в газете "Ділове місто" (Каменец-Подольский):
ЧОГО ХОЧЕ КРИМ??
Останнім часом частіше доводилося зустрічатися з військовими та політиками. І ті, й інші інтерв’ю завжди дещо важкі: у першому випадку важко підібрати слова для запитань і вдячності, а в другому - для об’єктивності. Але ця зустріч стала особливою. Моя співрозмовниця - незвичайна у ряді попередніх обличь. Вона - письменниця і журналіст Яна Дубинянська, але особлива не лише цим. Яна народилася і довгий час жила в Криму, тож цією темою володіє, як ніхто інший, власне, як і великою кількістю інших тем. Щоб краще її зрозуміти, варто прочитати хоч одну з її книг, яких, до речі є два десятка. Або можна переглянути в мережі тексти колонки у Forbes Woman, автором якої вона була довгий час. Але поки просто відкладіть на 5 хвилин вибори, фінанси, роботу - і подивіться на світ навколо під іншим кутом.
«КОЛИ ЛЮДИНА ПІДНІМАЄТЬСЯ У ПОВІТРЯ НА КУЛІ - ТАК І ПОВИННО БУТИ»
Як часто Ви буваєте в Кам’янці?
- Зараз це втретє - приїхала на Чемпіонат з повітроплавання. Минулого року теж була на фестивалі повітряних куль і літала - і це був абсолютно фантастичний експіріенс. Тепер привезла дочку, але нам, на жаль, не щастить з погодою…
Як Вам польоти на повітряних кулях?
- Це абсолютно неймовірні враження. Найбільше з них - те, що політ сприймається як щось абсолютно природнє. Коли людина піднімається в небо на кулі - так і повинно бути. Якби люди літали і бачили цю красу, яку видно під час повітряної подорожі, під зовсім іншим кутом зору, то, можливо, не було б війн, не було б конфліктів та непорозумінь. Політ - це інший злам світу, наближений до ідеального.
«СУЧАСНА ЛЮДИНА БАГАТО ЧИТАЄ - БЛОГІВ, СТРІЧОК В СОЦМЕРЕЖАХ. ЩО БУДЕ ДАЛІ З ЛІТЕРАТУРОЮ - НЕВІДОМО»
Розкажіть, будь ласка, про себе. Ви корінна кримчанка?
- Я народилася в Криму. Не знаю, наскільки я корінна, оскільки мій дідусь був військовим моряком з Одеси, служив на Далекому Сході, і в 60-х його перевели до Криму. З того часу родина жила на півострові, і, власне, там, у Феодосії, народилася я. Жила в Сімферополі, там закінчила художнє училище, вступила вчитися до Львова. Це був зовсім інший вимір. Мабуть, якби я залишилася в Криму, в мене був би набагато обмеженіший обрій. Саме тому я десь розумію, чому люди, які ніколи не виїжджали з Криму, потрапили в цю халепу, яка сталася.
У Львові вчилася півтора роки, перевелася у Київ, де закінчила університет за спеціальністю «журналістика», працювала в пресі, на телебаченні. У 1999 році виграла літературний конкурс «Смолоскипу», де і вийшла моя перша книжка. Потім взялася за написання великих романів…
Наскільки проблемно зараз випустити друком книгу? Як знайти спонсора, друкарню?
- Спонсори і друкарні - це хибний шлях. Письменник повинен отримувати від видавництва гонорар - і це нормально. Ненормально коли навпаки.
Як правильно повинен письменник співпрацювати з видавництвом?
- Це взаємний контакт, потрібний їм обом. За свій рукопис письменник отримує гонорар, видавництво отримує прибуток з продажу книжок. Для молодих існує система конкурсів, де можна заявити про себе… Проте зараз на літературному ринку відбуваєтся злам, він переформатовується, і молоді письменники приходять в зовсім інший світ. Сучасна людина дуже багато читає - блогів, стрічок в соцмережах. Якщо 20 років тому література конкурувала з ТБ, то зараз з’явився ще один суперник - інтернет. Йдеться і про бізнесове протистояння - інтернет-піратство підриває книжковий ринок, а найголовніше - про боротьбу за уми і свідомість людей. Тож що буде з літературою далі - невідомо, але точно з’являться нові бізнесові та творчі форми. У ХХІ ст. ніхто не їздить містом на конях - це тільки для любителів. Так само буде і з паперовою книгою.
«СИЛОВОГО ВАРІАНТУ ПОВЕРНЕННЯ КРИМУ НЕМАЄ І НЕ МОЖЕ БУТИ»
Ви сказали, що кримчани потрапили під вплив російської пропаганди цілком закономірно. Тобто закономірною є ватність кримського населення?
