АНДРІЙ ЗЛАНІЧ aka
zlanich.
МИКОЛА ЯКОВИЧ КОНЕКТІНГ ПІПЛ
Вяйнямейнен’72
Невеличке підсобне приміщення. На пошарпаній канапі лежить Микола Якович Бовть, який безперервно палить. Попіл струшує на агітаційну листівку якогось кандидата на посаду міського голови. Час від часу звертає увагу на той папірець та намагається випалити недопалком очі кандидатові. Коли йому це вдається, обережно запльовує листівку з метою дотримання протипожежної безпеки. На розхитаному стільцеві сидить Зланіч. Він уважно слухає Миколу Яковича. Освітлення у кімнаті надто слабке, щоб розгледіти інші деталі. Поволі обидві постаті щезають у кошлатому тумані тютюнового диму. Подеколи чутно кахикання Зланіча.
М и к о л а Я к о в и ч Б о в т ь: Андрюша, скіко там на градуснікє? (після відповіді). Скіко-скіко? (випускаючи дим). Я хуєю з тої зими... (розмірковуючи). Я ото коли в Карєлії був… (замовкає на кілька хвилин). Це глобальне потєплєніє просто піздєц усьому. Січень місяць закінчується, їби його мать, а морозів і не було настояшчих… Що ти кажеш? Снєг ідьот? (довго регоче). Та то ти, синку, снєга ніхуя не бачив (підіймаючись на ліктях, повертається до Зланіча). Чуєш, Олександрович, я тобі розказував, як я в Карєлії служив? (після паузи). Що ти кажеш? Мільйон раз? (лягає). Один хуй... Слухай… В сімдесят другому ми там були. Значіца, Василь Ляпало, зємєля мій, охуєнний мужик, я тобі про нього колись розказував (розмірковуючи). Значіца ще був Олєг Котятко з Аджамки та Жора зі Львова. Не згадаю його фамілію. Тіко помню, що Жора папіроси модні курив та до армії десь в Черкасах на неврологічного лора вчився, але хуй йому то всьо допомогло. Взяли за сраку та кинули у тюрму, щоб, нахуй, не виябувався (довго регоче). І піздєц всьому, як той казав (десь хвилину мовчки курить, кидає недопалок у темряву, запалює нову цигарку). В сімдесят другому ми в тій Карелії були. Спочатку почали робити ядерне сховище. За всіма принципами їбошили, навіть комісія з Москви приїжджала дивитися, щоб, блядь, сантімєтр влєво, сантімєтр вправо… Всьо як положено (випускаючи дим). А коли государство в’їбало мільйони карбованців, приїхала інша комісія з Москви і сказала, що будувати в Карєлії ядерне сховище міг придумать тіко їбанутої бабки внук. Нашого гєнєрала зняли і виїбали, а ми в те недостроєне зданіє почали срать ходити. Поки нового гєнєрала призначили так всьо і засрали (затягується цигаркою). Нє, ми не те щоб некультурними були, бо в зданії срали. Нє... Просто в тій Карєлії морозяка так їбошить, що піздєц всьому (збиває попіл на кандидата). Сорок градусів влупить, то воно і яйця до ремня примерзали (згадуючи). Морозяка, канєшна, їбоше дай боже… Но красіво! Сніжок такий дрібненький сипе, ялиночки стоять, мов намальовані, тіко чути як ворона кричить. Кричить бідолаха, кричить і тіко хуяк в сніг (затягується цигаркою). На льоту замерзали. А хулі! Морозяка - мінус тридцять дев’ять, я на кепепе в кожусі замерзаю, а воно ж голісіньке літа (випускаючи дим). А так… Бідненько в тій Карєлії люди живуть. Сама клюква і піздєц. А ще ліси, ліси… Я в ті ліси без штик-ножа не ходив (спльовує). На кожній йолці рись сидить. Ноччю в караулі йдеш, а воно дивиться на тебе, дивиться своїм фосфорічєскім зєльоним поглядом. Хоче загіпнотизувати. Ти на його дивишся, а воно на тебе (емоційно). Хвилина, друга проходить. Я тим рисям завжди кричав: «Хуй ти мене, падруга, наїбьош! Дрянь ти хитровиїбана!» Це щоб псіхологічєскі тварюку подавить. А воно все рівно дивиться, дивиться, тіко цоп - плигнуло. І треба швидесенько в сугроб лізти, бо вгризеться та катяра пазурями в шию, хуй відірвеш, їби його мать. Отакі блядюги були ті рисі, а ти кажеш снєг ідьот…
kalevala-party
Кабінет зубного лікаря. У кріслі сидить Зланіч, над яким схилився стоматолог. У стоматолога в руках різноманітні аксесуари для видалення зубів. У Зланіча в руках крісло, за яке від відчайдушно тримається. Трохи позаду сидить Микола Якович Бовть. Йому не дозволено бути присутнім, але він вдає, ніби не розуміє цього. Більше того, він намагається привернути увагу присутніх до своєї персони.
