День незалежності, кіровоград едішн.
Посони і сестри! Думаю ні у кого не викликає сумнівів той факт, що святкувати День незалежності у місті є не тільки печалькою, але й моветоном - ніде і ніколи так не проявляється залежність від окупаційної влади, як на Індепенденс дей у Кіровограді. Тобто - не відбувається нічого, достойного пензля Моцарта, як то кажуть. Саме тому більшість соціально-активних кіровоградців їдуть вживати у райони і села Кіровоградщини в цей світлий для кожного арія день.
Свій незалежний анабазис ми розпочали з відвідин найурановішого місця України - смт.Смоліне Маловисківсього району, містечка оріджинал тру уранових шахтарів. Щоб ні у кого не викликало сумнівів, куди саме занесла вас радіоактивна доля, на в'їзді до міста уранових старателів вас, допитливих мандрівників, місіонерів, пілігрімів, шукачів уранових скарбів чи хто ви там є, зустрічає мирний атом:
Селище назване на честь Миколи Смоліна, який відкрив тут в 1968 році кошерне родовище урану. Його і досі видобувають дідівськими методами (якщо наші діди колупали уран, звичайно) прямо на території міста.
А самі місцеві жителі називають свою малу уранову батьківщину Алабамою.
Власне, селище складається з трьох районів - ГРП, Посьолок і Город ( у сенсі "місто"). Саме Город, всі будинки якого розташовані на одній единій вулиці Козакова, і є культурним і політичним центром Смоліне.
Тут розташована у колишній будівлі дитячого садочку сільська рада (парканчик з бегемотикам, лисиця з вороною і сиром на фасаді - все, як у людей), тут же ж, за парканчиком - культурний центр Алабими кафе "Алабама" з достойним дизайном, непоганою кухнею і божеськими цінами, де грає виключно українська естрада 60-80х з рідкими вкрапленнями Колі Гнатюка. Рекомендую уранові деруни з грибами, якшо шо. Другим за значимістю для духовного життя смолинчан культурним закладом є гендель "VIP", який місцеві жителі зневажливо називають "ВІРом". Та відміну від цілком пристойної "Алабами", цей гендель працює і вночі.
Будинки тут побудовані не рівненькими паралелепипедами, як заведено у непривчених до урану міщан, а вигнутими дугою - щоб пилячку уранову протягами видувало. Щоб ви розуміли, відвали знаходяться також на території міста. І взагалі руду вгорі шахтарі також перекидують олдскульною лопатою. З радіаційного захисту - ватно-марлева пов'язка, такі справи!
За чутками, щебінка, яка є відходом виробництва, яку деактивують кислотою і яка ніби-то придатна після цього для будівництва, насправді "фонить" як і фонила, а кислота якимось хитрим хімічним чином просто "обдурює" дозиметри. Не буду брехати, скажу одне - свині, яких смолінчане традиційно тримають у гаражах, побудованих у тому числі з місцевих будматеріалів, вражають своїми неприродніми розмірами і розумовими здібностями непідготовленого рафінованого жителя обласного центра.
Насправді День незалежності у Смоліно святкують приблизно так само як і у Кіровограді. Тобто ніяк. А от наступного дня тут відбудеться мегасуперсвято для місцевих - День шахтаря. Стадіон, базар - зазвичай все вщент забите піддатими шахтарями з сім'ями, співає найнятий за недорого Віктор Павлік, на якого з цікавістю і подивом дивляться красиві, "кров з ураном", смолянки - шахтарі тут в основному широкоплечі, високі і мужні, а тут щось маленьке і напомажене завезли!
В цей день патрулі ДАЇ перекривають виїзд з селища, щоб нетверезі шахтарі традиційно не чухнули після Павлика за сто кілометрів до обласного центру запалювати уранові вогні на міських діскотеках. Від гріха подалі, щоб критична маса не накопичувалася.
Коротше кажучи, Смоліне - це місце, де можна з розмахом відсвяткувати якесь інше свято. День Незалежності у Смоліне обіцяв бути томним.
