Літератури псот
Цими днями на Кіровоградщині святій і грішній відбудеться Всеукраїнський фестиваль української новели, не більше і не менше. Розпочнеться він заходами на батьківщині Юрія Яновського, у с.Нечаєвка Компанієвського району нашої затишної області. І ось вам історія про Яновського, Нечаєвку і взагалі - кіровоградців.
А відбулася вона, коли свого часу готувалися святкувати якусь круглу дату з дня народження покійного митця. До засніженої Нечаєвки приїхав Олесь Гончар і люди з республіканського радіо. Поїхав туди і один кіровоградський митець з магнітофоном і палаючим серцем.
Річ у тому, що у Нечаєвці на той момент проживала бабуся віком 96 років, яка добре знала ювіляра і його шановну родину. Республіканське радіо і наш митець власне і поїхали записати інтерв’ю і спогади про нашого видатного земляка.
До хати покійного митця під руки дві молодиці років 75 завели бабцю, до якої засніженою Україною їхали радіолюди з далекого Києва. Ті включили мікрофони і почали допитувати бабцю, замотану у хустки так, що звідти блищало тільки сердите око і кінчик носа.
Бабця була глухувата, тому люди з радіо кричали. Гончар від тих криків кривився, але з терпеливо чекав слів раритетної бабці, яка була знайома з Самим.
- Бабка! Бабка! Яновського знала?!, - кричали журналісти.
Бабця не ворушилася.
- Яновських знала, питаємо?, - і знов тиша.
Нарешті під хустинами щось скрипнуло і всі почули голос землячки покійного літератора.
-Багаті були!, - викрикнула бабця. З несподіванки всі підскочили, а Гончар якось радісно-здивовано подивився на вінтажну бабцю.
- Багаті були!, - знову закричала бабця і замовкла на декілька хвилин.
Око в хустках погасло, а потім знов заблищало.
- Багаті!, - гаркнула вона, - І противні!
- Інтерв’ю закінчено, - урочисто оголосив Гончар, - Їдемо додому.
А відбулася вона, коли свого часу готувалися святкувати якусь круглу дату з дня народження покійного митця. До засніженої Нечаєвки приїхав Олесь Гончар і люди з республіканського радіо. Поїхав туди і один кіровоградський митець з магнітофоном і палаючим серцем.
Річ у тому, що у Нечаєвці на той момент проживала бабуся віком 96 років, яка добре знала ювіляра і його шановну родину. Республіканське радіо і наш митець власне і поїхали записати інтерв’ю і спогади про нашого видатного земляка.
До хати покійного митця під руки дві молодиці років 75 завели бабцю, до якої засніженою Україною їхали радіолюди з далекого Києва. Ті включили мікрофони і почали допитувати бабцю, замотану у хустки так, що звідти блищало тільки сердите око і кінчик носа.
Бабця була глухувата, тому люди з радіо кричали. Гончар від тих криків кривився, але з терпеливо чекав слів раритетної бабці, яка була знайома з Самим.
- Бабка! Бабка! Яновського знала?!, - кричали журналісти.
Бабця не ворушилася.
- Яновських знала, питаємо?, - і знов тиша.
Нарешті під хустинами щось скрипнуло і всі почули голос землячки покійного літератора.
-Багаті були!, - викрикнула бабця. З несподіванки всі підскочили, а Гончар якось радісно-здивовано подивився на вінтажну бабцю.
- Багаті були!, - знову закричала бабця і замовкла на декілька хвилин.
Око в хустках погасло, а потім знов заблищало.
- Багаті!, - гаркнула вона, - І противні!
- Інтерв’ю закінчено, - урочисто оголосив Гончар, - Їдемо додому.