М и к о л а Я к о в и ч Б о в т ь: Зуби - це, канєшно, вєщь практічєскі нєзамєнімая… (не знайшовши зворотного зв’язку, деякий час сидить мовчки). А коли вони, ті зуби, починають боліти, то просто піздєц всьому, як той казав (ще кілька хвилин мовчить, дивиться на скляну шафу з ліками). Криком кричиш, навколішки падаєш… Ще й голова болить… (замислюється). Олександрович, сьогодні наче ж чотирнадцяте? Точно чотирнадцяте!… Цей, сьогодні ж свято… Олександрович, з празднічком вас! З дньом влюбльонних! (запалює цигарку та обережно затягується). Олександрович, бі май Валєнтайн! (регоче). Олександрович! (принюхується). Наче смердить чимось. Нє? (після паузи). А… Це вам вже свердлять… Свердлять, свердлять… Значіца піздєц прийшов каріозним монстрам? (довго регоче, задоволений власною дотепністю). Воно, знаєте, коли зуби свердлять, мені наче паленим людським м’ясом смердить (конспіративно випускає дим в жменю, недопалок кидає під крісло та починає нудитися). Зуби, зуби… (звертає увагу на агітаційний плакат «Алкоголь - ворог здоров’ю»). Свята правда, як той казав… (пригадує). Я оце, як в Карєлії служив… Чуєте, Олександрович? Я оце, як в Карєлії служив, пам’ятаю якось на восьме березня в клубі офіцерів були танці. Мєждународний жєнскій дєнь… Хуйо-майо… Офіцери наші припхались з жінками, мєстноє насєлєніє, ну і нам, сєржантскому составу, дозволили прийти. Ми з Олєжком брюкі кльош зробили, стрілочки повиглажували. Пілотка набакир, рємєнь на яйцях… Красота! Ідьом. Я, Олєг Котятко та Василь Ляпало. Прийшли, значіца, в клуб. Пляшем… Годинку потанцювали, офіцери посідали водку пить. А ми з хлопцями, мєстниє та офіцерські дружини, наче батарєйкі дюрасел вйобуєм на танцполі (регоче). Тут, їби його мать, Фєлікс, начальник клубу, оголошує «бєлий танєц». Значіца, дами пріглашают кавалєров. Ми з хлопцями до дверей чемно відійшли, стоїмо. Бачу, пливе до нас Валєнтіна Міхайловна, жінка начальника штабу. Починаю уважно вивчати підлогу, аж чую, мовляв, пріглашаю вас на бєлий танєц, маладой чєлавєк. Піднімаю очі. До мене… Йобанаврот! Що робити? Пляшем… Тримаю ту тьотку на піонєрській відстані від себе, а воно ж все рівно тулиться й тулиться… Пляшем та в голові лише відлік часу назад. Десять, дев’ять, вісім… Думаю, йобанаврот, як же час довго тягнеться. Дивлюся, мої хлопці регочуть, мєстниє десь поділися, офіцерські дружини на лавочках про своє теревенять. Так... Ондечки, в темному кутку, офіцери гранчаками водку гризуть. Стовідсотково знаю, що тому начальникові штабу тіко язика намастити… Тіко лизнув - вже дурний робиться… А час же тягнеться, мов товарняк… П’ятнадцять, чотирнадцять, тринадцять… Дивлюся, офіцери посцяти виходять. Начальник штабу теж до дверей прямує. Бачу… Зупиняється. Знаходить рівновагу. До мене… Всьо, думаю… Кочка наша, кочка ваша... Наближається. Ще ближче. У мене німіють ноги… Зненацька він як гаркне: «Ану, абізьяна, слазь з трамвая!» І тіко кулаком мені в кутнього зуба… Лусь! Всьо… Атбой, піхота! І що ви, Олександрович, собі думаєте? Після того, як санітари мені їбало йодом замазали та жєлєзного зуба вставили, ще тиждень на тумбочці простояв. Алкоголь - ворог здоров’ю, як той казав…
Микола Якович конектінґ піпл
Безмежні степи центральної Тоголещини. Голісінькі поля, розбита вщент бруківка. На обрії немає жодного автомобіля, неможливо вгледіти бодай натяк на людське існування. Посередині дороги парує заляпаний брудом опель, колір якого важко ідентифікувати. Біля автівки стоїть Зланіч, який намагається відправити повідомлення. Поруч Микола Якович Бовть. Микола Якович палить, подеколи сякається на землю, щось мугикає собі під носа.