Тож ми допиваємо пиво і збираємся до сусіднього району, у с.Скопіївка, де кожного року відбувається мегаконцерт із зірками, салютами і чотирма-п'ятьма тисячами глядачів. Але про це у наступному пості, бо глуха ніч, а дорослим і діткам пора спатки, як то кажуть!
Свій незалежний анабазис ми розпочали з відвідин найурановішого місця України - смт.Смоліне Маловисківсього району, містечка оріджинал тру уранових шахтарів. Щоб ні у кого не викликало сумнівів, куди саме занесла вас радіоактивна доля, на в'їзді до міста уранових старателів вас, допитливих мандрівників, місіонерів, пілігрімів, шукачів уранових скарбів чи хто ви там є, зустрічає мирний атом:
Селище назване на честь Миколи Смоліна, який відкрив тут в 1968 році кошерне родовище урану. Його і досі видобувають дідівськими методами (якщо наші діди колупали уран, звичайно) прямо на території міста.
А самі місцеві жителі називають свою малу уранову батьківщину Алабамою.
Власне, селище складається з трьох районів - ГРП, Посьолок і Город ( у сенсі "місто"). Саме Город, всі будинки якого розташовані на одній единій вулиці Козакова, і є культурним і політичним центром Смоліне.
Тут розташована у колишній будівлі дитячого садочку сільська рада (парканчик з бегемотикам, лисиця з вороною і сиром на фасаді - все, як у людей), тут же ж, за парканчиком - культурний центр Алабими кафе "Алабама" з достойним дизайном, непоганою кухнею і божеськими цінами, де грає виключно українська естрада 60-80х з рідкими вкрапленнями Колі Гнатюка. Рекомендую уранові деруни з грибами, якшо шо. Другим за значимістю для духовного життя смолинчан культурним закладом є гендель "VIP", який місцеві жителі зневажливо називають "ВІРом". Та відміну від цілком пристойної "Алабами", цей гендель працює і вночі.
Будинки тут побудовані не рівненькими паралелепипедами, як заведено у непривчених до урану міщан, а вигнутими дугою - щоб пилячку уранову протягами видувало. Щоб ви розуміли, відвали знаходяться також на території міста. І взагалі руду вгорі шахтарі також перекидують олдскульною лопатою. З радіаційного захисту - ватно-марлева пов'язка, такі справи!
За чутками, щебінка, яка є відходом виробництва, яку деактивують кислотою і яка ніби-то придатна після цього для будівництва, насправді "фонить" як і фонила, а кислота якимось хитрим хімічним чином просто "обдурює" дозиметри. Не буду брехати, скажу одне - свині, яких смолінчане традиційно тримають у гаражах, побудованих у тому числі з місцевих будматеріалів, вражають своїми неприродніми розмірами і розумовими здібностями непідготовленого рафінованого жителя обласного центра.
Насправді День незалежності у Смоліно святкують приблизно так само як і у Кіровограді. Тобто ніяк. А от наступного дня тут відбудеться мегасуперсвято для місцевих - День шахтаря. Стадіон, базар - зазвичай все вщент забите піддатими шахтарями з сім'ями, співає найнятий за недорого Віктор Павлік, на якого з цікавістю і подивом дивляться красиві, "кров з ураном", смолянки - шахтарі тут в основному широкоплечі, високі і мужні, а тут щось маленьке і напомажене завезли!
В цей день патрулі ДАЇ перекривають виїзд з селища, щоб нетверезі шахтарі традиційно не чухнули після Павлика за сто кілометрів до обласного центру запалювати уранові вогні на міських діскотеках. Від гріха подалі, щоб критична маса не накопичувалася.
Коротше кажучи, Смоліне - це місце, де можна з розмахом відсвяткувати якесь інше свято. День Незалежності у Смоліне обіцяв бути томним.
Тож ми допиваємо пиво і збираємся до сусіднього району, у с.Скопіївка, де кожного року відбувається мегаконцерт із зірками, салютами і чотирма-п'ятьма тисячами глядачів. Але про це у наступному пості, бо глуха ніч, а дорослим і діткам пора спатки, як то кажуть!