Про мовні ідентичності
Коли розмовляю нерідною мовою, завжди почуваюся «в ролі». Так, неначе, кожна мова таврує мене «своїм» тембром голосу, мімікою та жестикуляцією.
Дивуюся від того як вилітають із рота сталі конструкції, артикулюються складні звуки, формуючи щоразу один і той же образ і тип поведінки.
У мене 5 мовних ідентичностей, однак перша з них, скажімо, «природна», позначає всі решта невиправним акцентом і Іншістю і таким чином підриває їх, викриває їх набутість і штучність.
1.Українська-найбільш комфортна, приємна та довершена. Одягаю її із легкістю. І завжди відчуваю себе впевнено.
2.Російська нагадує ходулі або високі підбори. В ній інколи почуваюся по-ідіотськи. Але мені страшенно подобається віртуозно АКАТИ.
3.Англійська. Робочий тон. Жодного шарму. Офісна дама із педантичними звичками. Правда, бувають винятки у вигляді Шекспірівських фразеологізмів типу «Blow, winds, and crack your cheeks» чи «Fie, foh, and fum, I smell the blood of a British man».
4.Польська. Найбільш витіювата, артистична. Вимагає від мене неабияких зусиль, особливо ввечері. Коли розмовляю цією мовою ,здається, що на мені екстравагантний чорний костюм від Йодзі Ямамото із червоним маком у верхній кишені.
5.Іспанська -це мармуляда. Смакуєш артиклі „la”,”el” та гніваєшся із подвійним rr у словах «arriba» i «perro».
Шкільні роки змусили мене втискати до голови неприязну мені німецьку, яка асоціювалась із приміркою військової уніформи. А оскільки цьому процесу противилась моя фізіологія, ці елементи чужого дуже швидко покинули мій організм назавжди.
Сербська художниця Катаріна Здєлар останнім часом теж працює із темою мови. Проект, який вона представляла на Венеціанському Бієнале, пов'язаний із мовою як матрицею формування суспільно-інтегрованої людини, а також із фізіологічнічтю процесу мовлення. Детальніше про зазнімкованих емігрантів читати тут: http://pzwart.wdka.hro.nl/fama/studentwork/katarinazdjelar/
Дивуюся від того як вилітають із рота сталі конструкції, артикулюються складні звуки, формуючи щоразу один і той же образ і тип поведінки.
У мене 5 мовних ідентичностей, однак перша з них, скажімо, «природна», позначає всі решта невиправним акцентом і Іншістю і таким чином підриває їх, викриває їх набутість і штучність.
1.Українська-найбільш комфортна, приємна та довершена. Одягаю її із легкістю. І завжди відчуваю себе впевнено.
2.Російська нагадує ходулі або високі підбори. В ній інколи почуваюся по-ідіотськи. Але мені страшенно подобається віртуозно АКАТИ.
3.Англійська. Робочий тон. Жодного шарму. Офісна дама із педантичними звичками. Правда, бувають винятки у вигляді Шекспірівських фразеологізмів типу «Blow, winds, and crack your cheeks» чи «Fie, foh, and fum, I smell the blood of a British man».
4.Польська. Найбільш витіювата, артистична. Вимагає від мене неабияких зусиль, особливо ввечері. Коли розмовляю цією мовою ,здається, що на мені екстравагантний чорний костюм від Йодзі Ямамото із червоним маком у верхній кишені.
5.Іспанська -це мармуляда. Смакуєш артиклі „la”,”el” та гніваєшся із подвійним rr у словах «arriba» i «perro».
Шкільні роки змусили мене втискати до голови неприязну мені німецьку, яка асоціювалась із приміркою військової уніформи. А оскільки цьому процесу противилась моя фізіологія, ці елементи чужого дуже швидко покинули мій організм назавжди.
Сербська художниця Катаріна Здєлар останнім часом теж працює із темою мови. Проект, який вона представляла на Венеціанському Бієнале, пов'язаний із мовою як матрицею формування суспільно-інтегрованої людини, а також із фізіологічнічтю процесу мовлення. Детальніше про зазнімкованих емігрантів читати тут: http://pzwart.wdka.hro.nl/fama/studentwork/katarinazdjelar/