М и к о л а Я к о в и ч Б о в т ь (цокаючи зубами): Холодрига, піздєц усьому, як той казав… Блядський вітрище заїбав… (наспівує). Ех, Андрюша, нам би бить в пєчалі… (довго регоче, після чого звертається до Зланіча). Олександрович… Чуєте… Тойво… Може по п’ятдесюріку хуйньом? (хвилюючись, що його план може бути проігноровано). Чисто сімволічєскі, бо якось навіть їхати нецікаво. Пиздячимо з вами, Олександрович, мов оті дві поранені рисі по пєріфірії, і хоч би якогось хуя стріли. Паріждакар, їби його мать… (кутаючись у дублянку, наспівує). Мадемуазель шантеблю… Мадемуазель бадеру… (запопадливо). Хуйове соєдінєніє? Може з мого звякнете? У мене нокія. Нєхуйовий, відверто скажу, апарат… Фінський… (затягується цигаркою). Між іншим, Олександрович, я оце коли в Карєлії служив, зробив свій особистий внесок в развітіє научно-тєхнічєского прогресу. (довго регоче). Тоді ж у фінів ще ніяких нокій-хуйокій не було. Голодний сімдесят другий, їби його мать. Самі рисі та клюква. То ми з Жорою, зємєлєй моїм зі Львова, фінам стіко рацій на бренді виміняли, що просто піздєц усьому… (випускаючи дим). Як ви кажете? (після паузи). Ніхуя ми Батьківщину не пройобували, все одно наша офіцерня тіко в сраці могла антенами від тих рацій колупатися, а фіни, бачте, сіли, розібралися в мєханізмє і нокію видумали. (пригадує). Пам’ятаю, оце в село до фінів прийдеш, торбочку рацій принесеш, може ще патронів дітлахам побавитися, таке… Фіни набіжать, цвірінькають… Воно ж, фіну тому, попездіти з нормальними людьми хочеться. Вже й слів наших набралися, а все одно, як діти, їби його мать. На фіна бува гримнеш, мовляв, іди нахуй, а воно посміхається. Не розуміє ж по-нашому. Мов діти малі… (звертається до Зланіча). Олександрович, а ви бренді пробували? (після відповіді). І не пробуйте! Хуйня хуйньой… Пам’ятаю, ми з Жориком в каптьорочці те імпортне бренді гранчаками гризли… І що? Ні в голові, ні в сраці… Хуйня хуйньой, одним словом. (регоче). Кінець-кінцем, ми всьо трофейне бренді в одне дитяче відерце позливали і впєрйод… Ледь взяло. (пригадує). А Жорика через цих блядських фінів взяли за сраку та кинули, нахуй, у тюрму. Прийшло кегебе і сказало, нєхуй, Гєоргій, балуваться. (затягується цигаркою). Жора до армії на неврологічного лора десь в Черкасах вчився, то дурачка тіко так міг робить. (випускаючи дим). Коли його в кегебе на допит пригнали, мовляв, якого хуя він фінам всі рації з частини продав, то він спочатку відповів, начебто хтів набратися іноземного досвіду, щоб, повернувшись на гражданку, вивести нову породу свиней. На другому допиті щурів в дзеркалі почав ганяти. Тіко хуй йому то всьо допомогло. На третьому допиті психіатричні спеціалісти йому таких пропездонів вставили, що я дотепер дивуюсь, як він мене за собою на Калиму не потяг. (розмірковує). Плакала б тоді моя дипломатична кар’єра. (довго регоче). Ну як там, Олександрович? Пагналі наші гарадскіх? А я б оце все рівно п’ятдесюрік потягнув би. (стрибає за кермо, мугикаючи собі під носа). Дан пріказ йому на Запад, єй в другую сторону, уходілі комсомольци на гражданскую войну…
Esthetic education
Невеличкий кафетерій із милозвучною назвою «ПП Антоненко». Приміщення окуповане димом від дешевих цигарок та кількома відвідувачами. В епіцентрі димової завіси сидять двоє. Зланіч та Микола Якович Бовть. Зланіч п’є «Майский чай» в панчішці. Микола Якович нудиться.
