Ну, за проєзд!
Колись, у далекому 95-у, він був хай не найбільшого калібру, але мажором. Його виперли з першого курсу нашого технічного університету і його папА влаштував його до нашого "вишу" на перший курс. У свої юні роки він їздив на зарядженій "Ниві" з касетником і падкими до синів балашівських нуворишів дівками. Курив драп на "гальорці" в аудиторії. Він був реальним, а ми наче якимись погано оцифрованими у своїх стоптаних черевиках і неоковирних куртках. Ми робили вигляд, що ми вищі за таких, як він, бо носили в рюкзаках Гессе і ходили до кіноклубу на Бунюеля. А насправді заздрили, чого там приховувати.
Його батько застрелив з рушниці сусідського кота, який розлігся на його "мерсі". Коли він це розповідав, він так заливисто сміявся, що його золотий ціпок моделі "бісмарк", модної тоді серед кіровоградських гангстерів, трясся і шурхотів.
Пізніше він сам їздив на "мерсі". Чи стріляв він у котів - не знаю.
Ми сьогодні їхали в маршрутці з дружиною і сином з музичної школи. Сиділи якраз за водієм спиною до нього. Ззаду мене хтоь вдарив у бік. Я повернувся до водія. Це був він, мажор, якого я не бачив з першого курсу. Його таки виперли тоді, але це інша історія.
"А чо, нормально! Тут печка пока новая, все дела! Я как увидел, шо на новый маршрут новые бусы купили - сюда сразу. Манал я зимою на "газели"! За проезд передаем! Льготные то в "газелях"! А у нас коммерческий маршрут!".
З цієї історії треба було б вивести якусь мораль, але моралі ніякої підходящої щось не знаходиться. Де верх, там і низ, де сансара, там і нірвана. Всі ми в одній юдолі печалі, що з цепком "бісмарк", що зі скрипочкою 1/8 в руках. Головне не забувати, що на зиму пічки в "газелях" не тойво, і вчасно передавати за проїзд. Такі діла.
Його батько застрелив з рушниці сусідського кота, який розлігся на його "мерсі". Коли він це розповідав, він так заливисто сміявся, що його золотий ціпок моделі "бісмарк", модної тоді серед кіровоградських гангстерів, трясся і шурхотів.
Пізніше він сам їздив на "мерсі". Чи стріляв він у котів - не знаю.
Ми сьогодні їхали в маршрутці з дружиною і сином з музичної школи. Сиділи якраз за водієм спиною до нього. Ззаду мене хтоь вдарив у бік. Я повернувся до водія. Це був він, мажор, якого я не бачив з першого курсу. Його таки виперли тоді, але це інша історія.
"А чо, нормально! Тут печка пока новая, все дела! Я как увидел, шо на новый маршрут новые бусы купили - сюда сразу. Манал я зимою на "газели"! За проезд передаем! Льготные то в "газелях"! А у нас коммерческий маршрут!".
З цієї історії треба було б вивести якусь мораль, але моралі ніякої підходящої щось не знаходиться. Де верх, там і низ, де сансара, там і нірвана. Всі ми в одній юдолі печалі, що з цепком "бісмарк", що зі скрипочкою 1/8 в руках. Головне не забувати, що на зиму пічки в "газелях" не тойво, і вчасно передавати за проїзд. Такі діла.