- Це навіть не ватність, швидше беззахисність перед пропагандистськими технологіями. Коли людина ніде не була і нічого більше не бачила, то не має що протиставити масованій пропагандистьській навалі. І коли їй розповідають, що там, за перешийком, фашисти-бандерівці, вона в це вірить. Вона бачить навколо себе прекрасний світ, який треба захистити, який не можна комусь віддати, і вірить, що загроза іде з заходу. З українського боку було дуже мало спроб культурного контакту, а були теж досить грубі пропагандистські спроби нав’язати українське. Ющенко робив це дуже неоковирно, а Янукович узагалі тільки розграбовував прибережну смугу. Тому не можна засуджувати людей, які повелися на пропаганду. Просто на той момент великий комплекс факторів зійшовся у контрапункті і дав такий ефект.
Як Ви ставитеся до блокади?
- Поки йшло обговорення, чи це потрібно, я займала позицію проти, бо не бачу жодних економічних резонів. Такі дії лише підштовхують Крим цілком переорієнтуватися на російський ринок. Деякі патріоти України вважають, що за місяць-другий настане голод і кримчани попросяться назад - це неправда. Логістика через переправу у Керчі вже досить непогано налагоджена. Звісно, блокада тягне за собою підвищення цін та чергове падіння рівня життя - але не гуманітарну катастрофу.
Тобто виходить, що блокада - це ще один аргумент проти України?
- Так, звичайно, в пропагандистському плані це абсолютний програш. Блокада, фашисти - це однорідний ряд. Ми наразі поводимося саме так, як змальовує нас російська пропаганда. Єдиний позитив від блокади - це інформаційний привід. Про Крим знову почали говорити. Я дуже пильно стежу за цією темою: останнім часом про Крим почали забувати, а якщо згадували, то в контексті, ніби він завжди був проросійським, туди йому й дорога, нам він не надто потрібний і повертати його не варто. Блокада змусила подивитися на це питання з іншого боку. Щоправда, тут, як з Майданом: поки цей сюжет мирний, він дуже швидко піде на маргінес. Чи треба, щоб він переставав бути мирним, чи буде з цього користь Україні - це питання дуже тривожне. Але наразі блокада є, і вона - складова загального тиску, зовнішньополітичного, громадського, економічного. Якщо це все зійдеться і одній точці, то, як і на Майдані, може спрацювати.
Не дай Боже, щоб такою ж ціною…
- Так, ціна дуже важка і жахлива… Але, з іншого боку, коли приїжджаєш до Криму, виникає відчуття - можливо, воно цілком суб’єктивне, але спробую пояснити - відчуття зачарованої землі, з якою не має трапитися нічого поганого. Наче захисний купол висить над цією землею. Коли в березні минулого року почалася окупація, могло бути набагато гірше, ніж склалося. І в Криму це розуміють. Це теж дуже великий козир для російської пропаганди, адже на тому, що могло б бути гірше, постійно наголошують, накручують тему фашизму і війни… І люди радіють, що Крим - не Донбас, бо мир зберегти таки вдалося, хоча війна була дуже близько. Для кримчан це дуже важливо - набагато важливіше, ніж те, перебувати в Росії чи в Україні. Для звичайної людини, яка не пасіонарій, не герой, але має свої цінності, дітей, землю, дім, - мир набагато важливіший, ніж усе решта.
Тобто Україна програла пропагандистську війну за Крим?
- Наразі так, але я бачу вихід із ситуації - на рівні горизонтальних зв’язків. Звісно, кримчани бачать, що краще не стало, великі цифри зарплат і пенсій знецінилися під впливом зростання цін. Але російська пропаганда тримається на тому, як погано в Україні, як нас тероризує хунта при владі. Тому у простих розмовах треба розповідати про те, що насправді все зовсім інакше. Навіть коли говориш, що в Києві все вдвічі-втричі дешевше, це змушує задуматися. Треба наголошувати на спільних цінностях, говорити про прості людські речі, які важливі для всіх, показувати, що ми не ті люди з собачими головами, якими нас змальовують. Крім цього, треба розуміти, що в Криму живе не суцільна упорота вата, а теж люди. Людині можна пробачити помилки, але продовжувати бачити в ній людину.
Я вважаю, що розподіл на ворогів і звичайних людей має йти за принципом, чи брала людина до рук зброю. Якщо брала, позиціонувала себе як ворог, то після деокупації вона, звичайно, має бути покарана. Але якщо це звичайна людина, яка навіть взяла російський паспорт… Спробуйте самі жити без паспорта. Залишити українське громадянство було рівноцінним тому, щоб написати на себе донос. Звичайні люди сприйняли ту ситуацію, як стихійне лихо - треба, то треба. Якось треба пристосовуватися, якось треба виживати. Виживати - це не злочин. Бажати нормальної долі своїм дітям і помилятися - це не злочин. І це повинен усвідомлювати будь-який патріот України. І не можна називати всіх кримчан зрадниками, бо ж подумайте: що може зробити звичайна людина проти автоматників на вулиці? Я завжди повторюю, що в будь-якому українському місті за аналогічних обставин знайшлося б кому помахати триколором і зняти це на камеру.