М и к о л а Я к о в и ч Б о в т ь (дивиться на своє відображення в окулярах Зланіча): Бонд… Гкхм… Джєймс Бонд… (дивиться на дно пустого кухля, наспівує) Он прєдмєт простой… Он нікуда нє дєнєтся… (позіхає, починає ліпити жуйку під стіл, врешті-решт зважується на пропозицію). Олександрович, чуєте… Олександрович, у вас чаю ще півкварти, а я оце сидю, наче бідний родич, їби його мать… Немає часу? Як це? Щоб ви знали, Андрюша, пиво п’ється швидко, трьома великими ковтками… Ой, звідтіля знаю! Із компетентних істочніков… У мене є корєш, який в Чехію на заробітки їздив, то він мені всі етікєти-хуєти розповів… Так что я в курсє дєла… (запопадливо). Олександрович, може вам ще чайку? (імітуючи якогось лише йому відомого персонажа). В етом завєдєніі подают настоящій аргєнтінскій мате… Не хочете? Дарма… (зично волає з місця). Валєра! Валєра, їби його мать! Обслужіваніє - піздєц усьому, а ви ще, блядюги, в євросоюз пхаєтеся з таким сервісом… Валєра! Заїбали... Як? Ну, Лєра… Яка в хуя різниця… Лєрочка, киця, принеси… (благально дивиться на Зланіча). мнє і мойому пріятєлю дві порції світлого пива… Олександрович, то й що? Чай чайом, а може пивка захочеться йобнуть. (регоче). Апєтіт пріходіт во врєм’я єди… Ой, бля, який ви протівний, Андрюша… Не схочете - сам вип’ю… Як доєдєм? (регоче). Охуєнно, Олександрович, доєдєм… Мені йобнути три кухлика, то я самому Шумахєру мастєр-клас дам… (підморгуючи Зланічу, співає). Я… Гаряча і гірка… Відчуй на смак яка… Ти чув… Як пахне… Кава… Це… Спокуси аромат… Це запах насолод… (хвилинку нудиться, починає репетувати). Валєра! Ти що там, чиряки на сраці колупаєш? Вляти дві пляшки пива, їби його мать, у стакани та кинути мені під носа - це що, бляха, висшая матєматіка, мать його вйоб? Піздєц усьому… (відбирає у офіціантки кухлі, один одразу перехиляє та трьома ковтками спорожнює, витирає вуса, посміхається). Трєбую доліва послє отстоя пєни! (регоче). Лєрочка, кицюнчик, ще пляшечку піднеси, зайчик, і цей… Олександрович, ви які курите? Кубінські? Піздєц усьому, Олександрович. (регоче). Лєрочка, у вас імєются кубінскіє? Нє? Принеси тоді пачку дуката. (до Зланіча). Це практічєскі один хуй. (до офіціантки). Лєра, почом у вас дукат? Гривня сорок? Спєкулянти, їби його мать…. Ну, хуй з ним. Давай дві пачки. (протягує м’яті три гривні). Ой, лялечко, решту залиш собі на барбариски. (задоволено регоче, щипає за стегно офіціантку та підморгує). Давай, мала, не затримуйся… Микола Якович через десять хвилин одчалює… (прислухається до радіо, починає підспівувати). Дом казьонний прєдо мной… Да тюрьма цєнтральная… Ні капєйкі за душой да дарога дальняя… Над обривом пал туман… Коні ход прібавілі… Я б махнул сєйчас стакан… Єслі б мне паставілі…
Щастьє єсть
Тепла літня погода. У парку ім. Леніна на лавці сидять двоє. Микола Якович Бовть, що безперервно палить, спльовує, розповідає та Зланіч, який уважно слухає теревені Миколи Яковича. Обидва задоволено мружаться від сонечка.
