Jul 11, 2007 23:19
Жив собі равлик.
Вона лежала на травичці. Ні, Вона ковиркалась на травичці, бо хмаринки, граючись з Нею, то затуляли, то відкривали промінчики сонця, які падали на живіт і лоскотали пятки. Равлик ковиркався разом з Нею, не відпускаючи зі своїх слизьких обіймів. Сьогодні равлик був Її другом, бо в Нього був добрий настрій і Він вже двічі посміхнувся Їй. Потім випав дощ, равлик від вологи Її літніх сліз сховався у панцир і закотився у тіло через свій улюблений отвір. Проходячи повз Неї Він дорікнув: "Ти знову схибила". Равлик нещадно поїдав нервові закінчення помазуючи їх мозком. Поки він ще в голові у Неї є час спасти душу. 2 місяці і 2 тижні - і Його вже не буде. Це найбільша радість, в момент коли Він далеко і масштабне горе, в час коли Він дихає на Неї. Він поїде, а Вона залишиться найбільш нещасна у своєму щасті.