Часто користувачі соцмереж зловтішаються, що туристів немає, тож Крим залишився без основного джерела існування.
- По-перше, це не зовсім правда. Десь у серпні туристів вже було багато, хоча, можливо, і менше, ніж завжди. Пустили багато літаків, дешевих рейсів з усієї Росії, оптимізували роботу тієї нещасної переправи, організували електронну чергу. По-друге, треба усвідомлювати, що з туристів живе далеко не весь Крим, а лише вузенька прибережна смужка.
Ми часто чуємо, що російські продукти неякісні, ними неможливо харчуватися.
- Скажімо так: є нормальні російські продукти, але те, що нормальне, коштує вдвічі дорожче, ніж українські аналоги, а те, що коштувало приблизно так само, як українське - те неїстівне. Але падіння рівня життя жодним чином не корелює із суспільною свідомістю. Цей рівень може падати як завгодно низько, але якщо влада користується репресивним апаратом і пропагандою, вона все одно матиме підтримку.
Наскільки актуальна тема Криму у зовнішньополітичному середовищі?
- Наскільки я розумію, для Європи питання Криму важливіше, ніж питання Донбасу. Такі конфлікти, як на Донбасі, у світі виникають із певною періодичність, а ось така нахабна анексія, як в Криму - випадок майже унікальний. Тож лідери іноземних країн, навіть коли тимчасово обходять кримську тему, все одно до неї повертатимуться, і кримські санкції ніхто не відміняє, поки все не стане на свої місця.
Як я собі це уявляю: в будь-який момент можливий кульбіт з боку Росії. Концепція змінилася: Крим український - а що не так? Для людини, яка прийде після Путіна, такий хід був би найменш ресурсоємким способом завоювати міжнародні симпатії до Росії. І хоч звучить фантастично, але така ситуація досить реальна.
На День незалежності Ви гуляли по Феодосії у вишиванці.
- Так. Коли ми з дочкою тільки вийшли на зупинку, одразу біля нас зупинився водій і запропонував підвезти до міста, бо ми такі гарні. Ця моя одиночна акція спочатку задумувалася як тролінг для ватників, але в результаті набагато важливішим стало ловити усмішки і жести підтримки від «своїх» людей. І їх було досить багато.
То чи хоче Крим повернутися в Україну?
- Мені здається, що говорити, що Крим чогось хоче - це якась недоречна персоніфікація. Кримчани різні люди, і хочуть вони різного. На мою суб’єктивну думку, переважна більшість людей у Криму, як, власне, і будь-де - це адаптанти. Вони адаптуються під ту дійсність, яка їх оточує, але коли окупаційний режим піде, за ним ніхто плакати не буде.
Єдине, що зрозуміло абсолютно точно - те, що силового варіанту повернення Криму немає і не може бути. Туди не можна нести війну. А от коли відбудеться тихе та мирне повернення і стане зрозуміло, що Україна і справді просунулася вперед і стала кращою, люди будуть задоволені.
«НЕ МИ МАЄМО ГОРДИТИСЯ ДЕРЖАВОЮ, А ВОНА НАМИ»
І наостанок: як виховати українське покоління? Щоб не повторювалися більше ситуації з пропагандою, анексією…
- Власне, я не вважаю, що треба цілеспрямовано ростити українських патріотів. Мені здається, що самоідентифікація за національною чи громадянською ознакою - це не так круто, як за ознакою індивідуальною. Не «я - українець», а «я - це я, я роблю свою справу, вона мені подобається, і моя держава має з цього свій профіт». Не ми маємо гордитися державою, а вона нами. І якщо людина - особистість, то вона на пропаганду не поведеться. Виховувати патріотів - це хибний шлях. Зараз, звісно, цього не уникнути, оскільки у нас триває війна, а війни виграють патріоти. Проте нинішній патріотизм йде знизу, наші діти самі чіпляють на себе жовто-блакитні стрічки. Погано - коли гордість за країну, як у Росії, виховується на тлі загарбництва, і патріотизм насаджується згори як державна ідеологія. Якщо робитимемо так, то станемо саме тими, як про нас розповідають. Головне у вихованні свідомого молодого покоління - примат людської особистості. Саме на цьому побудовані європейські цінності.
Які в нас перспективи?
- Усе буде добре - мені розповідали (сміється).
Спілкувалася Анна Сіра