М и к о л а Я к о в и ч Б о в т ь: Олександрович, а як ти думаєш, щастя є? (після відповіді). А хулі нам? Ми й на серйозні теми очєнь дажє способні вести мову (запалює цигарку). Вчора дома був. (затягується цигаркою). Спочатку хтів з хлопцями зрання на коропа піти. Погодка дуже охуєнная для того діла була. Сонечко світить, мов дєвочка посміхається. Вітерець такий, лагідний, дме. (випускаючи дим). А ті пездюки звечора бурячихи нагризлись і хоч в сраку їх цілуй - сплять (спльовує). Вийшов я з тими вудками на вулицю. Самотній, мов далбайоб, стою. Бачу, іде Джузеппе Миронович. Сусіда мій. Протівний, мов кіргіз. Здоровкається, мовляв, пішли зі мною на богослужіння. Миронович, кажу, а ти що, бога за бороду вже схопив. Сміюся. А він такий серйозний, мовляв, я свідок цього… Як його… Єгови… Думаю, що ти мені яйця морочиш. Де ж ти раніше, падлюка, був. Році так у вісімдесят шостому, коли нас з Василем Ляпало з партії хотів випхати за п’янку. (емоційно). А тепер він із Всевишнім, дрянь така хитровиїбана. (спльовує). Свідок він, бля. Ну, це я тобі, Олександрович, так, а йому ж посміхаюсь. Нахуя мені сваритися? (спльовує). Ну, мать його вйоб, кажу, Миронович, пішли. (затягується цигаркою). Щось на тому збіговиську воно патякало, ще й пастора якогось пригнало з Москви, що нашою ні в зуб ногою. Не сподобалось мені, одним словом. (випускає дим). Але про щастя якось замислився. Що воно за фєномєн. Це щастя, їби його мать. (розмірковуючи). Не знаю, Олександрович, як воно у тебе, а особисто я лише раз справжнє щастя бачив. Без домішок. Цей… В сімдесят другому я в Карелії був. Не те щоб був - служив. Ну, як служив - ядерне сховище будував і різною хуйньою займався. (затягується цигаркою). Якось наше начальство вирішило нас трохи помуштрувати. Влаштувати стрільби на полігоні. А полігонів же ж в тій Карелії, ясна річ, як волосся на лобі. Немає. (випускає дим). Що його робити? Викликає начальство прапора Авдєєва. Дає йому двох салабонів і радиста Саарджашвілі з усім його технічним гамузом. Пиздуйте, каже начальство, в ліс робити полігон. Ті сказали «єсть» та й упиздили в хащі. (затягується цигаркою). А в цей час з Москви приїжджає комісія і заявляє, мовляв, будувати в Карєлії ядерне сховище міг придумать тіко їбанутої бабки внук. Нашого гєнєрала знімають, їбуть і везуть з собою до Москви, аби його трішечки і там поїбали. Весь цей час у частині мама-анархія і, звісно, папа стакан портвєйна. Про експедицію Амундсена, певна річ, всі забувають. (довго регоче). Через два місяці привозять з Москви нового гєнєрала. Той хуєє з обстановочкі та починає наводити лад у господарстві. Туди-сюди, чотирьох воїнів немає. Ніхуя сібє! Дєзєртіри! Ізмєннікі родіни! (випускає дим). Офіцерня збирає нас. Найті прєдатєлєй! Очолює пошуковий загін лейтенант Бачинський. Йдемо, йдемо. Знаходимо їх аж біля Фінляндії. Хуй його маму знає де. І що ти думаєш? Збудували хлопці ніхуйовий, відверто скажемо, полігон. Живуть - піздєц усьому. Патли очі закривають, а у діжках і лосятина, і ведмежатина. І солене м’ясо, і вялене, і якого там тільки дідька немає. З автомату дичини набили - живуть заєбісь. З прикордонниками домовились, так ті їм за балики з самої Фінляндії бренді носили та з якогось жєнского общєжітія дєвок водили. Заходимо - хуєєм з того всього. В каптьорці наші хлопці в дурня їбошать два на два, п’яні фінки сопуть на ведмежих шкірах, а з рації Саарджашвілі «Голос Амєрікі» грає бугі-мугі. Згодом, Саарджашвілі в поясненні зазначив, що рацію він розбив к хуям, аби ніяка підарасіна не названювала, а з рештків радіозалізяччя скрутив прійомнік. І саме тоді, Олександрович, я зрозумів, що є щастя в цьому світі. Точно є!
Нові сміливі поетично-тенісні витвори шановного пана Зланіча читайте у нашому найсвіжішому числі у розділі "
Під штандарами". А ще більше віршів
Андрія Зланіча можна знайти на
його авторській сторінці на сайті ЗАХІД-СХІД. Бажаємо задоволення від читання!