вєни рукі рєкі

Nov 19, 2009 18:52

Я вспильчівий чєловєк. Ну як вспильчівий... я дуже тиха, спокійна, все в собі тримаю, все в собі переживаю, накоплюється воно в мені, а потім ахтунг, рєбята.
Так і трапилось на моїй першій роботі. Умови роботи я описувать не буду, бо воно нікому не треба, а мені дуже важко те все згадувать. Так ось, случився в мене на роботі стрес. Або навіть нервовий зрив. Мене в стотисячний раз все заїбало і мені вкрай стало необхідно померти. Просто аж трусило мене всю. Я була одна в офісі. Спочатку билася головою об стіл (це дійсно правда, збрехать можна було б покрасівше), не попускало, то я почала ритися по шафам. І знайшла пілу. Звичайну ручну пілу. Невеличку таку. З великими зубчиками. І Заєбуня рєшіла умєрєть (с) (хто читав того вульгарного коєльо, той пойме).
Коротше, я взяла ту пилу і почала рубати собі руку. Тобто воно виглядало, наче я собі пиляю руку, а насправді я різала собі вєни. Піляла по-тупому попєрьок запястья. Воно звісно ж ніхуя не різало, а тікі царапало шкіру і дуже боліло. Попиляла я попиляла, та й покинула. Покинула та й заплакала від туги. Така історія. Ніхто про це не чув, ніхто про це не знає.
А незадовго до звільнення я нашкрябала циркулем на столі в свого шефа слово "люціфєр".
Гніда бо він був.
Все.
Previous post Next post
Up