Зелена осінь
Глянула у вікно в ту мить, коли сонце сховалося за будинками. А у дворі багато дерев. Густа насичена зелень. Проміння з-за будинків б’є в небо, а дерева поглинула тінь. Якщо прикласти долоні до лиця, щоб не бачити бетонних коробочок, то перед очима буде лише зелене бурхливе море, в якому високими хвилями здіймаються тополі. Клаптик лісу в місті.
Давно не пам’ятаю літа, щоб наприкінці серпня дерева були такі густо-зелені. З вікна не видно ані плямочки жовтої, хіба десь серед холодної зелені вкраплення смарагдове.
Люблю, коли восени дерева ще зелені, а повітря вже терпке і п’янке, настояне на літі, дражнить ніздрі ще нерозгаданою обіцянкою.
Щось має змінитися.
Я повільно вдихаю, втягуючи в себе повітря. Напиваюся ним і відчуваю, як тіло наповнюється легкістю й силою.
Тепер можна летіти.
Давно не пам’ятаю літа, щоб наприкінці серпня дерева були такі густо-зелені. З вікна не видно ані плямочки жовтої, хіба десь серед холодної зелені вкраплення смарагдове.
Люблю, коли восени дерева ще зелені, а повітря вже терпке і п’янке, настояне на літі, дражнить ніздрі ще нерозгаданою обіцянкою.
Щось має змінитися.
Я повільно вдихаю, втягуючи в себе повітря. Напиваюся ним і відчуваю, як тіло наповнюється легкістю й силою.
Тепер можна летіти.