Поточне осіннє
Наближення осені відчуваєш ще у серпні. Останні ранки літа були прохолодними і трохи сумними. Не дивлячись на те, що на Набережній несподівано зацвіли каштани, листя на них і трава під ними пожовкли, а вранішні алкоголіки біля мосту, яких я зустрічаю майже кожного ранку, перейшли з пива на більш міцні напої.
Теж мені новина, скажете ви. Вмирання літа нагадує нам про наближення власної старості, ми і без Капітана Очевидності це знаємо. Але ж усвідомлення цього аж ніяк не уберігає нас від тієї солодкуватої печалі, яка народжується в нас наприкінці серпня. Ви собі як хочете, а мені цей стан навіть подобається.
Однією з перших ознак осені є дідусь, який тепер кожного ранку сидить у плащі і кашкеті за столиком у дворі Будинку Сліпих і слухає старий радянський транзисторний радіоприймач. Раніше тут час від часу відбувалися серйозні шахові баталії серед сліпих, до речі. Кажуть, це була серйозна шахова школа. Сліпі не тільки пам’ятали положення кожної шахової фігури на шахівниці, але й з легкістю обігравали зрячих гостей, спортивний азарт яких штовхав на абсолютно безнадійну справу - виграти у господарів тихого дворика на розі Великої Пермської і Кірова, де колись була пересильна тюрма.
Ще одною ознакою осені для мене став переїзд сусіда моєї бабусі. Це у тому будинку, де я провів перші 25 років свого життя. Він був побудований ще у 1925 році. Маленькі кухні і вбиральні - ознака того, що воду і каналізацію жителі “комуналок” тепер майже елітного будинку в центрі в сімдесяті роки проводили власними силами. Тепер тут живуть виключно “мажори” і пенсіонери, які не піддалися спокусі продати квартиру депутатові районної ради і переїхати з кішкою, фікусом і сімейним альбомом в один зі спальних мікрорайонів міста.
У сусіда, який власне переїхав, прізвище складалося з двох літер. Це, як і фетровий капелюх, додає йому певного шарму. Інакше ви б на нього просто не звернули уваги - сидить собі на лавочці біля роздовбаного дитячого майданчику, тихий і непримітний. Він неначе весь час знаходиться у “сліпій зоні”, погляд прослизає повз нього і зачіпається тільки за крила його капелюха. Він є викладачем політекономії і полум’яним комуністом. Але неагресивним.
Радянська влада насправді жодних преференцій йому не робила. Його переконання не забезпечували йому ні достойної зарплати, ні пристойного житла - він в’їхав свого часу в “комуналку” в результаті якогось обміну з ще більш печального житла з пічним опаленням. Так він і прожив у нас, тихий і непримітний, у малесенькій квартирці, в якій ремонт не робився ось вже 40 років. Але несподівано зійшовся з молодшою сусідкою, матір’ю дівчини-підлітка, вони продали свої квартири і перебралися в бетонне гетто з усіма зручностями, автономним опаленням і постійним вітром у дворі, який у будь-яку пору року тепер зриватиме його капелюха.
Новий власник двох квартир, які тепер перебудовують в одну, вже робить ремонт. Під під’їздом лежать дерев’яна “дранка” зі стін і стелі, на яку була нанесена штукатурка, і залишки нехитрого декору, який прикрашав житло марксиста. Це фанерні стенди з тезами про підвищення продуктивності соціалістичного виробництва і показниками економічного розвитку Монгольської республіки.
Все це старий комуністичний каштан у вицвілому капелюсі, який несподівано зацвів шлюбом з білявкою і автономним опаленням, залишив разом з щасливим соціалістичним минулим мокнути під ранішнім дощиком.
Так що можете будь-що казати тут про наближення старості і недостатність вітаміну D в організмі, але ніщо і ніколи не завадить викинути щасливе фанерне минуле і зацвісти на зло теоретикам марксизму-ленінізму прямо цією ранньою осінню. Якщо у вас є така онтологічна потреба, звичайно.