячий оздоровчий табір.
На цьому видатні пам’ятки Берегардо не закінчуються. Головну з них - білий реформатський храм - видно й з дороги на Мукачево, але, щоб краще його роздивитись, треба звернути з головної вулиці на бокову Петефі і трохи проїхати. Тут стоїть збудована в готичному стилі церква XIV століття, яка в епоху реформації стала реформатським храмом. Зазнала реконструкції в 1779 році, 1924-го була перебудована її чотириярусна вежа, перший готичний ярус при цьому залишився автентичним. В радянський час, в 1973 році, в церкві влаштували музей атеїзму (автор у дитинстві, в компанії однокласників, навіть побував там), в часи української незалежності храм повернули вірянам. Під час нещодавньої реставрації фрагмент кам’яної кладки церковної стіни залишили нештукатуреним, для того, аби можна було уявити собі первинний вигляд храму. Церква в Чопівці постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. N 1761 віднесена до Пам'яток архітектури національного значення.
Та це не єдина тутешня сакральна пам’ятка. З протилежного боку, при початку підйому на гору Ардо, розкинувся місцевий цвинтар, до речі, значно краще доглянутий, аніж центральне міське кладовище, із нещодавно побудованим ритуальним будинком. Тут чимало старовинних могил і навіть склепів, і головне - старовинна католицька каплиця, побудована в 1776 році на честь святого Імре.
Особливе місце в житті колишнього села має сама гора Ардо, яка є цінним природнім об’єктом. На її верхівці рішенням Закарпатського облвиконкому № 1143 від 08.07.2010 р. утворений ботанічний заказник місцевого значення „Ардов”, площею 25 га. Цей заказник створений з метою охорони рідкісного для України реліктового виду - липи сріблястої, а також віднесених до Червоної книги України дерева берека, метеликів подалірій та махаон, мідянки. На території заказника визначений цілий перелік інших рідкісних видів комах та плазунів.
Про розташовану на горі геофізичну станцію, яка, разом із одним гектаром землі, належить до Інституту геофізики Національної Академії Наук України (м. Львів), я писав у 2015 році (див. На горі Ардов у Берегові діє неординарна сейсмостанція) Ця станція міститься не в пересічному будиночку, а в солідній мурованій садибі, викладеній з каменю, наче фортеця. Достеменно невідомий вік цієї споруди, але це, на око, початок ХХ-го століття, тобто їй років із сто. Довгий час це був будинок, куди зносили на переробку виноград з оточуючих виноградників. Тут з грон чавили сік, а далі вино зріло в підвалі. Що ж до підвалу, то він значно старший за будинок, і тут вік можна припустити й на кілька століть солідніший. Підвал не такий вже й довгий, але вражає висотою - в добрячих ледь не три людських зрости!
А ще через Ардо-Чопівку проходить наша славетна та багатостраждальна вузькоколійка. Яка, замість того, аби бути годувальницею для бізнесменів від туризму, та улюбленою атракцією гостей нашого міста, муляє очі «Укрзалізниці», очільники якої давно воліли б продати все майно цієї унікальної транспортної системи на металобрухт.
Два роки тому мерія Берегова почала розробляти амбітний план облаштування пішохідно-велосипедної доріжки від парку «Оазис» вздовж берегу Верке (причому в центральній частині міста - по нині зовсім необлаштованій наразі частині) аж до гори Ардо, яка, за тим планом, мала б стати парковою зоною з оглядовою вежею. На жаль, відтоді в реалі нічого не відбулося, і Чопівка-Ардо залишається в уяві берегівчан селом чи в кращому випадку присілком Берегова, а не рекреаційним районом, переповненим видатним місцями. Залишається лише сподіватись, що це - не назавжди.