Інтерв'ю газеті "Час і події" (Чикаго)
Ексклюзивні інтерв‘ю з Форуму видавців-2016 у Львові. Яна Дубинянська: «Фантастичний елемент у літературі дозволяє дивитися на життя під будь-яким кутом»
Відома в Україні та за її межами письменниця Яна Дубинянська привезла до Львова свій новий роман про час. Яна вирізняється вмінням серйозні психологічні та соціальні явища описувати через площину фантастики. Її аудиторія дуже різна, але одностайна в очікуванні наступного твору улюбленої авторки.
- Яно, розкажи про роман «Свій час».
- Головний герой цього роману - письменник, і він теж мусить постійно відповідати на такі запитання. І розуміє, що у стислому викладенні це звучить банально - роман про час, бо хто ще не писав про час? Модератор моєї презентації на Форумі видавців - Маріанна Кіяновська - висловилася так: «Це - роман ідей. При цьому, він динамічний і сюжетний, читається легко».
- Чим особисто для тебе є категорія часу?
- Мабуть, як і для героя, Андрія Марковича, - ресурсом. Якщо вміти домовлятися з часом, він стає достоту своїм, але парадокс у тім, що час все одно залишається сильнішим за людину. У романі я намагаюся препарувати час ззовні: герой випадає з часового виміру взагалі. А це - інша мова, інші дієслова і прислівники, інакше все.
- Якщо на чоловіків-письменників «працює» все ближнє коло, то як тобі вдається поєднувати родину, основну роботу і письменництво?
- Думаю, письменників-чоловіків, на яких аж так віддано працює все ближнє коло, дедалі менше і менше, і це добре. Майбутнє - за партнерськими стосунками між чоловіком і жінкою, спина до спини. У мене є кому прикрити спину, це важливо. А решта - таки справа стосунків з часом. Зрозуміло, я нічого не встигаю (сміється), але я, принаймні, намагаюся.
- Часто вживають термін «жіноча література», чи можна поділити літературу за гендерним принципом?
- «Жіноча література» - передусім, евфемізм до жанру любовного роману, основною аудиторією якого є жінки. При цьому, автор може бути й чоловіком. Друге визначення «жіночої літератури» - це література, в якій висловлюється суто жіночий досвід. І це важливо, адже впродовж сторіч абсолютну більшість письменників становили чоловіки. Проте обидва варіанти - не про мене: я не пишу в жанрі любовного роману, це - по-перше, і власний жіночий досвід - не єдине, що мене цікавить як письменницю, це - друге.
- Чому ти з-посеред усіх жанрів вибрала фентезі?
- (Зітхає). Я не маю жодного стосунку до фентезі. Але запитують про це постійно - бо навіть журналісти дуже плавають у термінології. Фентезі - лише один з напрямів фантастики. А вона буває і філософською, і психологічною, і соціальною - це вже більше про мене. Фантастичний елемент у літературі дозволяє дивитися на життя під будь-яким кутом, досліджувати людину і суспільство, прогнозувати, висловлювати будь-які ідеї... взагалі, можна все. Єдина умова - чесність, це стосується літератури взагалі, незалежно від жанру.
- Пишеш на запит своєї аудиторії?
- Ні, на запит аудиторії я не пишу, і сподіваюся, що моїм читачам цього не треба. А мої читачі (зараз, у добу соцмереж, вони дають про себе знати) дуже різні - від дівчат-філологинь до немолодих чоловіків з технічною освітою. Щось, мабуть, об’єднує цих людей: по-перше, здатність мислити, але ж, певна річ, і щось іще, якась спільна хвиля.
- Яно, ти дуже плодовитий письменник, які романи були найуспішнішими у комерційному плані, які найулюбленіші?
- Та не те щоб аж надто плодовитий - я пишу, час іде, книжки виходять. Надуспішною в комерційному плані я не була ніколи, це взагалі-то не моя справа - просувати і продавати книжки. Якщо комусь з видавців вдасться зробити з мого роману комерційний вибух - я буду рада, і вони, підозрюю, теж. Мої книги також продаються в Росії. У Польщі зараз перекладають мою повість «Дружини привидів», у США публікувалося оповідання англійською в Інтернет-виданні, а в газеті «Час і Події» - чимало українською. Взагалі-то, це теж справа видавця або літагента - продаж прав за кордон. А улюблені всі, звісно.
- Яка ситуація сьогодні в Україні з книговидавництвом і літературними талантами?
- Парадоксально добра. Бо в країні, яка перейшла на воєнні рейки, книговидання мало б узагалі загнутися або перетворитися на суцільну пропаганду - а воно живе, і навіть бурхливо. І з талантами теж усе, нібито, непогано!
- На твою думку, книжкові форуми та літературні конкурси важливі у становленні письменника?
- Перша книжка в мене вийшла за результатами конкурсу («Смолоскип»), отже, це точно важливо! (Сміється). А взагалі - це так зване літературне життя, тусівка, про все це колись писатимуть мемуари. Але можна існувати в літературі і поза всілякими конкурсами, фестивалями і форумами, це є питання особистого вибору.
Відома в Україні та за її межами письменниця Яна Дубинянська привезла до Львова свій новий роман про час. Яна вирізняється вмінням серйозні психологічні та соціальні явища описувати через площину фантастики. Її аудиторія дуже різна, але одностайна в очікуванні наступного твору улюбленої авторки.
- Яно, розкажи про роман «Свій час».
- Головний герой цього роману - письменник, і він теж мусить постійно відповідати на такі запитання. І розуміє, що у стислому викладенні це звучить банально - роман про час, бо хто ще не писав про час? Модератор моєї презентації на Форумі видавців - Маріанна Кіяновська - висловилася так: «Це - роман ідей. При цьому, він динамічний і сюжетний, читається легко».
- Чим особисто для тебе є категорія часу?
- Мабуть, як і для героя, Андрія Марковича, - ресурсом. Якщо вміти домовлятися з часом, він стає достоту своїм, але парадокс у тім, що час все одно залишається сильнішим за людину. У романі я намагаюся препарувати час ззовні: герой випадає з часового виміру взагалі. А це - інша мова, інші дієслова і прислівники, інакше все.
- Якщо на чоловіків-письменників «працює» все ближнє коло, то як тобі вдається поєднувати родину, основну роботу і письменництво?
- Думаю, письменників-чоловіків, на яких аж так віддано працює все ближнє коло, дедалі менше і менше, і це добре. Майбутнє - за партнерськими стосунками між чоловіком і жінкою, спина до спини. У мене є кому прикрити спину, це важливо. А решта - таки справа стосунків з часом. Зрозуміло, я нічого не встигаю (сміється), але я, принаймні, намагаюся.
- Часто вживають термін «жіноча література», чи можна поділити літературу за гендерним принципом?
- «Жіноча література» - передусім, евфемізм до жанру любовного роману, основною аудиторією якого є жінки. При цьому, автор може бути й чоловіком. Друге визначення «жіночої літератури» - це література, в якій висловлюється суто жіночий досвід. І це важливо, адже впродовж сторіч абсолютну більшість письменників становили чоловіки. Проте обидва варіанти - не про мене: я не пишу в жанрі любовного роману, це - по-перше, і власний жіночий досвід - не єдине, що мене цікавить як письменницю, це - друге.
- Чому ти з-посеред усіх жанрів вибрала фентезі?
- (Зітхає). Я не маю жодного стосунку до фентезі. Але запитують про це постійно - бо навіть журналісти дуже плавають у термінології. Фентезі - лише один з напрямів фантастики. А вона буває і філософською, і психологічною, і соціальною - це вже більше про мене. Фантастичний елемент у літературі дозволяє дивитися на життя під будь-яким кутом, досліджувати людину і суспільство, прогнозувати, висловлювати будь-які ідеї... взагалі, можна все. Єдина умова - чесність, це стосується літератури взагалі, незалежно від жанру.
- Пишеш на запит своєї аудиторії?
- Ні, на запит аудиторії я не пишу, і сподіваюся, що моїм читачам цього не треба. А мої читачі (зараз, у добу соцмереж, вони дають про себе знати) дуже різні - від дівчат-філологинь до немолодих чоловіків з технічною освітою. Щось, мабуть, об’єднує цих людей: по-перше, здатність мислити, але ж, певна річ, і щось іще, якась спільна хвиля.
- Яно, ти дуже плодовитий письменник, які романи були найуспішнішими у комерційному плані, які найулюбленіші?
- Та не те щоб аж надто плодовитий - я пишу, час іде, книжки виходять. Надуспішною в комерційному плані я не була ніколи, це взагалі-то не моя справа - просувати і продавати книжки. Якщо комусь з видавців вдасться зробити з мого роману комерційний вибух - я буду рада, і вони, підозрюю, теж. Мої книги також продаються в Росії. У Польщі зараз перекладають мою повість «Дружини привидів», у США публікувалося оповідання англійською в Інтернет-виданні, а в газеті «Час і Події» - чимало українською. Взагалі-то, це теж справа видавця або літагента - продаж прав за кордон. А улюблені всі, звісно.
- Яка ситуація сьогодні в Україні з книговидавництвом і літературними талантами?
- Парадоксально добра. Бо в країні, яка перейшла на воєнні рейки, книговидання мало б узагалі загнутися або перетворитися на суцільну пропаганду - а воно живе, і навіть бурхливо. І з талантами теж усе, нібито, непогано!
- На твою думку, книжкові форуми та літературні конкурси важливі у становленні письменника?
- Перша книжка в мене вийшла за результатами конкурсу («Смолоскип»), отже, це точно важливо! (Сміється). А взагалі - це так зване літературне життя, тусівка, про все це колись писатимуть мемуари. Але можна існувати в літературі і поза всілякими конкурсами, фестивалями і форумами, це є питання особистого вибору.